Судовий прецедент і стиль юридичного мислення

Юридическое мышление – это способ аргументации юристом своей правовой позиции при практическом применении профессиональных знаний. Основной специфической чертой стиля юридического мышления английских юристов является приблизительно одинаковое значение логических и интуитивных элементов в его структ...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Малишев, Б.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2004
Schlagworte:	Гносеологія права
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9671
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Судовий прецедент і стиль юридичного мислення / Б.В. Малишев // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 142-147. — Бібліогр.: 28 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-9671
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-96712010-07-06T12:04:15Z Судовий прецедент і стиль юридичного мислення Малишев, Б.В. Гносеологія права Юридическое мышление – это способ аргументации юристом своей правовой позиции при практическом применении профессиональных знаний. Основной специфической чертой стиля юридического мышления английских юристов является приблизительно одинаковое значение логических и интуитивных элементов в его структуре, что есть следствием воздействия судебного прецедента как ядра правовой системы Англии. Juridical thinking is the way which lawyer argumentates his legal position during a process of practical applying his professional knowledge. The main distinctive feature of English lawyers’ style of juridical thinking is approximately equal role of logical and intuitive elements in its structure. This is the consequence of influence of judicial precedent as the core of the English legal system. 2004 Article Судовий прецедент і стиль юридичного мислення / Б.В. Малишев // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 142-147. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9671 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Гносеологія права Гносеологія права
spellingShingle	Гносеологія права Гносеологія права Малишев, Б.В. Судовий прецедент і стиль юридичного мислення
description	Юридическое мышление – это способ аргументации юристом своей правовой позиции при практическом применении профессиональных знаний. Основной специфической чертой стиля юридического мышления английских юристов является приблизительно одинаковое значение логических и интуитивных элементов в его структуре, что есть следствием воздействия судебного прецедента как ядра правовой системы Англии.
format	Article
author	Малишев, Б.В.
author_facet	Малишев, Б.В.
author_sort	Малишев, Б.В.
title	Судовий прецедент і стиль юридичного мислення
title_short	Судовий прецедент і стиль юридичного мислення
title_full	Судовий прецедент і стиль юридичного мислення
title_fullStr	Судовий прецедент і стиль юридичного мислення
title_full_unstemmed	Судовий прецедент і стиль юридичного мислення
title_sort	судовий прецедент і стиль юридичного мислення
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2004
topic_facet	Гносеологія права
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9671
citation_txt	Судовий прецедент і стиль юридичного мислення / Б.В. Малишев // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 142-147. — Бібліогр.: 28 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT mališevbv sudovijprecedentístilʹûridičnogomislennâ
first_indexed	2025-07-02T11:53:33Z
last_indexed	2025-07-02T11:53:33Z
_version_	1836535999540232192
fulltext	ГНОСЕОЛОГІЯ ПРАВА 142 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. © 2004 р. Б. В. Малишев Київський національний університет імені Тараса Шевченка СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ І СТИЛЬ ЮРИДИЧНОГО МИСЛЕННЯ Ця стаття має на меті розкрити взаємозалеж- ність судового прецеденту як джерела (форми) права та юридичного мислення. Робити це ми будемо на прикладі правової системи Англії, яка справедливо вважається класичним зразком фу- нкціонування судового прецеденту. Спочатку потрібно визначитись з термінами, що доволі справа непроста. Зважаючи на те, що раніше у своїх публікаціях ми вже аргументу- вали позицію щодо нашого розуміння судового прецеденту, прецедентної норми права та преце- дентного права [16; 17], нижче ми обмежимось наведенням лише запропонованих нами дефіні- цій, без їх обґрунтування. Судовий прецедент – це акт правотворчості у вигляді закріпленого у судовому звіті рішення (вироку) одного з вищих судів по конкретній справі, правовий принцип вирішення (ratio deci- dendi) якої являє собою норму права, при цьому юридична сила прецеденту залежить від ієрархі- чного становища як суду, що його створив, так і суду, що розглядає схожу справу. Прецедентна норма права – це загально- обов’язкове правило поведінки, що створюється суддею при формулюванні основного принципу обґрунтування прийнятого ним рішення (вироку) по конкретній справі і поширюється на судовий розгляд схожих справ. Але прецедентне право не можна розглядати як сукупність судових прецедентів. Під терміном “прецедентне право” потрібно мати на увазі ком- плексне явище, яке належить розуміти одночасно як: 1) сукупність юридичних норм, що містяться у судових прецедентах; 2) правові ідеї та прин- ципи, якими керуються судді при створенні но- вих норм; 3) правила застосування прецедентів (доктрина прецеденту); 4) особливий стиль юри- дичного мислення. Потреба у такому непростому за структурою визначенні зумовлена специфікою діяльності су- ду як суб‘єкта правотворчості, який здійснює цю функцію в процесі розгляду справ та у нероз- ривному зв’язку із застосуванням створених ним норм до конкретних правовідносин. Отже, виходячи з наведеного визначення, особливий стиль юридичного мислення входить до структури прецедентного права. Стосовно юридичного мислення, то перед тим, як спробу- вати дати визначення цьому явищу, з’ясуємо, що ж є мисленням взагалі. Тут ми дозволимо собі приєднатися до позиції відомого філософа П. Копніна, який розумів мислення як здатність свідомості людини відобразити в абстракціях або їх системі існуючий поза нею об’єкт. Оскільки мислення належить суб’єкту, воно не є тотожнім об’єкту; але оскільки воно відтворює, відображає в специфічній для нього формі об’єкт, мислення є тотожнім йому [11, c. 162]. Отже, в понятті “ві- дображення”, яке є основним для пізнання мис- лення як явища, виражена подвійна (суб’єктно- об’єктна) природа мислення. На жаль, вітчизняна правова наука не містить розробок юридичного мислення. І хоча цей тер- мін досить часто застосовується у літературі у різних контекстах, автори, однак, уникають від чіткої відповіді, що ж вони мають під ним на увазі, навіть у присвячених цьому явищу публікаціях (див., наприклад, статті В. Братасюка [4; 5]). Тобто розуміння явища, що позначається вказаним тер- міном, певною мірою здійснюється інтуїтивно. У цій статті ми не маємо наміру розкрити всі аспекти юридичного мислення, адже це є темою окремого дослідження, але спробуємо зупини- тись на тих рисах цього явища, які необхідні нам для досягнення мети, що була поставлена напо- чатку цієї статті. На нашу думку, у самому першому наближенні юридичне мислення – це певна складова професій- ної правосвідомості. Отже, всі наявні численні нау- кові праці з проблематики правосвідомості так чи інакше стосуються і юридичного мислення. З іншого боку, дослідження таких явищ, як правовий менталітет [15, c. 260], правові устано- вки [18, c. 300], професійна культура юриста [20], і, особливо герменевтики права і юридичної логіки [10, c. 215-240], також у тому чи іншому ракурсі торкаються широкого кола питань, пов’язаних з юридичним мисленням. Але окремо проблема юридичного мислення до цього моме- нту вітчизняними науковцями не висувалися. Б. В. Малишев Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 143 Зважаючи на це, для розв’язання проблеми визначення юридичного мислення звернемось до праць європейських авторів. Так, Р. Циппеліус юридичне мислення розуміє як поняттєво-дедуктивне мислення, що шукає розв‘язання конкретних проблем і використовує для цього особливу техніку притягнення-до- розгляду, порівняння та міркування [23, c. 249]. Натомість для французьких правників юри- дичне мислення – це “інтелектуальна активність або дія юриста, виражена словесно, що полягає у тлумаченні норм даного позитивного правопо- рядку з метою обґрунтувати і виправдати рі- шення” [25, p. 333]. На нашу ж думку, юридичне мислення – це спо- сіб аргументації юристом своєї правової позиції при практичному застосуванні професійних знань. Отже, у цьому визначенні ми мали намір ві- добразити дві, на наш погляд, важливих риси юридичного мислення: по-перше, ми вважаємо, що термін “юридичне мислення” може позначати розумові процеси, які відбуваються лише при практичному (а не суто теоретичному або суто науковому) застосуванні юристом своїх профе- сійних знань; по-друге, юридичне мислення – це передусім аргументація. Під аргументацією розуміється наведення до- водів (аргументів) з метою зміни позиції або пе- реконань іншої сторони стосовно тези, що вису- вається; сукупність таких доводів. Для аргумен- тації характерні такі риси: аргументація завжди має форму виголошених або написаних твер- джень; аргументація є цілеспрямованою діяльні- стю, вона має на меті посилення або послаблення чиїхось переконань; аргументація – це соціальна діяльність, оскільки вона спрямована на інших людей, передбачає діалог та активну реакцію ін- шої сторони на доводи, що наводяться; аргу- ментація передбачає розумність тих, хто її сприймає, їх здатність раціонально зважувати аргументи, приймати їх або оспорювати [8, c. 6-7]. Отже, для аргументації не мають значення мотиви, підтексти, суспільна цінність, відповід- ність моральним стандартам або істинність тези, що обґрунтовується. Аргументовуватись можуть як корисні для суспільства або людини тези, так і некорисні або навіть шкідливі і небезпечні. У зв’язку з цим пропонуємо застосовувати те- рмін “юридичне мислення”, а не “правове мис- лення”. Адже прикметник “правовий” мимоволі виводить нас на природно-правову концепцію, яка, як відомо, безпосередньо пов’язує право з ідеями добра, рівності, справедливості тощо. Водночас для аргументації кінцевою метою є пе- реконання, а не зміст тези, що обґрунтовується. Тобто “аргументовано можуть захищатися не лише добро і справедливість, але і те, що зда- ється злом або потім стає ним” [9, c. 29]. Натомість під стилем юридичного мислення, про який ішлося у наведеному вище визначенні прецедентного права, вважаємо за доцільне ро- зуміти обумовлену певною правовою системою сукупність специфічних особливостей способу аргументації юристом своєї правової позиції при практичному застосуванні професійних знань. Іншими словами, стиль юридичного мислення – це результат впливу всіх об’єктивних і суб’єктивних елементів певної правової сис- теми, який проявляється в наявності у більшості юристів цієї правової системи схожих (типових) рис способу аргументації своєї правової позиції при практичному застосуванні професійних знань. Відповідно до відомої класифікації правових систем на сім’ї, в рамках західної традиції права існує два найбільш поширених стиля юридич- ного мислення – англо-американський та ро- мано-германський Далі в цій статті мова піде про взаємозв’язок англо-американського стилю юридичного мис- лення з судовим прецедентом на прикладі право- вої системи Англії. Не буде перебільшенням сказати, що без осо- бливого стилю юридичного мислення, прита- манного суддям та юристам англо-американської правової сім’ї, прецедентна форма права факти- чно не може здійснювати вплив на суспільні від- носини. Такий стан речей зумовлений історично, адже, як писав Р. Паунд, загальне право – це тра- диція суддівського і юридичного мислення, зага- льне право – це швидше особливі прийоми вирі- шення правових проблем, ніж фіксована сукуп- ність правил та норм [28, p. 1]. Так, на думку Л. Фуллера, прецедентне право для свого існу- вання та розвитку вимагає специфічних інтелек- туальних якостей, вплив яких можна простежити далеко за межами залу суду, бо вони поширю- ються на юридичну освіту, на роль професії юрис- та, на стиль складання текстів законопроектів [22, c. 129]. Основу стилю юридичного мислення, прита- манного прецедентному праву, складають органіч- но пов’язані елементи двох видів, які обумовлені застосуванням юристами або інтуїції, або логічних прийомів. Проте така структура мислення сама по собі не є чимось неординарним: процес правопіз- нання (як і саме право) в будь-якому випадку не може бути суто раціональним, в ньому завжди є місце позараціональним компонентам. Судовий прецедент і стиль юридичного мислення 144 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. Як правильно пише І. Лихолат [13, c. 4, 9, 10], право є явищем здебільшого раціональним, що однак не виключає наявності в ньому позараціо- нальних елементів. Позараціональне ж склада- ється з нераціонального та ірраціонального. Ір- раціональне у праві також має свою складну структуру, але нас буде цікавити передусім така ірраціональна форма освоєння світу, як інтуїція, яка протистоїть логіко-дискурсивному мисленню, вираженому в поняттях, судженнях, умовивідах. А специфіка стилю юридичного мислення, яке притаманне прецедентному праву, проявляється у ролі, яку відіграє кожен з двох вказаних нами елементів: на відміну від мислення юристів ро- мано-германського типу права, у випадку з англійським правом ми не можемо однозначно стверджувати, що логічні (раціональні) засоби займають домінуюче становище у складі стилю мислення. Отже, основною специфікою стилю юридичного мислення англійських правників є приблизно однакова питома вага логічних та ін- туїтивних елементів у його структурі. Характерні риси цього стилю (який в англо- мовній літературі іноді ще називають “судовою логікою” чи “судовою аргументацією”) необ- хідно розглядати в контексті дії головного прин- ципу доктрини обов’язковості прецеденту – принципу stare decisis (вирішити так, як було ви- рішено). Адже саме він у значній мірі зумовлює існування зазначеного стилю мислення. Більшість процедур, пов’язаних з прецеден- том, де англійські юристи застосовують юриди- чне мислення, поділяються на два види: дослі- дження обставин справи; дослідження змісту прецедентної норми. У першому випадку засто- совуються переважно логічні засоби, а у другому – інтуїтивні. При цьому нагадаємо, що у реальному про- цесі пізнання інтуїція і логіка одне одного не ви- ключають і не підміняють, а навпаки – допов- нюють [9, c. 138] Почнемо з інтуїтивних засобів. Як слушно за- значає О. Івін, чи не у кожного крупного філо- софа і психолога є власне розуміння інтуїції. Але у більшості випадків ці розуміння не виключа- ють одне одного. Загальним для всіх підходів до визначення інтуїції є визнання безпосереднього характеру інтуїтивного знання – воно являє собою знання без усвідомлення шляхів і умов його отри- мання. Отже, інтуїтивна аргументація – це поси- лання на безпосередню, інтуїтивну очевидність по- ложення, що обґрунтовується [8, c. 125, 128]. Текстуально прецедентна норма права (ratio decidendi) ніяк чином не виділяється з тексту су- дового рішення. Протягом усієї історії судді від- мовлялися зв’язувати собі руки у питанні визна- чення єдиного методу виділення ratio decidendi, а законодавча влада вважала за найкраще не втручатись у цей процес [2, c. 105]. Деякі вчені, починаючи з ХІХ ст., розробляли власні методи виділення з прецеденту його ratio decidendi (най- більш відомими є два методи: метод Уембо і ме- тод Гудхарта [12, c. 68-87]), проте вони не були сприйняті практикою. Отже, в Англії не існує (і ніколи не існувало) єдиного та загально- обов’язкового способу виведення ratio decidendi з тексту прецеденту. Отже, слід зазначити, що розуміння ratio decidendi в якості правового принципу, за допо- могою якого була вирішена справа, є занадто широким і неконкретизованим критерієм для йо- го наступної ідентифікації при вирішенні схожої справи. Така невизначеність з предметом пошуку обумовлює те, що ratio decidendi виокремлюється юристами не за певною логічною схемою, алго- ритмом, а, скоріше, за допомогою різноманітних інтуїтивних засобів. Інтуїтивність же у процесі застосування пре- цедентної норми проявляє себе у тому, що анг- лійський суддя (і, звичайно ж, юристи, що пред- ставляють сторони у справі) має “побачити но- рму очима свого попередника”, тобто очами су- дді, що виніс рішення, яке стало прецедентом і має бути застосовано тепер, при вирішенні схо- жої справи. Як правило, у судових звітах надзви- чайно детально викладаються обставини розгля- нутих справ, тобто суддями подається майже по- вна версія подій, що сталися до того, як справа потрапила до суду, адже “наявність цієї інфор- мації є невід’ємною потребою того особливого правового мислення, яке властиве прецедент- ному праву” [22, c. 115]. Тому проблема розкриття суддею змісту ratio decidendi носить до певної міри психологічний, а не суто раціональний характер, адже оскільки буквальна інтерпретація тексту прецеденту не може мати у даному випадку провідного значення, судді часто наважуються на дії, що містять “мисте- цький елемент” [12, с. 184, 234; 22, с. 117]. Саме тому нерідко англійські дослідники пи- тання виділення ratio decidendi взагалі не розгля- дають у своїх працях. Наприклад, Д. Ллойд, до- кладно розглядаючи питання, пов’язані з ratio decidendi, обминає проблему його виокремлення з тексту рішення[14, c. 316-318]. Е. Дженкс при розгляді цього ж питання обмежується заува- женням про те, що виділення з рішення його ratio Б. В. Малишев Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 145 decidendi є дуже складним процесом, який на- вряд чи можна всебічно описати [6, c. 44]. Цікаво те, що ті дії судді при виокремленні ratio decidendi, які ґрунтуються на застосуванні інтуїції, сприймаються англійською юридичною практикою та наукою як цілком нормальне яви- ще. Пояснення цьому полягає, мабуть, в осо- бливостях герменевтичного аспекту функціону- вання правової системи Англії, які зумовлені її надзвичайно багатими традиціями у сфері юри- дичної діяльності. Саме традиції містять у собі пе- вні правила та граничні рамки застосування інтуї- ції. Справа у тому, що будь-який юридичний текст, як зазначає А. Козловський, “містить в собі окрім явно виражених понять, чітко виді- лених одиниць інформації ще й неявне, неформа- льне знання і є транслятором традицій, специфі- чного дискурсу, який не може бути зрозумілим для неносія цієї традиції, який перебуває за ме- жами цього дискурсу” [10, с. 222]. А оскільки в нашому випадку юридичним текстом виступає судове рішення, яке не містить чіткого текстуа- льного виразу диспозиції норми права (і тому у цьому ракурсі практично не має повністю виді- лених одиниць інформації), то роль традицій юри- дичної діяльності у процесі з’ясування смислу пра- вового припису збільшується у десятки разів. Тобто широке застосування англійськими юристами інтуїції не варто сприймати як вираз свавілля, непередбачуваності та нестабільності правового регулювання суспільних відносин, оскільки ці інтуїтивні висновки не є довільними, а базуються, з одного боку, на професіоналізмі і досвіді суддів вищих судів і адвокатів вищого рангу, а з іншого – на детальному вивченні вели- кої кількості прикладів вирішення подібних справ у минулому. Адже відомо, що люди “шви- дше схильні прийняти миттєву оцінку досвідче- ної людини, ніж детальнорозроблені висновки погано інформованої людини” [21, c. 143]. Перейдемо до розгляду логічних засобів стилю юридичного мислення англійських правників. Ці засоби також характеризуються специфічністю, зумовленою домінуванням судового прецеденту у системі джерел (форм) права Англії. Відомому англійському юристу Брактону (ХІ- ІІ ст.) приписують такі слова: “Якщо виникають нові та несподівані обставини, а перед цим поді- бна справа вже була вирішена, тоді потрібно ви- рішити справу у подібний спосіб” [1, c. 130]. Згодом його думку продовжив класик англійсь- кої юридичної науки У. Блекстоун: “Рішення су- дів є реальним доказом нашого загального права, тобто є взірцем і прикладом для винесення рі- шення по будь-якій подібній справі” [3, c. 178- 179]. Зважаючи на основний принцип, яким має керуватися суддя (“Подібні справи мають бути вирішені у подібний спосіб”), міркування за ана- логією є безпосереднім результатом дії принципу stare decisis. Широке застосування аналогії – найхарактер- ніша ознака стилю юридичного мислення анг- лійського юриста, передусім, судді. З приводу цього О. Зайчук, щоправда, не без деякого пере- більшення, знаходить можливим сказати, що “прецедент – це певна форма аргументації в спо- рах, яка ґрунтується на аналогії” [7, c. 51]. Суддя починає розгляд спору зі з’ясування всіх його істотних фактів і обставин. З цих фак- тів він має вивести правило для вирішення спору. При цьому представники обох сторін на- полягають на вигідній для них інтерпретації фа- ктів. Для судді не може бути переконливішого доказу щодо застосування певного правила, ніж прецедент вирішення подібної справи. При з’ясуванні питання про ступінь тотожності двох справ суддя керується аналогією [24, p. 331-332]. Таким чином аргументація застосування суддею тієї чи іншої прецедентної норми часто зводиться до формально-логічних конструкцій, адже знай- деться дуже мало справ, між якими не можна провести абсолютно ніякої аналогії. Міркуючи про можливість застосування певної пре- цедентної норми до справи, що розглядається, суддя вперше застосовує аналогію при обґрунту- ванні того, що справа, яка тепер розглядається, є подібною попередній, а вдруге – при вирішенні того, чи збігаються факти обох справ настільки, щоб було необхідно застосовувати ratio decidendi. Як указує Р. Кросс, відправним пунк- том міркування за аналогією в будь-якому випа- дку є істотні факти справи, вказані у тексті рі- шення, а до уваги, як правило, беруться обста- вини не однієї справи, а декількох подібних. Ко- ли ж перед суддею постає питання про вибір пе- вного ratio decidendi, все буде залежати від того, яким вважає він характер принципу вирішення попередньої справи: широким або вузьким [12, c. 181, 185]. Наприклад, правило, закріплене у рі- шенні по справі 1932 р. Donoghue v. Stevenson, за допомогою аналогії було розповсюджено на до- сить значне коло випадків [12, c. 182; 19, с. 177]. Наступною характерною рисою логічних за- собів стилю юридичного мислення, притаман- ного прецедентному праву Англії, є застосування індукції. Саме індукція допомагає інтуїтивним засобам при виокремленні суддею ratio decidendi Судовий прецедент і стиль юридичного мислення 146 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. з тексту прецеденту. Взагалі, реалізація приписів прецедентного права обумовлює те, що мислення англійських юристів є, здебільшого, індуктивним (тоді як континентальних – дедуктивним) [26, p. 703; 27, p. 16]. З цим фактом учені пов’язують високу ефективність прецедентних норм права. З іншого боку, широке застосування індукції ці- лком відповідає розповсюдженому в англійській юридичній літературі твердженню, що емпірич- ний розвиток – найхарактерніша риса самого ду- ху прецедентного права [14, c. 321]. Крім цього, нестандартність логічних засобів англійського стилю юридичного мислення вира- жається у застосуванні: а) одночасно декількох логічних методів (на відміну від французьких або Північно-Американських юристів); б) спе- цифічних логічних методів. Наприклад, мірку- вання за взірцем. Для цього суддя бере до роз- гляду іншу ситуацію, по відношенню до якої він: а) досить легко може знайти рішення; б) буде в змозі провести чітку паралель з справою, що роз- глядається. Ще одним розповсюдженим (але зо- всім непоширеним у континентальних країнах та у США) способом міркування є так званий reductio ad absurdum (зведення до абсурду) [26, p. 701-702]. Завершуючи цей невеличкий огляд взає- мозв’язків англійського прецедентного права та стилю юридичного мислення, зазначимо такі. Вищевикладене підтверджує, що прецедентне право генетично зв’язано з наявністю у юристів особливого стилю мислення, характерною рисою якого є зосередженість передусім на процесуа- льних моментах, а не на матеріальних нормах. Судовий прецедент, як ядро правової системи Англії, впливає на всі її основні сфери: право- творчість, правозастосування та праворозуміння. Не є виключенням і мислення англійських прав- ників, на яке судовий прецедент накладає свій відбиток та надає специфічних рис, сукупність яких і складають основу стилю юридичного ми- слення. Юридичне ж мислення є одним з голо- вних факторів, які забезпечують нормальне фун- кціонування доктрини прецеденту, адже саме за допомогою специфічного стилю юридичного ми- слення відбувається з’ясування змісту преце- дентної норми права та обґрунтування її застосу- вання (або незастосування) до обставин конкрет- ної справи. Звичайно, не варто занадто перебільшувати значення інтуїтивних елементів у структурі юридичного мислення англійських юристів, адже судові рішення та інші юридичні акти завжди обґрунтовуються їх авторами тими чи іншими раціональними доводами, а про роль інтуїції у наукових працях згадується лише побічно. З ін- шого боку, в англійській літературі понятійне юридичне мислення, напротивагу дослідженням інтуїтивних елементів, перебуває під постійною увагою вчених. Так, Д. Ллойд присвятив цій темі окремий розділ у фундаментальній праці [14, c. 324-342], але при цьому він неодноразово цілком відверто визнає, що одні лише логічні міркуван- ня не можуть привести до кінцевого розв’язання юридичної проблеми [14, c. 305, 335]. А відомий американський філософ права Д. Дьюї ще напо- чатку ХХ ст. Слушно відзначав, що у сфері права логіка є лише засобом, але не метою [21, c. 145]. Список літератури 1. Апарова Т. В. Основные исторические тен- денции английского прецедентного права // Уче- ные записки ВЮЗИ. – 1968. – Вып. 17. – Ч. 3. 2. Барак А. Судейское усмотрение / Пер. с англ. – М., 1999. 3. Блакстон Г. Истолкованія аглинскихъ за- коновъ. Книга І. / Пер. с англ. – М., 1780. 4. Братасюк В. Соціокультурна детермінація західноєвропейського правового мислення // Ак- туальні проблеми правознавства. – 2002. – № 5. 5. Братасюк В. М. Інтелектуальний консен- сус епохи і розвиток правового мислення // Проблеми філософії права. Том 1. – Київ- Чернівці, 2003. 6. Дженкс Э. Английское право / Пер. с англ. – М., 1947. 7. Зайчук О. В. Правовая система США (исто- рико-теоретический анализ). – К., 1992. 8. Ивин А. А. Основы теории аргументации: Учебник. – М., 1997. 9. Ивин А. А., Никифоров А. Л. Словарь по логике. – М., 1998. 10. Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці, 1999. 11. Копнин П. В. Диалектика, логика, наука. – М., 1973. 12. Кросс Р. Прецедент в английском праве / Пер с. англ. – М., 1985. 13. Лихолат І. П. Раціональне та позараціона- льне в праві (на матеріалах законотворчості). Ав- тореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2001. 14. Ллойд Д. Идея права / Пер. с англ. – М., 2002. 15. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Х., 2002. 16. Малишев Б. В. Методологічні аспекти до- слідження прецедентної форми права (на при- кладі Англії) // Держава і право. – 2001. – Вип. № 14. Б. В. Малишев Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 147 17. Малишев Б. В. Судовий прецедент у право- вій системі Англії (теоретико-правовий аспект): Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2002. 18. Поляков А. В. Общая теория права. Курс лекций. – СПб, 2001. 19. Романов А. К. Правовая система Англии: Учеб. пособие. – М., 2000. 20. Сливка С. С. Філософсько-правові про- блеми професійної культури юриста: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – Х., 2002. 21. Титов В. Джон Дьюї про можливості за- стосування логіки в праві // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 1. 22. Фуллер Лон Л. Анатомія права / Пер. з англ. – К., 1999. 23. Циппеліус Р. Філософія права: Підруч- ник: Пер. з нім. – К., 2000. 24. Allen C. K. Precedent and Logic // The Law Quaterly Review. – 1925. – Vol. XLI. – № 163. 25. Dictionnaire encyclopédique de théorie et de sociologie du droit / Arnaud A.-J. (dir.). – Paris, 1988. 26. Glendon M. A., Gordon M. W. Osakwe C. Comparative legal traditions. – St. Paul, 1994. 27. James Ph. S. Introduction to English Law. – L., 1995. 28. Pound R. The Spirit of Common Law. – Boston, 1921. Б. В. Малышев СУДЕБНЫЙ ПРЕЦЕДЕНТ И СТИЛЬ ЮРИДИЧЕСКОГО МЫШЛЕНИЯ Юридическое мышление – это способ аргументации юристом своей правовой позиции при практическом применении профессиональных знаний. Основной специфической чертой стиля юридического мышления английских юристов является приблизительно одинаковое значение логических и интуитивных элементов в его структуре, что есть следствием воздействия судебного прецедента как ядра правовой системы Англии. B. V. Malyshev JUDICIAL PRECEDENT AND THE STYLE OF JURIDICAL THINKING Juridical thinking is the way which lawyer argumentates his legal position during a process of practi- cal applying his professional knowledge. The main distinctive feature of English lawyers’ style of juridical thinking is approximately equal role of logical and intuitive elements in its structure. This is the consequence of influence of judicial precedent as the core of the English legal system. © 2004 р. С. П. Рабінович Львівський юридичний інститут МВС України ГНОСЕОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМАТИКА У ПРИРОДНО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ КАТОЛИЦИЗМУ

Судовий прецедент і стиль юридичного мислення

Institution

Ähnliche Einträge