Право в естетичному вимірі (до постановки питання)

Статья посвящена проблемам соотношения права и эстетики как специфических способов социально-нормативного регулирования в человеческом обществе, возможности изучения права в целом и отдельных явлений в правовой сфере в эстетическом аспекте. Подчеркивается, что меры эстетического плана могут повышат...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2004
Автор:	Бурлай, Є.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2004
Теми:	Естетика права
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9674
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Право в естетичному вимірі (до постановки питання) / Є.В. Бурлай // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 204-214. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-9674
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-96742010-12-23T21:22:58Z Право в естетичному вимірі (до постановки питання) Бурлай, Є.В. Естетика права Статья посвящена проблемам соотношения права и эстетики как специфических способов социально-нормативного регулирования в человеческом обществе, возможности изучения права в целом и отдельных явлений в правовой сфере в эстетическом аспекте. Подчеркивается, что меры эстетического плана могут повышать эффективность правового регулирования, поскольку эстетика обладает сильными (хотя скрытыми и недостаточно изученными) возможностями влиять на поведение людей. The article is dedicated to problems of correlation of law and aesthetic as specific types of social normative regulation in a human society; to possibilities of studying the law as a whole and some phenomena of aesthetical nature in the sphere of law. The author accents the point that some means of aesthetical influence can effectively increase the effectiveness of the legal regulation because of its latent but still strong and not learned enough possibilities to affect human behavior. 2004 Article Право в естетичному вимірі (до постановки питання) / Є.В. Бурлай // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 204-214. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9674 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Естетика права Естетика права
spellingShingle	Естетика права Естетика права Бурлай, Є.В. Право в естетичному вимірі (до постановки питання)
description	Статья посвящена проблемам соотношения права и эстетики как специфических способов социально-нормативного регулирования в человеческом обществе, возможности изучения права в целом и отдельных явлений в правовой сфере в эстетическом аспекте. Подчеркивается, что меры эстетического плана могут повышать эффективность правового регулирования, поскольку эстетика обладает сильными (хотя скрытыми и недостаточно изученными) возможностями влиять на поведение людей.
format	Article
author	Бурлай, Є.В.
author_facet	Бурлай, Є.В.
author_sort	Бурлай, Є.В.
title	Право в естетичному вимірі (до постановки питання)
title_short	Право в естетичному вимірі (до постановки питання)
title_full	Право в естетичному вимірі (до постановки питання)
title_fullStr	Право в естетичному вимірі (до постановки питання)
title_full_unstemmed	Право в естетичному вимірі (до постановки питання)
title_sort	право в естетичному вимірі (до постановки питання)
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2004
topic_facet	Естетика права
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9674
citation_txt	Право в естетичному вимірі (до постановки питання) / Є.В. Бурлай // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 204-214. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT burlajêv pravovestetičnomuvimírídopostanovkipitannâ
first_indexed	2025-07-02T11:53:41Z
last_indexed	2025-07-02T11:53:41Z
_version_	1836536007909965824
fulltext	204 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. ЕСТЕТИКА ПРАВА © 2004 р. Є. В. Бурлай Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка ПРАВО В ЕСТЕТИЧНОМУ ВИМІРІ (ДО ПОСТАНОВКИ ПИТАННЯ) Як і будь-яке явище культури, право потребує матері- альних засобів вираження: мови, жестів, одягу, сим- волів, будівель. Як і будь-який матеріальний засіб ви- раження, матеріальне вираження права підлягає есте- тичній оцінці. І як будь-яке явище, право може слугу- вати матеріалом для мистецтва, оцінюватися з естети- чної точки зору. Г. Радбрух [16]. Ряд положень по темі, винесеній в назву цієї статті, став предметом доповіді під час Днів на- уки в Національному університеті “Києво-Мо- гилянська академія” в січні 2004 р. і був відтво- рений в короткому матеріалі, підготовленому для опублікування по результатах цієї конференції. Співвідношення права і естетики як регуля- тивних чинників – лише невелика частина про- блеми місця права в загальній системі соціально- нормативного регулювання, якою автор займа- ється останнім часом; тому коротка публікація по даному питанню, що більшою мірою ставила його, ніж вирішувала, спочатку здавалася цілком достатньою. Але предмет аналізу виявився на- стільки цікавим і непростим, що автор ризикнув підготувати суттєво розширену версію цього ма- теріалу і запропонувати її до опублікування на сторінках спеціалізованого філософсько-право- вого часопису: адже, в кінцевому підсумку, йдеться про проблему дійсно філософського зна- чення – не тільки тому, що питання естетики є традиційним предметом філософських дослі- джень, а й тому, що вона передбачає відповідні узагальнення загально-соціального плану та опе- рування поняттям “право” в найбільш абстракт- них його значеннях. *** В рамках сучасних гуманітарних міждисцип- лінарних досліджень існує велика і складна про- блема, яка, на жаль, поки що не стала об’єктом тієї дослідницької уваги, на яку заслуговує – про- блема співвідношення правового та естетичного, права та естетики як чинників соціального регу- лювання. Присвячені їй роботи як в рамках віт- чизняної теоретичної юриспруденції, так і в рам- ках науки естетики, як буде видно з подальшого викладення, обраховуються буквально одиниця- ми. І це в той час, коли йдеться не просто про проблему, а про масштабний напрямок дослі- джень, в рамках якого є широкий простір для конструктивної співпраці філософів, юристів, соціологів, мистецтвознавців, представників ін- ших сфер гуманітарного знання. Мета даної статті – коротко позначити деякі аспекти про- блеми співвідношення правового та естетичного, що можуть мати значення з точки зору теоретич- ної і практичної юриспруденції. Зупинимося на трьох з них, найбільш цікавих і важливих з нашої точки зору. 1 Насамперед, йдеться про загальне розуміння права та естетики як своєрідних, специфічних способів соціального регулювання. Такого роду постановка питання є до певної міри незвичною, принаймні для науки естетики. Справді, в сучас- них філософських дослідженнях, як зарубіжних, так і вітчизняних, естетика в її найбільш загаль- ному розумінні найчастіше сприймається як фо- рма духовного опанування дійсності, що оточує людину, форма відтворення дійсності у відповід- них специфічних категоріях, інколи – форма сус- пільної свідомості. Часом вона тлумачиться як цілісна система ідей, що теоретично охоплює певну грань світогляду людини, її ціннісної сві- домості і творчої діяльності [9, с. 36, 49] як наука про закони досконалості або недосконалості Є. В. Бурлай Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 205 (свідченням досконалості є при цьому всі прояви витонченості) [4, с. 11-12] частіше – як наука про об’єктивні та суб’єктивні засади мистецтва як специфічної, характерної, феноменологічно оріє- нтованої форми людської активності (при цьому і саме мистецтво в спеціальних дослідженнях ви- значається через дуже широкі абстракції [13]). Коротко кажучи, на філософському рівні есте- тика сприймається саме як спосіб світосприй- няття, особлива форма освоєння людиною світу, в якому вона живе. При цьому презюмується, що естетика може визначати характер людської по- ведінки; але про те, яким є механізм впливу есте- тичного на цю поведінку (наприклад, про те, що поведінка людей практично завжди більшою чи меншою мірою є стандартизованою, унормова- ною в естетичному плані), говориться значно менше. Якщо в рамках досліджень з теорії есте- тики згадується про її нормативність, то часто в контексті канонів художньої творчості, законів естетичного, ступеню їх імперативності в про- цесі творчого пошуку тощо∗ [24]. Але в той же час філософи говорять про універсальність есте- тичного, про те, що спосіб сприйняття світу крізь призму почуттів (і категорій) прекрасного, під- несеного, досконалого та їх антиподів не- від’ємний від буття будь-якої людини, в тому числі і непричетної безпосередньо до сфери мис- тецтва. Якщо це дійсно так, то подібне сприй- няття не може не спиратися на відповідні, більш- менш усталені стандарти, а це, в свою чергу, означає, що естетика може і повинна бути роз- глянута як своєрідний чинник нормативного ре- гулювання людських почуттів, а надто – людсь- кої поведінки, причому чинник складний, вкорі- нений в антропологічні та соціальні особливості ∗ Цікаво зазначити, що в минулому для позначення імперативного значення усталених правил, канонів творчого процесу філософи зверталися до... юридич- ної термінології. Так, відомий німецький філософ і критик Х1Х ст. Ф. Шлегель вважав, що естетична культура може виступати як “абсолютне законодавст- во”, яке впорядковує здібності, вирішує спір окремих красот, вимагає спільної згоди, виходячи з потреби цілого; воно приписує сувору правильність, співроз- мірність і повноту; воно забороняє змішання висхід- них естетичних обмежень, заперечує манерне як і будь-яку естетичну гетерономію. Естетичну теорію він вважав “законодавчою владою” в мистецтві, об’єктивною підставою для винесення “естетичного вироку”. А сукупність чистих видів всіх можливих технічних помилок містить в собі першооснови теорії неправильності, яка разом з теорією потворного утво- рює “повний естетичний кримінальний кодекс”. людини. Це означає також, що необхідним і суттєвим структурним елементом естетичного в соціумі є саме комплекс норм-стандартів, який діє постійно через відповідний механізм, стабілі- зуючи та гармонізуючи людську поведінку та людські взаємовідносини; безумовно, естетичні норми відрізняються специфікою їх формування, методом регулятивного впливу, засобами забез- печення, характером формалізованості, нежорст- кістю стандартів і суттєвою залежністю їх здійс- нення від суб’єктивного сприйняття [1]. Що стосується права, то воно традиційно від- носиться до факторів соціального регулювання і вважається “регулятором” суспільних відносин; це положення є хрестоматійним для усіх вітчиз- няних підручників з теорії держави і права і не потребує навіть відповідних посилань. За всієї звичності та, на перший погляд, елементарності Здатність суспільства сприймати світ як прекрас- не чи потворне, що є проявом суто людського спосо- бу світосприйняття, не може не породити відповідних стандартів у мисленні та поведінці соціальних суб’єктів; при цьому, говорячи про естетичні норми, ми не маємо на увазі тільки норми художньої творчо- сті, як це інколи пропонується в спеціальній літерату- рі (як не можемо їх вважати однозначно такими, що “відображають відповідність знання суб’єкта культу- рним надбанням та досягненням”). Естетичні норми – поняття широке і одночасно спе- цифічне; це стандарти сприйняття, розуміння, оціню- вання людьми обставин їх життя з точки зору їх при- вабливості, уявлень про красиве, піднесене, доско- нале, бездоганне або їх антиподи. Зрозуміло, що ці стандарти сприйняття породжують і відповідні стан- дарти поведінки з адекватною мірою нормативності (обов’язковості) в конкретному соціальному середо- вищі. В кінцевому підсумку будь-який соціум має в рамках власної нормативної інфраструктури відпо- відний комплекс іманентних йому естетичних норм; ступінь імперативності цих норм може бути різним, іноді – доволі жорстким. Природно, естетика як чин- ник соціального регулювання має відповідну специ- фіку дії, специфіку методу регулятивного впливу, що і робить її відносно автономним об’єктом дослі- дження. З іншого боку, естетика, подібно до права, моралі, релігії та ін., є органічною складовою в ком- плексі соціального регулювання; стандарти естетич- ного світосприйняття і поведінки взаємодіють з ін- шими стандартами, причому взаємодіють не тільки че- рез узгодження, взаємовідповідність, а й через можливу дисгармонію і конкуренцію. Якими є конкретні прояви та наслідки такої гармонії чи дисгармонії і яким чином різні форми взаємодії естетики і права позначаються на ефективності правового регулювання – питання, прак- тично не досліджене у вітчизняному правознавстві. Право в естетичному вимірі (до постановки питання) 206 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. цієї тези, вона є далеко не простою і може тлу- мачитися по-різному. Найчастіше в рамках віт- чизняної наукової традиції право трактується як комплекс формально визначених правил поведі- нки, встановлених від імені держави, оголоше- них загальнообов’язко-вими і захищених можли- вістю державного примусу. Подібне розуміння є доволі зручним, але, як уявляється, занадто спрощеним (спрощеністю, власне, і пояснюється його зручність). Воно виходить з припущення, що норми, оголошені обов’язковими і супрово- джені примусовим забезпеченням, здійснюються вже в силу факту їх появи; реалізуючись же не- визначену кількість разів, вони створюють певну тенденцію в поведінці суб’єктів-адресатів, вико- нуючи тим самим регулятивну функцію. За по- дібного підходу норми можуть дійсно здатися достатніми для того, щоб визначити явище пра- ва, скласти зміст його поняття (тим більше якщо ці норми численні, систематизовані, визначені в надійних, загальнодоступних інформаційних джерелах і створені в порядку спеціалізованого нормотворчого процесу). Але, з іншого боку, ці- лком очевидно, що норми, як формальні абстрак- тні вказівки на бажані чи необхідні форми пове- дінки, не можуть охоплювати та уособлювати цілісний і складний спосіб регулювання суспіль- них відносин, яким є право. Щоб реально визна- чати поведінку людей (регулювати), вони не мо- жуть не бути включеними у відповідний меха- нізм як один з необхідних технологічних елемен- тів. Крім норм та утворюваного ними загально- нормативного режиму, цей механізм має охоп- лювати, насамперед, самих суб’єктів, що активно діють заради задоволення власних потреб і пове- дінка яких відповідно потребує нормативних об- межень на користь подібних потреб інших. Він має включати суб’єктів, що професійно допома- гають зацікавленим особам визначити і захисти- ти власні права, коли вони не здатні зробити це самостійно (що абсолютно необхідно за умов розвинутого правового регулювання). Він перед- бачає наявність суб’єктів (структур), що профе- сійно і авторитетно розв’язують конфлікти з приводу нездійснення або неналежного здійс- нення прав, коли конфліктуючі сторони не здатні мирно подолати такий конфлікт самостійно. Він передбачає й інші елементи – структури і засоби правового інформування, правової освіти і про- паганди, ціннісно-світоглядні орієнтири в цій сфері тощо. Як чинник, що забезпечує реальний і системний вплив на соціальну поведінку людей і відповідно на суспільство в цілому, право не може не охоплювати ці та інші компоненти; без них процес правового регулювання об’єк-тивно не може бути здійснений. Подібний погляд про- понує сприймати право як структурно складне соціальне явище, як специфічний спосіб соціа- льно-нормативного регулювання зі складною технологією соціального впливу в основі. Втім, в даному контексті більш важливо зазначити, що як право, так і естетика є органічними складо- вими системи соціально-нормативного регулю- вання в суспільстві і можуть бути проаналізовані з точки зору того, наскільки в плані їх регуляти- вного впливу вони є партнерами і наскільки – конкурентами. 2 Друга проблема, варта пильної уваги дослід- ників, полягає в тому, що конкретні моменти правової дійсності, конкретні правові інсти- тути, правові явища можуть і повинні бути роз- глянуті з точки зору очевидно притаманного їм естетичного аспекту, проаналізовані в естетично- му плані. Як зазначалося вище, естетика всюди- суща, вона пронизує своєю присутністю всі на- прямки людської активності, всі сфери життєдія- льності суспільства. Інколи вважається, що есте- тичне втілюється у витончених мистецтвах. Це далеко не так. Естетика – універсальний регуля- тивний чинник; адже будь-яка поведінка, її ре- зультати неодмінно сприймаються через складні комбінації людських почуттів і відповідно оці- нюються в категоріях прекрасного і потворного, привабливого і відразного∗ [7; 14, с. 140]. Право не є виключенням; більше того, як спосіб соціаль- ∗ “Почуття краси, – відзначав, зокрема, відомий ра- дянський філософ Е. В. Ільєнков, – виступає ...як один з найважливіших психологічних механізмів, характе- рних для дійсно людської життєдіяльності, в якій би особливій сфері цієї життєдіяльності не здійснювала- ся, критерієм людського ставлення людини до пред- мету, будь це в математиці або політиці, в промисло- вості або побуті”. “Оскільки естетичне є всюдису- щим, воно є могутнім життєвим чинником. Осмисли- вши широту естетичної сфери, сучасна естетика вва- жає своїм завданням встановлювати наявність естети- чного в усіх подібностях та виразах і досліджувати динаміку його відношення до практичних і теоретич- них позицій. Це означає величезне розширення сфери її інтересів і пряме включення в життєвий кругообіг: перед очима естетики крокують чергою мода, фізичне виховання, форми громадської поведінки, промислове та ремісниче виробництво, а також наука, філософія, релігія. В усіх цих та багатьох інших областях естети- чне проявляє себе як одна з дуже суттєвих, хоча й нерідко прихованих, сил”. Є. В. Бурлай Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 207 ного регулювання з високою мірою формалізова- ності (зовнішньої визначеності) воно істотною мі- рою залежить від реалізації в різних елементах ме- ханізму правового регулювання естетичного чин- ника∗ [21, с. 201; 15, с. 83; 11. с. 302; 12, с. 98; 17; 3]. Спробуємо коротко, поки що практично без застосування відповідного понятійного апарату естетичної науки, позначити можливі прояви ес- тетичного чинника в праві, або, іншими словами, ті елементи правової дійсності, які можуть бути дослідженні в естетичному аспекті. Йдеться, що- найменше, про: – естетику юридичного мислення. Особливо- сті юридичного мислення без надмірного перебі- льшення можна сприймати як особливості логіч- ного мислення. Дійсно, юридичне мислення най- частіше пов’язане з необхідністю доведення, ар- гументування; логічний висновок може стати доказом у конфліктній справі або у двобої інтер- претацій; тому юриспруденція з цілком природ- них причин – це царина, де має панувати логіка. Логіка ж – це не тільки наука про послідовне ми- слення, це мистецтво мислення, здатне зачару- вати, коли воно демонструється майстром. Саме такі емоції відчуваєш, знайомлячись, зокрема, з судовими промовами великих ораторів мину- лого; такі ж емоції відчуваєш, осягаючи оригіна- льну інтелектуально-логічну конструкцію в сфе- рі абстрактного знання про право. Щоправда, інколи юридичне мислення, зорієнтоване на мак- симально досконале викладення логічних умови- водів, може наблизитися до софістики, до вміння перемагати в дискусії виключно формальною послідовністю словесних аргументів (перемога в спорі заради спору). Софістика – вміння вико- ристати в спорі формальний аргумент, доведене ∗ Тим більше прикрим є те, що за всієї значущості питанню конкретних проявів взаємодії правового та естетичного у вітчизняній спеціальній літературі як з права, так і з естетики уваги приділяється, повтори- мося, дуже і дуже мало. Так, інколи про естетичні но- рми як різновид норм соціальних побічно згадується в навчальній літературі з теорії держави і права. Ці зга- дки лише слабкою мірою супроводжуються аналізом специфіки естетичних норм, ще в меншій мірі – аналі- зом того, як співіснують і взаємодіють норми естети- чні і правові. Інколи про роль естетичного чинника згадується в контексті висвітлення проблем юридич- ної деонтології та завершеного ідеального портрету професійного юриста; але при цьому, що дуже відра- дно, робляться окремі узагальнення відносно естетич- ного та правового способів сприйняття соціальної ре- альності, пропонується аналіз поняття “правова есте- тика”, зміст якого залишається втім вельми загадковим. до граничної досконалості, коли остання межує з абсурдом; практична, а тим більше естетична цінність її відносна, хоча в реальній дійсності софістичні аргументи нерідко використовується для обґрунтування висновку, що передбачає кон- кретні правові наслідки; – естетику юридичного тексту. Один з пер- ших дослідників і систематизаторів юридичної термінології, використаної в нормативних актах України, І. Дахно у передмові до відомого “Юридичного словника” доволі емоційно висло- влювався про своє захоплення досконалими но- рмативними визначеннями і навпаки [18, с. 5]. Це – цілком природна естетична реакція практи- чного юриста на матеріал, з яким йому дово- диться працювати як фахівцю. Позитивну реак- цію при цьому може викликати не тільки препа- рована термінологія, а й правовий текст в цілому – незалежно від того, текст це нормативного ак- ту, договору чи іншого правового акту. З іншого боку, юридичні тексти (особливо – тексти нор- мативних актів) часто викликають справжнє роз- дратування практичних юристів; зміст та виклад цих актів подекуди просто виключають можли- вість конструктивної роботи з ними. Тут вже розмова не тільки про функціональні дефекти текстів. Йдеться про психологічну реакцію більш загального порядку – на законодавство в цілому, на діяльність законодавця, на діяльність структур і суб’єктів, так чи інакше причетних до законо- творчого процесу тощо; іншими словами, йдеть- ся про невиправдані очікування від функціону- вання найважливіших елементів правової систе- ми. Такого роду реакції формують відповідний негативний алгоритм сприйняття законодавства та законодавчого регулювання в професійному середо- вищі (не говорячи вже про непрофесійне), а це є дуже серйозною проблемою – і, як можна бачити, далеко не тільки спеціально-правовою. “...Словник – це вікно в світ офіційних визначень. Яка це все ж таки дивна та захоплююча річ! Знайом- лячись з кожним визначенням словника, упорядник намагався уявити собі рівень інтелекту творців відпо- відних термінів. Цей словник містить чимало зразків блискуче складених визначень. В таких випадках хо- тілося б буквально цілувати руки відповідних авторів, що виявилися в змозі реалізувати заклик поета: “Я хочу, чтоб к штыку приравняли перо...”. Містить словник й чимало невдалих визначень, а подекуди й відвертих нісенітниць. В таких випадках хотілося б висмикнути перо з невмілих рук і разом з пером конфіскувати одночасно й диплом юриста”. Право в естетичному вимірі (до постановки питання) 208 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. У цьому контексті окремо згадаємо про ес- тетику лапідарного юридичного тексту (мак- сими, афоризми, сентенції), які можуть уособ- лювати елементи досконалого знання в сфері права. Їх красота – в граничній змістовній наси- ченості; адже для того, щоб зафіксувати глибоку і важливу закономірність, інколи достатньо од- нієї короткої фрази. Так, сентенції, залишені нам у спадок тими, хто започатковував й розвивав римську юридичну традицію, – це справжній скарб людської мудрості; самі стародавні рим- ляни з повним правом йменували їх разом з чин- ними і записаними законами “писаним розумом” (“ratio scripta”). Ще приклад. Чому людина, не будучи навіть юристом-фахівцем, практично завжди опиняється під конкретним враженням від знайомства з текстом конституції тієї чи ін- шої держави? Не тільки і не стільки від відчуття поваги до політичної мудрості її творців. Це природна реакція на гранично стислий і абстрак- тний, а тому й вельми вагомий політичний нор- мативний текст, покликаний відтворити картину найбільш раціонального суспільного устрою для конкретного народу і той соціальний позитив, що має принести власному суспільству, своїм гро- мадянам конкретна держава. Зрозуміло при цьо- му, що зовнішньо-формальна сторона кон- ституційного тексту має постійно підтверджува- тися соціально-змістовною, тобто станом речей, за яким конституція дійсно виявляється реаль- ною передумовою збагачення суспільного життя в духовному і матеріальному плані. Лише тоді вона отримує право на те, щоб сприйматися влас- ними громадянами як довершене і досконале правове явище, як Конституція в справжньому сенсі цього слова; – естетику правосудного процесу. Остання має як самостійну, так і функціональну цінність: естетичний чинник надзвичайно підсилює ефек- тивність судової процедури. Використання адек- ватної естетичної форми в процесі здійснення правосуддя історично сягає в сиву давнину, воно ж має цілком конкретні константні соціально- психологічні передумови. Чому судовому про- цесу притаманний розвинутий естетичний еле- мент? Насамперед тому, що він оформлює таїнс- тво відправлення правосуддя – процесу, постійно пов’язаного з встановленням істини, з оцінкою людських вчинків і, що дуже важливо, – з влад- ними актами, що можуть принципово визначати долю людини, якщо не вирішувати питання жит- тя чи смерті. В умовах сучасної державності, ко- ли юридичні конфлікти розглядаються і вирішу- ються десятками тисяч в характерному конвейєр- ному режимі, явище судочинства і правосудний процес зазвичай сприймаються як щось буденне, звичайне, функціональне, в той час як цей процес за його природою завжди є в певному розумінні священним; будь-яка судова система “спирається на теологію, що гарантує істинність її справедли- вості” [5, с. 133]. Один з природних наслідків такого стану речей – піднесеність, урочистість судової процедури, практично завжди притаман- на їй ритуальність. Звідси ж – й відповідний імідж судді. Логічною і природною є соціальна презумпція, за якою суддя є живим носієм муд- рості, авторитетності, справедливості (принайм- ні, так має бути, і подібні психологічні установки повинні були б всіляко стверджуватись в суспі- льстві); і весь зовнішній вигляд судді (одяг, по- ведінка, манери поводження з публікою тощо) має працювати на цей імідж, посилювати його∗ [19, с. 32]. Звідси ж – конкретна естетика місця відправлення правосуддя. Таке важливе за соціа- льним змістом явище, як правосудний процес, повинне характеризуватися не тільки незвичай- ною естетикою процедури, а й місця, де він від- бувається. Характерний приклад: в численних країнах резиденції вищих судових інстанцій іме- нуються “Палацами правосуддя” і дійсно є вели- чними, грандіозними спорудами, або, не маючи такої офіційної назви, є такими по суті (напри- ∗ Суддя за логікою речей репрезентує Справедли- вість в суспільстві, і це має бути відповідним чином символізовано. В цьому плані у людства є цілком кон- кретний досвід. Мантія європейського судді, напри- клад, – це двійник мантії середньовічного короля, який своєю монаршою владою мав чинити справед- ливе судочинство; крім усього іншого, вона – символ непереборності влади, уповноваженої на вирішення найбільш серйозних людських конфліктів. Мантія та інші можливі символи судді та інших фігур в судо- вому процесі в будь-якому випадку мають глибокий сенс: той, хто є причетним до таїнства правосуддя, повинен відрізнятися від звичайного смертного. Від- так великою і важливою проблемою є використання для підвищення соціальної ефективності правосуддя всіх можливих естетичних засобів, здатних позитивно вплинути на характер чуттєвого сприйняття звичай- ною людиною того, що відбувається в суді. Особлива естетика поведінки має виховуватися у самих суддів (спокій, стриманість, коректність, розвинуті здібності до логічного мислення та ораторського мистецтва тощо). Можливо, з суддями в сучасних умовах мають працювати професійні іміджмейкери. Але головне все ж таки – моральні якості судді. За нормальною людсь- кою реакцією справедливе суддівство і є досконалим, в той час як продажний законник практично в усі часи сприймався як щось однозначно огидне. Є. В. Бурлай Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 209 клад, приміщення Верховного суду США в Ва- шингтоні). Хоча цілком очевидно, що не тільки приміщення вищих судових інстанцій, а й усі приміщення, де здійснюється правосуддя іменем держави, мали б бути безумовно характерними в естетичному плані. Це впливало б на сприйняття в суспільстві суду, правосуддя і права в той же спосіб, в який естетична специфіка храмів впли- ває на рівень суспільного авторитету релігії та церкви. Все згадане – зовсім не технічні питання; це моменти, безпосередньо пов’язані з досконалі- стю та результативністю правового регулювання в основних елементах його механізму. Адже оче- видно: якщо естетична складова судочинного про- цесу непропорційно мала, його суспільні резонанс та ефективність різко знижуються, знижується від- повідно і вся ефективність правового регулювання в суспільстві. На завершення додамо, що естетично характерним має бути не тільки сам судовий про- цес, а й (до певної міри й у певному розумінні) процедури виконання судових рішень∗ [23, с. 13]; – естетику результативної юридичної тех- нології. Цю позицію хотілося б проілюструвати прикладом до певної міри контрестетичним, при- кладом естетичного в негативному вимірі, хоча такі оцінки, можливо, викличуть природні диску- сії. В романі Льва Толстого “Воскресіння”, ви- значному творі антиправової спрямованості, опи- сується, зокрема, фігура “геніального адвоката”, “який зумів відняти майно у старої жінки на ко- ∗ Особливо – кримінальних вироків. Характерним прикладом відносно останнього можуть слугувати історично відомі процедури публічного виконання смертних судових вироків. Крім усього іншого, стра- та, якщо вона публічна, – це видовище, і естетичний момент у позитивному чи негативному вимірі є іма- нентним йому. Примусове відняття людського життя за спеціальним людським же рішенням – це щось близьке до функції Бога, це трансцендентна, надлюд- ська драма. Вона не може не бути оформленою з аб- солютно конкретною вражаючою естетикою, хоча естетичні форми тут історично еволюціонують разом з функцією і технологією смертної кари – від ката, лобного місця і Монфокону до гільйотини, пуб- лічного розстрілу тощо. Щоправда, з поступовим зни- кненням моменту публічності в процедурі страти (в міру того, як покарання, за влучним висловом М. Фуко “мало-помалу перестало бути сценою” втра- чає значення і естетичний чинник, смертна кара пере- творюється на функцію рутинного знищення; як на- слідок, падає її соціально-психологічне значення, що, можливо, є однією з передумов відмови від неї як засобу покарання за вчинений злочин. ристь дільця, що не мав на це майно жодного права – це знали і судді, а тим більше – позивач та його адвокат; але придуманий ним хід був та- кий, що не можна було не відняти майно у старої жінки і віддати його дільцю” [22, с. 26]. Такого роду приклади міг би навести будь-який практи- чний юрист незалежно від того, в який історич- ний час він практикує [8]. Юриспруденція є в певному розумінні парадоксальною за її приро- дою; її зміст – щоденна боротьба за справедли- вість у відносинах між людьми; але саме в рам- ках юриспруденції постійно демонструється ці- каве формально-технологічне мистецтво досяг- нення результатів, алогічних з точки зору вимог справедливості (виправдання очевидного злочи- нця або засудження завідомо невинної особи, банкрутство платоспроможного підприємства, позбавлення майна законного власника тощо). Фахівець, що володіє цим мистецтвом, подібно вищезгаданому “геніальному адвокату”, може викликати захоплення як майстер своєї справи; тобто вельми сумнівна з морального погляду, але результативна технологія може дістати конкре- тну естетичну оцінку як її самої, так і результатів її застосування. З погляду соціальних наслідків процесу правового регулювання ця оцінка має принципове значення: саме вона свідчить, як сприймається соціумом та чи інша формально- юридична технологія – як акція, в результаті якої кожен отримує йому належне, або як хід, через який можна забезпечити довільний інте- рес за рахунок інтересу законного. На фоні та- кої конкретики і правове мистецтво в цілому природно може сприйматися не як благородне ** Від Льва Толстого перенесемося до сьогодення і констатуємо, що в плані мистецтва маніпулювання юридичними засобами практично нічого не змінило- ся. Прикладів можна наводити багато; обмежимось одним, характерним для пострадянської реальності, – так званим “недружнім поглинанням” як найбільш складним різновидом корпоративного конфлікту. Під поглинанням компанії чи її активів розуміється вста- новлення над цією кампанією чи її активом повного контролю як в юридичному, так і фізичному плані; іншими словами, йдеться про вдало організовану змі- ну власника в компанії тоді, коли сам власник аб- солютно цього не бажає. Зрозуміло, що таке дійство вимагає витонченого, можна сказати, ювелірного знання юридичних тонкощів, оскільки основні меха- нізми, які використовуються в процесі примусового поглинання, – це, зрештою, стандартні юридичні про- цедури, зокрема процедури судові Право в естетичному вимірі (до постановки питання) 210 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. вміння, а як потенціальна або реальна витон- чена мерзотність* [10, с. 184]. У даному контексті варто окремо згадати про естетичний вимір феномену судового змагання. Формально-юридичний аспект судового процесу, його відповідність нормативним вимогам та ос- новним принципам правосуддя принципово важ- ливі для оцінки його дієвості та соціального зна- чення; але не тільки це надає йому своєрідності, характерних особливостей. Найчастіше процес – це загострене протиборство, змагання, гра з вели- кими ставками і психологічним напруженням: тут щоразу вирішується фатальне питання “хто – кого”. Тобто, крім усього іншого, судовий про- цес – це змагання загострених почуттів, інте- лектуально-емоційний конфлікт, а отже явище, невід’ємне від відповідної естетичної складової; – естетику юридичної символіки. В даному випадку ми торкаємось більш складного і ціка- вого питання – про естетичний вимір символіч- ного взагалі. На жаль, тут немає можливості зве- рнутися до основних понять семіотики, до ана- лізу функціонального призначення знаку та сим- волу як обов’язкових складових комунікативного процесу в людському середовищі. Але зазна- чимо, що символ – це знак, який в закодованому вигляді фіксує необхідну інформацію про соціа- льно значиме явище; і чим істотніше значення, тим сильнішим і виразнішим має бути символ. Щоб закладена в ньому інформація адекватно сприймалася і виконувала очікувану ціннісно- орієнтаційну функцію, щоб майбутня поведінка людини виявилася запрограмованою на соціа- льно-значущі дії, знак-символ має отримати офо- рмлення, що ефективно і комплексно впливає на людські пам’ять і емоції, інтелект і почуття. За логікою речей, у різні моменти цивілізованої іс- торії різних народів, у рамках різних культур * Цей та деякі інші аспекти, окреслені в цій статті, є частиною принципової філософсько-правової і прак- тичної проблеми – єдності змістовного і формального в правовому регулюванні. З причини того, що саме в праві маніпулювання жорсткою формою дозволяє досягати результатів, які суперечать самій суті право- вого регулювання, мають наслідком нехтування за- конним правом суб’єкта і практичний захист свавіль- ного інтересу, уособлюють найбільш непривабливі риси людської натури, питання єдності змісту і фо- рми, видимого і реального набуває тут особливого значення. Додамо до цього, що за слушною думкою фахівців в сфері естетичного знання прекрасне як ес- тетична властивість має місце саме тоді, коли предмет естетичної оцінки характеризується єдністю форми і змісту, суті і явища, внутрішнього і зовнішнього. обов’язково мають з’являтися певні духовні тво- ріння, що доступно і однозначно символізують явища права і правосуддя, їх основні принципи та значення для нормального існування людсько- го суспільства. Дослідження як стародавньої, так і сучасної правової символіки можуть становити виключний інтерес не тільки з погляду історії людської культури, історії естетичних форм або історії права. Це філософське і теоретичне пи- тання. Вдалий символ інколи може мати більше значення, ніж багатослівний трактат. І в цьому контексті неможливо не згадати про велике тво- ріння стародавніх греків, неперевершений образ богині правосуддя Феміс (у романізованій версії – Феміди) – першої дружини Зевса, матері Про- метея та двох дочок – Діке (Справедливість) та Евномії (Благозаконність). Феміда – один з най- більш сильних символів західного типу людської цивілізації, аналізуючи який, можна ефективно вивчати теорію правосуддя і самого права, бачи- ти принципи правового регулювання, а також соціальні і антропологічні чинники, які блокують його можливості, знищують право як чинник ре- гулювання. Але й це ще не все. Аналізуючи об- раз Феміди як формулу довершеного правосуддя, звернемо увагу на досконалу естетичну форму цього символу, її здатність впливати на людські почуття. Дуже сильний психологічно-естетичний момент криється вже в тому, що це – богиня! Зе- мні люди автоматично робляться слугами спра- ведливості – тільки через те, що явище правосу- ддя піднято на божественну висоту, а божество завжди уособлює в собі досконалість. Хтось за- уважить, що Феміда виступає богинею тільки в пантеоні богів античної Греції та Риму, що це – відносно локальний символ. Але ж є очевидним фактом те, що європейський християнський світ з плином історії погодився з тим, щоб право і справедливість у рамках його могутньої особли- вої культури позначав символ, запозичений з анти- чного язичництва! – естетику правової абстракції та правової доктрини, тобто теоретичного мислення в праві. Вона варта окремої згадки, як і те, що коріння (а можливо – і найбільш досконалий досвід) практики сприйняття інтелектуально-дослідни- цького процесу саме з погляду, притаманного останньому моменту прекрасного, ми також зна- ходимо ще в античному світі. Вважається, на- приклад, що стародавні греки не вбачали різниці між естетичним поглядом і поглядом, властивим дослідженню. Для визначення естетичного спо- глядання вони мали той же термін, що й для нау- кового дослідження – “теорія” або “огляд”. Спо- Є. В. Бурлай Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 211 глядання прекрасного не було для греків проце- сом, відмінним від звичайного спостереження над предметами. Споглядання супроводжувалося задоволенням, але греки вважали, що воно су- проводжує усіляке спостереження, огляд, ви- вчення, пізнання [20, с. 33]. Тут ідеться про пі- знання в цілому, про систему знання, здатного пояснити багатогранний, надзвичайно складний і суперечливий, проте чудовий і цікавий світ, в якому живе людина і який її оточує. І цілком очевидно, що суттєвою частиною цього знання були саме систематизовані уявлення про людину і державу (в яку, за думкою Аристотеля, об’єдналися люди, сім’ї та родові групи заради досконалого, кращого життя); про мистецтво людського співжиття (політику); про найбільш досконалу форму спільного існування багатьох (поліс); про право і закони як передумову гармо- нійного політичного співіснування людей. Тонке спостереження, точний висновок, вдалий вираз, що фіксує закономірність, поєднані з особистою здатністю слідувати розумному принципу суспі- льної поведінки та схилити до нього інших – це безумовні цінності, що характеризують інтелек- туальний та політичний світ Еллади і одночасно можуть сприйматися як універсальні цінності людства, досконала практика соціального пі- знання і адекватної йому соціально-політичної поведінки. Що ж до логічного аспекту, глибини та всеосяжності мислення, сміливості висновків та узагальнень, то антична філософська і наукова думка, в тому числі і в політичній та правовій сфері, і на сьогодні може вважатися неперевер- шеною. Абсолютно те ж саме можна сказати про теоретичні здобутки стародавнього Риму. Рим- ська юриспруденція – також неперевершена цін- ність, причому цінність комплексна: правова, наукова, естетична. Вона викликала, викликає і викликатиме захоплення і насолоду у числен- них поколінь науковців і юристів минулого, сьо- годення і майбутнього. Але високу, естетично наукову цінність мо- жуть являти собою інтелектуальні досягнення не тільки минулого, а й сучасності – коли йдеться про результати послідовного, оригінального, ме- тодологічно стрункого і виваженого теоретич- ного аналізу. Вище ішлося про науковий, прак- тичний і одночасно естетичний ефект, які може викликати оригінальна інтелектуально-логічна конструкція у сфері абстрактного мислення про право. Яскравим прикладом такої може слугу- вати “чисте вчення” про право Ганса Кельзена. Воно є вражаюче логічним і тому – дуже переко- нливим при тому, що виступає постійним об’єктом гострої критики з боку прибічників со- ціологічної юриспруденції. Доктрина нормативі- зму, безумовно, дала підстави для критичного аналізу вже не одному поколінню дослідників. Але чи стане хтось заперечувати неабияке зна- чення і корисність цієї доктрини для теоретичної та практичної юриспруденції, а також її науково- логічну привабливість? – естетику правомірного вчинку. На перший погляд, звичайна рутинна поведінка людини, яка просто не суперечить правовим вимогам (я не маю на увазі однозначно формально-законні ви- моги), як і вимогам прийнятої в даному суспіль- ному середовищі моралі, не є чимось особливо видатним в естетичному плані. Але все пізна- ється в порівнянні. В житті людини завжди є мі- сце правопорушенню або аморальному вчинку, завжди є передумови для їх здійснення. Утрима- тися від них, поставити моральний принцип над міркуваннями егоїстичної вигоди, користі тощо – означає реально достойну, благородну, шляхетну поведінку. У випадку ж протилежної поведінки “...можна говорити про потворний та низький характер підлого вчинку” [1, с. 25]. Затаврувати аморальний (“підлий”) або протиправний вчинок як “потворний” – безумовно, не самоціль; публі- чне його таврування має значення цілком прак- тичне. Чому, наприклад, судовий процес в людській історії є переважно гласним? Не тільки заради того, щоб було продемонстровано прозо- рість, незаангажованість, неупередженість пра- восуддя. Але й (можливо, насамперед) для того, щоб продемонструвати соціуму низький (як пра- вило) характер протиправного вчинку та укріпити громадян в їх позитивних громадянських почуттях; – зрештою, про найголовніше – естетику справедливого як загального феномену, так і окремого акту справедливості. В кінцевому підсумку, повторимося, у боротьбі за справедли- вість – вищий сенс юриспруденції. За своєю сут- ністю, призначенням, за вимогами людського і бо- жественного розуму, вона має працювати на досяг- нення стану, за якого чітко визначається, підтве- рджується і реально захищається право суб’єкта, відновлюєть-ся і захищається справедливість. То- му в даному контексті, насамперед, має йтися про естетику виваженого правосудного рішення. Сут- ністю останнього і є захист порушеного права тоді, коли суб’єкт особисто захистити його не в змозі. Зробити все для цього можливе, як патетично б це не звучало, – функціональний обов’язок суду. Адже кожен випадок, коли не реалізується, не отримує захисту конкретне порушене суб’єктивне право, означає маленьку смерть Права як загально- Право в естетичному вимірі (до постановки питання) 212 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. го принципу. Тому логіка послідовного правового регулювання щоразу вимагає жорсткої боротьби за захист порушеного права, за справедливе судове рішення∗. Для конкретного судді ця боротьба може охоплювати внутрішній (наприклад, мимовільне психологічне несприйняття ним конкретної лю- дини, задіяної в процесі), і зовнішній (різноманіт- ний вплив на позицію судді) аспекти. Тому факт прийняття і реалізації виваженого судового рі- шення, безумовно, характеризується комплексно: це одночасно перемога Права, торжество Моралі і акт прекрасного з точки зору Естетики. Але згадана позиція має й ще одну важливу сто- рону. Ми весь час говоримо про суб’єктивне пра- во, яке тільки тоді реальне, коли воно захищене. Але звідки береться це саме суб’єктивне право? В соціально-історичному плані права суб’єктів з’являють-ся як результат боротьби за конкретні життєві інтереси, як компроміс, баланс різних інте- ресів та різних вольових позицій, за наявності яко- го суб’єкт або категорія суб’єктів отримує можли- вість діяти на свою користь беззастережно, не боя- чись опору і протидії з боку оточення. І такий стан речей має бути твердо зафіксований, чітко позна- чений зовнішньо, щоб інформація про припустиму і неприпустиму поведінку стала загальним орієн- тиром. Інформація, що недвозначно позначає пра- во суб’єктів певного типу, чітко окреслює межі їх можливих дій на свою користь, а також дій, яких вони за відомих умов чинити не можуть, є не що інше, як закон – загальний, твердий орієнтир пове- дінки, який неприпустимо ні обходити, ні залиша- ти невиконаним. Ці орієнтири-вказівки здебільшо- го і підтверджують наявність конкретного виду суб’єктив-ного права; на їх основі визначається ступінь порушення права і приймаються рішення щодо його захисту (відновлення, компенсації то- що). Ось чому зворотною стороною питання есте- тики виваженого судового рішення є питання ес- тетики “праведного” (за Т. Шевченком) закону. Питання, як показує практика, цілком слушне, оскільки як формалістичний акт, акт цільового встановлення закон може обмежувати можливість поведінки, спрямованої на задоволення соціально виправданих, публічно позначених і політично об- грунтованих інтересів; такий закон є дискриміна- ∗ Fiat iustitia pereat mundus! Хай торжествує право- суддя (справедливість), хоча б загинув світ! – закли- кали стародавні римляни. Навряд чи можна знайти більш точний і одночасно поетичний вислів щодо особливостей та значення правосудної діяльності для людського суспільства. ційним і відповідно дефектним з точки зору засад справедливості (“праведності”). З усіх проявів не- справедливого в сфері права дискримінаційний (некоректний, довільний) закон є найбільш не- безпечним, оскільки соціально шкідливими авто- матично робляться результати його реалізації, від- носини, що виникають на його основі. Ось чому в усі історичні часи найвищою соціальною цінністю, вищим проявом соціальної досконалості вважалися діяльність мудрого законодавця і збалансований, своєчасний закон, здатний гармонізувати і стабі- лізувати численні різноспрямовані інтереси. За- відомо ж несправедливому закону мислителі різ- них часів і різних народів взагалі відмовляли в праві називатися “законом”. Таку тенденцію та- кож можна вважати постійним відтворенням світо- глядної традиції античних греків, які понад усе ці- нували гармонічне і прекрасне, а найбільш прекра- сним, висловлюючись словами дельфійського ора- кула, вважали “те, що є найбільш справедливим” [20, с. 27; 6, с. 311]. * Щойно згадане свідчить, як уявляється, про те, що як право в цілому, так і найбільш важливі пра- вові явища та інститути мають серйозні підстави для того, щоб бути вивченими в світлі притаманно- го їм естетичного моменту і відповідно бути визна- ченими та характеризованими в категоріях естетич- ного (прекрасне, потворне, піднесене, низьке, комі- чне, трагічне, досконале, гармонічне, ущербне то- що) з тим, щоб більш глибоко і точно зрозуміти реальний соціальний резонанс суперечливого про- цесу правового регулювання, соціально-психологі- чні чинники, від яких залежить його ефективність. Ймовірно, це передбачає розгляд явищ, позначених традиційними категоріями юриспруденції, за допо- могою методології та апарату естетичної науки. На перший погляд, такий розгляд виходить за межі предмету юриспруденції. Але, з іншого боку, уни- каючи такого розгляду, ми ризикуємо збіднити і пригальмувати творчий розвиток як юриспруден- ції, так і науки естетики та й будь-якої іншої соціа- На наш погляд, ідея законодавця, здатного встано- вити і забезпечити додержання “праведного” закону, що гарантувало б реалізацію суб’єктивних прав і реалізацію тим самим того, що називається “громадянською свобо- дою” (межі громадянської свободи, власне, і познача- ються через сукупність визначених прав), нагадує докт- рину “естетичної держави”, пов’язану з іменами ряду видатних мислителів і поетів Німеччини кінця ХVIII- початку ХIХ ст.. (Й. Ф. Шиллер, Й.-В. Гете, І. Г. фон Гердер, Г. В. Ф. Гегель та ін.), які вважали, що без стану свободи немає і не може бути естетичного світу. Є. В. Бурлай Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 213 льної науки, затискаючи їх в прокрустовому ложі наших уявлень про їх предмети. Варто тільки зга- дати про те, до якої міри емоційно та інтелектуа- льно насиченою є специфічно правова діяльність – поведінка людей під час юридичного конфлікту, відправлення правосуддя, виконання судових рі- шень, здійснення важливих правочинів, законопро- ектної роботи тощо. Все згадане – поле класичної юриспруденції; одночасно це діяльність, сповнена найрізноманітніших почуттів, пристрастей, її ефек- тивність безпосередньо залежить від того, які стру- ни в душах причетних до неї суб’єктів вдається за- чепити, які думки викликати, який психологічний настрій створити, а саме це і є жива сфера естетич- ного. Ступінь розробленості та майстерність вико- ристання засо-бів, прийомів, методів, інструментів професійної юриспруденції змушує оцінювати їх у категоріях досконалості, довершеності, бездоган- ності тощо; подібна оцінка є проявом реакції, яку з певною умовністю можна назвати “професійно естетичною”. І навряд чи ці питання можливо до- слідити на сто відсотків успішно, якщо ними бу- дуть займатися лише фахівці в сфері естетичної науки. 3 Ще одним специфічним і надзвичайно важли- вим проявом сприйняття й оцінки правових явищ з соціально-естетичного погляду є відображення права та різних сторін правової дійсності, пра- вового регулювання естетичними засобами, в першу чергу – засобами художньої творчості. Зрозуміло, що крім суто теоретичного, це питання має і відчутне практичне навантаження: адже важ- ливо уявляти собі, як за сучасних умов, в яких ху- дожніх формах, стилях, напрямках тощо можуть знаходити ефективне і адекватне відображення процеси і явища, пов’язані з правовим регулюван- ням, яким може бути соціально-психологічний ре- зонанс цього відображення, яким чином воно може вплинути на ціннісне ставлення до права в суспіль- стві. При цьому потрібно мати на увазі, що ствер- дження шанобливого ставлення до права, розши- рення та поглиблення ареалу сприйняття його як суттєвої суспільної цінності, відповідна динаміка в думках, почуттях, ціннісних установках людей є бажаними не тільки в транзитивних, а й благополу- чних суспільствах. Можливо, згадане бажання має знаходити відповідне відбиття в елементах держав- ної політики; адже ще Платон, як слушно зазнача- ється в спеціальних дослідженнях, вважав, що “му- дрий державний діяч дізнається та використовує магічну силу мистецтва для формування добрих громадян” [2, с. 58]. Спробуємо абстрагуватися від того, що Платон у своїх умоглядних конструкціях постійно вважав розумно організовану державу неодмінною передумовою щасливого існування людини і здатний був принести інтерес окремої особи в жертву інтересу загальнодержавному. Людський досвід свідчить про те, що держави різ- них часів, форм і режимів так чи інакше опікуються вихованням адекватних соціальних якостей у своїх громадян і активно використовують при цьому са- ме естетичний чинник. З огляду на зазначене, ми не бачили б нічого недоречного в тому, щоб розв’язу- вати цю проблему (з її очевидним державним зна- ченням) саме через ініціативу і участь держави, зок- рема, державних інститутів, що працюють в сфері юстиції (до певної міри - охорони порядку) і куль- тури. Саме від них могла б походити ініціатива створення концепції (в подальшому – відповідної програми) “естетизації” правової сфери в її числен- них аспектах, виходячи з того, що певного успіху тут можна досягти а) уберігши цей процес від над- мірної формалізації; б) узгоджуючи конкретні кро- ки і заходи з реальними фінансовими можливос- тями і залучаючи до участі у цій благородній справі недержавні інституції; в) об’єднуючи в рамках єди- них проектів можливості юристів, соціологів, пси- хологів, діячів релігії, майстрів і теоретиків мистец- тва, педагогів тощо. Започатковувати цей процес уявляється логічним з проведення спеціалізованих досліджень соціально-психологічного характеру, які показали б ступінь свідомого чи підсвідомого впливу естетичних засобів різного типу (зокрема, творів культури і мистецтва) на характер думок, почуттів і поведінки людини в сфері права, в умовах того чи іншого типу юридичних ситуацій. Для української практики в даний момент часу такого роду пропозиції можуть виглядати цілком утопічно. Досконале, вишукане, довершене – це автоматично додаткові зусилля і кошти; Україна ж в силу ряду передумов не готова до подібної роз- коші, та й взагалі, з раціональної точки зору така постановка питання може здатися позбавленою сенсу. Але, можливо, це просто від неповного знання справи. Нагадаємо ще раз цілком точне спо- стереження чеського філософа і мистецтвознавця Я. Мухаржовського: в багатьох сферах естетичне проявляє себе як одна з дуже суттєвих, хоча й не- рідко прихованих, сил [14, с. 140]. Список літератури 1. Борев Ю. Эстетика. – М.: Политиздат, 1988. 2. Гилберт К. Э., Кун Г. История эстетики. – СПб.: Алетейя, 2000. 3. Дарієнко А. Естетична культура юриста (спроба філософсько-правового осмислення). – Тернопіль, 2001. Право в естетичному вимірі (до постановки питання) 214 Проблеми філософії права. – 2004. – Том II. 4. Жариков В. М. Эстетика. Раскрытие эстетичес- кой тайны: Учебник. – М.: ПРИОР, 2001. 5. Жирар Р. Насилие и священное. – М.: Новое ли- тературное обозрение, 2000. 6. Жоль К. К. Введение в философию: Учебное по- собие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. 7. Ильенков Э. В. Школа должна учить мыслить. – М.: Изд-во Московского психолого-социального инс- титута, 2002. – С. 91. 8. Ионцев М. Г. Корпоративные захваты: слияния, поглощения, гринмэйл. – М.: Ось, 2003. 9. Каган М. С. Эстетика как философская наука. – СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1997. 10. Камінський А. Г. Естетика: властивості, явища і процеси. – Тернопіль: Економічна думка, 2003. 11. Кельман М. С., Мурашин О. Г., Хома Н. М. Зага- льна теорія держави і права. Підручник. – Львів: Но- вий світ – 2000, 2003. 12. Котюк І., Котюк О. Курс правознавства. Час- тина перша. Основи теорії держави і права: Навчаль- ний посібник. – К.: Версія; Видавець Іван Котюк. – 2003. 13. Маркова Е. Н. Вопросы теории исполнительства. – Одесса, Астропринт, 2002. 14. Мухаржовский Я. Исследования по эстетике и теории искусства. – М.: Искусство, 1994. 15. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государс- тва. Учебник для юридических вузов и факультетов. – М.: НОРМА, 2000. 16. Радбрух Г. Философия права. – М.: Междунар. отношения, 2004. 17. Сливка С. Професійна культура юриста (теоре- тико-методологічні аспекти). – Львів: Світ, 2000 18. Словарь законодательных и нормативних опре- делений: Юридический словарь И. Дахно. – К.: Блиц- информ, 1998. 19. Тарахонич Т. І. Соціальні норми як регулятор су- спільних відносин – Законодавство України: про- блеми та перспективи розвитку. Вип. 4. – К.: 2003. 20. Татаркевич В. Античная эстетика. – М.: Искусс- тво, 1977. 21. Теория государства и права. Курс лекций под ред. А. В. Малько и Н. И. Матузова. – М.: Юристъ, 1997. 22. Толстой Л. Н. Собрание сочинений в 14-ти то- мах. Том тринадцатый. – М.: Государственное изда- ние художественной литературы, 1959. 23. Фуко М. Наглядати і карати. – К.: Основи, 1988. 24. Шлегель Ф. Эстетика. Философия. Критика. В 2- х т. – М.: Искусство, 1983. – Т. 1. Е. В. Бурлай ПРАВО В ЭСТЕТИЧЕСКОМ ИЗМЕРЕНИИ (К ПОСТАНОВКЕ ВОПРОСА) Статья посвящена проблемам соотношения права и эстетики как специфических способов соци- ально-нормативного регулирования в человеческом обществе, возможности изучения права в целом и отдельных явлений в правовой сфере в эстетическом аспекте. Подчеркивается, что меры эстетического плана могут повышать эффективность правового регулирования, поскольку эстетика обладает сильны- ми (хотя скрытыми и недостаточно изученными) возможностями влиять на поведение людей. E. V. Burlay THE LAW IN AESTHETICAL MEASURING (FOR THE APPOINTMENT OF THE PROBLEM) The article is dedicated to problems of correlation of law and aesthetic as specific types of social norma- tive regulation in a human society; to possibilities of studying the law as a whole and some phenomena of aesthetical nature in the sphere of law. The author accents the point that some means of aesthetical influence can effectively increase the effectiveness of the legal regulation because of its latent but still strong and not learned enough possibilities to affect human behavior.

Право в естетичному вимірі (до постановки питання)

Репозитарії

Схожі ресурси