Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів

Практическая реализация цивилизационного подхода в науке финансового права, как убеждает проведенный нами анализ, с неизбежностью приведет к формированию качественно иных представлений о сущности и содержании финансового права, о его предмете и методе, системе и системообразующих факторах. В нашем...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2005
1. Verfasser:	Пацурківський, П.С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2005
Schlagworte:	Філософські засади позитивного права
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9745
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів / П.С. Пацурківський // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 95-104. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-9745
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-97452010-10-26T16:56:29Z Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів Пацурківський, П.С. Філософські засади позитивного права Практическая реализация цивилизационного подхода в науке финансового права, как убеждает проведенный нами анализ, с неизбежностью приведет к формированию качественно иных представлений о сущности и содержании финансового права, о его предмете и методе, системе и системообразующих факторах. В нашем представлении к последним, в соответствии с принципом социального натурализма, принадлежат: 1) начала финансового права или, другими словами, его парадигма; 2) естественные отраслевые принципы финансового права, как нормативно выраженные в Конституции государства и его законах, так и те, что еще не нашли аналогичного осуществления; 3) предмет финансового права в его новом понимании; 4) соответствующий ему метод (специфический правовой режим), вытекающий из предмета финансового права; 5) функции финансового права, обусловленные функциями публичных финансов. In the article on the basis of application civilized of the approach and principle social naturalism to science of the financial law the necessity of change of the paradigmatic approaches to understanding and analysis of a backbone criterial line in the financial law is justified. The conclusion is made that to last belong: 1) beginning of the financial law, or its paradigm; 2) natural branch principles of the financial law; 3) subject of the financial law in its new understanding; 4) method of the financial law (special legal regime), that follows from the beginnings, principles and subject of the financial law; 5) function of the financial law stipulated by functions of the public finance. 2005 Article Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів / П.С. Пацурківський // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 95-104. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9745 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософські засади позитивного права Філософські засади позитивного права
spellingShingle	Філософські засади позитивного права Філософські засади позитивного права Пацурківський, П.С. Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів
description	Практическая реализация цивилизационного подхода в науке финансового права, как убеждает проведенный нами анализ, с неизбежностью приведет к формированию качественно иных представлений о сущности и содержании финансового права, о его предмете и методе, системе и системообразующих факторах. В нашем представлении к последним, в соответствии с принципом социального натурализма, принадлежат: 1) начала финансового права или, другими словами, его парадигма; 2) естественные отраслевые принципы финансового права, как нормативно выраженные в Конституции государства и его законах, так и те, что еще не нашли аналогичного осуществления; 3) предмет финансового права в его новом понимании; 4) соответствующий ему метод (специфический правовой режим), вытекающий из предмета финансового права; 5) функции финансового права, обусловленные функциями публичных финансов.
format	Article
author	Пацурківський, П.С.
author_facet	Пацурківський, П.С.
author_sort	Пацурківський, П.С.
title	Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів
title_short	Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів
title_full	Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів
title_fullStr	Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів
title_full_unstemmed	Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів
title_sort	системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2005
topic_facet	Філософські засади позитивного права
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9745
citation_txt	Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів / П.С. Пацурківський // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. III. — С. 95-104. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT pacurkívsʹkijps sistemoutvorûûčijkriteríalʹnijrâdufínansovomupravíneobhídnístʹzmíniparadigmalʹnihpídhodív
first_indexed	2025-07-02T13:00:42Z
last_indexed	2025-07-02T13:00:42Z
_version_	1836540223987646464
fulltext	ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ПОЗИТИВНОГО ПРАВА Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 95 © 2005 П. С. Пацурківський Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича СИСТЕМОУТВОРЮЮЧИЙ КРИТЕРІАЛЬНИЙ РЯД У ФІНАНСОВОМУ ПРАВІ: НЕОБХІДНІСТЬ ЗМІНИ ПАРАДИГМАЛЬНИХ ПІДХОДІВ У даний час в пострадянському правознавстві в цілому та науці фінансового права зокрема скла- лась ситуація, аналогічна ситуації в ньютонівській фізиці у кінці ХІХ століття, у кібернетиці та гене- тиці у 40-х роках ХХ століття, коли адекватне осмислення нової об’єктивної реальності з немину- чістю вимагає якісної зміни дослідницького кон- тексту, залучення принципово нових для даної га- лузі знань наукових методів, які б відзначалися па- радигмальним характером. Це зумовлено, як міні- мум, трьома причинами, що вимагають у сучасну епоху переоцінки права в цілому як соціального інституту і фінансового права як його окремого феномену зокрема. Першою із зазначених причин є, поза сумнівом, остаточна і безповоротна втрата монопольного ста- новища в юриспруденції марксистської методоло- гії з її незмінними догматичними підходами до права. Нинішня методологія юриспруденції і в по- страдянських країнах представлена досить обшир- ним спектром підходів до пізнання і застосування права: природно-правовою, позитивістською, фі- лософсько-правовою доктринами, природно- позитивним, інтегративним, комунікативним і то- му подібним праворозумінням. Одним з найбільш очевидних та суттєвих недоліків їх практичного застосування у даний період, на нашу думку, є від- рив якогось одного підходу із всієї сукупності під- ходів до правопізнання та наступна його гіперболі- зація і навіть абсолютизація. Це вчорашній день у методологічному вимірі. Звичайно, характер тієї чи іншої доктрини пра- ва визначається насамперед первісною позицією дослідника, з якої він намагається розгледіти гори- зонти права, пізнати його сутність. Проте обрати таку позицію правильно означає дотримуватись певних умов для того, щоб у процесі пізнання пра- ва стало можливим охопити це гіперскладне супе- речливе явище всебічно, з’ясу-вати його сутність та структуру. Вирішити дане завдання можливо, як правильно, на нашу думку, зауважує В. К. Колпа- ков, тільки на шляху відмови від спроб раціоналіс- тичної ідеалізації права методом зв’язування його якою-небудь однобокою та безкомпромісною «абс- трактною ідеєю – справедливості, свободи, форма- льної рівності тощо, а також від спрощуючих варі- антів його «заземлення» у вигляді, наприклад, су- джень про право як державно організовану волю (класу, усього народу, політичної еліти чи ще чо- гось у такому роді), яке лежало в основі усього ра- дянського право розуміння [10, с. 15-16]. Право є об’єктивною реальністю, тому гово- рячи про нього ad rem (по суті справи), ще раз ско- ристаємося з надзвичайно влучної, на нашу думку, характеристики такого підходу В. К. Колпаковим, який зазначав, що при цьому потрібно «виходити з правової онтології, а не з передбачуваних чи бажа- них цілей його ідеального розвитку. Іншими сло- вами, право треба вміти побачити (а не уявити) і тільки після цього його можна теоретично описа- ти» [10, с. 15-16]. До речі, саме цей методологічний підхід був властивий дореволюційній російській науці фінансового права, завдяки чому вона посіла тоді цілком заслужено лідируючі позиції у світовій науковій думці з фінансового права. Радянська правова дійсність утвердила проти- лежний методологічний підхід, а саме, що право є нічим іншим, як виключно державно організова- ною волею. В науці фінансового права України, та й інших країн, ця методологічна установка не про- сто залишилася, а продовжує бути домінуючою. Здебільшого вона побутує у поміркованіших, м’як- ших, ніж у попередній період, формах, проте й ни- ні інколи набирає вкрай агресивних проявів. Це за своєю суттю етатистський підхід до пізнання і відображення явищ фінансово-правової дійс- ності. Даний підхід почав формуватися ще в дора- дянський період розвитку науки фінансового пра- ва, насамперед у Німеччині, набув класичних, зрі- лих рис у радянській науці фінансового права, з якої методом діалектичного зняття був механічно перенесений у сьогодення. Квінтесенція цього під- ходу найбільш виразно і повно знайшла своє вті- лення у старій, ще радянській парадигмі фінансо- вого права, яка, хоча це на перший погляд видаєть- ся не просто дивним, а парадоксальним, детермі- нує сутність і зміст власне фінансового права, нау- П. С. Пацурківський 96 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. ки фінансового права більшості пострадянських держав по даний час. Дана парадигма постулює, що фінанси – атри- бут держави, що поява та розвиток фінансового права зумовлено державою, що найголовнішим призначенням фінансового права є забезпечення фінансових інтересів держави, що системоутворю- ючою категорією власне фінансового права і науки фінансового права є категорія «фінансова діяль- ність держави» і т.д. З вище викладеного очевидно, що етатистський підхід до фінансового права як виключного права держави вилучати у свою влас- ність частину новоствореної виробником суспіль- них благ доданої вартості, а також часток вартос- тей, що вже неодноразово оподатковувалися ра- ніше (повторне оподаткування), неминуче транс- формується в однобічне розуміння його виключно як системи норм, що забезпечують тільки інтереси інститутів публічної влади, насамперед і головним чином держави. Вираженню та захисту інтересів всіх інших, крім держави, суб’єктів фінансових правовідносин у фінансовому праві і в постсоціалі- стичних державах відводиться другорядна роль, а самі їх інтереси розглядаються фактично тільки з позицій сприяння цих інтересів максимальному задоволенню державного інтересу. Чого тільки варте запроваджене податковим правом Російської Федерації та запозичене пода- тковим правом України поняття «зловживання правом платником податків» у випадках сплати ними податків через «проблемні» банки або здійс- ненні податкового планування з метою мінімізації податків. Адже не платник податків надає банку право у формі відповідної ліцензії приймати пода- ткові платежі, а держава. Істинною ж ціллю мінімі- зації оподаткування шляхом податкового плану- вання є не виключна мета завдати майнової шкоди державі, а природна мета будь-якої підприємниць- кої діяльності – залишити у своїй власності якомо- га більшу частину доходу за вирахуванням всіх необхідних витрат, в тому числі й сплати законно встановлених податкових платежів. У доктрині ж права цивілізованих країн уже давно стало аксіо- мою, що зловживання правом виникає тільки у випадках, коли особа, що має право, користується ним не для задоволення яких би то не було власних інтересів, а з виключною метою завдати шкоди іншій особі. Тому, на нашу думку, правовою і ви- правданою є позиція противників встановлення обмежень реалізації прав платників податків, які обґрунтовано стверджують, що «будь-яке макси- мальне використання платником податків юридич- них можливостей мінімізації податкових платежів не може бути визнаним негожим» [23, с. 103]. В однобокому педалюванні виключно інтересів держави полягає головний, на нашу думку, мето- дологічний недолік сучасної теорії фінансового права. Саме в цьому прихована основоположна причина неефективності фінансового права біль- шості пострадянських держав. Здійснюючи функ- цію засобу організації та впорядкування відповід- них суспільних відносин, фінансове право гостро потребує пізнання та врахування адекватної інфор- мації про дані відносини, інакше кажучи, воно з неминучістю передбачає відповідну сукупність пізнавальних операцій як умову релевантності предмета регулювання. Невідповідність фінансово- правових норм реальному стану і тенденціям роз- витку розподільних, перерозподільних і контроль- них відносин у суспільстві з приводу публічних фінансів є основною причиною їх неефективності та очевидним наслідком недосконалості пізнаваль- них процедур, що супроводжують процеси фінан- сової законотворчості. Інакше кажучи, право як соціальний інститут завжди є наслідком відповід- них пізнавальних процесів, що відбуваються у сус- пільстві на усіх його рівнях, є специфічним поро- дженням соціального пізнання. Воно настільки ефективне, наскільки ефективне дане пізнання. По-друге, відбулась кардинальна зміна статусу і призначення права у структурі соціуму. Цей ви- сновок підтверджують дослідження відомого віт- чизняного філософа права А. А. Козловського. Проаналізувавши ретроспективну парадигму істо- ричних етапів розвитку правознавства і юридичної практики, він дійшов висновку про те, що право уже досягло такого рівня концептуальної та струк- турної самодостатності, який дозволяє йому (пра- ву) розвиватися у теоретичному аспекті відносно незалежно від соціально-історичних впливів. Пра- во, резюмує він, стало самостійним теоретико- пізнавальним явищем, специфічним феноменом культури і подальший його розвиток зумовлюється насамперед власними внутрішніми закономірнос- тями. Саме на даному етапі формується така влас- тивість соціально-історичної константи права, як його здатність опосередковано впливати на пізна- вальні процеси у праві. Вона полягає в тому, що віднині у суспільстві уже відбувається паралель- ний, відносно незалежний розвиток правової дум- ки, юридичної теорії і соціальної практики [9, с. 181]. Фінансове право як один з феноменів права в цілому може і повинно перетворитися шляхом заперечення під впливом вищезазначених факторів з фінансового неправа – знаряддя реалізації одно- боких фіскальних інтересів держави у суспільстві – у дієвий засіб погодження фінансових інтересів Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 97 держави та суспільства в цілому, особливо дер- жави і первинних виробників доданої вартості у суспільстві, стати засобом досягнення на цій основі тривкого взаємовигідного компромісу держави і суспільства з приводу публічних фі- нансів. Суспільство та особистість, держава та її громадянин у юридичному вимірі рівноцінні, тому права і обов’язки даних суб’єктів, в тому числі й у фінансово-правовій сфері, повинні бути врівнова- жені, а особисті інтереси кожного громадянина мають органічно поєднуватись із суспільними інте- ресами. Конституції сучасних демократичних дер- жав, в тім числі й Конституція України, в одна- ковій мірі захищають публічні інтереси та публі- чну власність держави, а також приватні інтереси і приватну власність усіх інших суб’єктів фінансо- вих правовідносин. Зокрема, частина четверта статті 13 Конституції України гласить: «Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права влас- ності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні пе- ред законом». Більше того, системний аналіз конституцій де- мократичних держав світу переконує, що право публічної власності є похідним від права прива- тної власності, що перша без другої у чистому вигляді в принципі неможлива. Звідси очевидно, що згідно своєї дійсної природи фінансове право повинно у рівній мірі виражати, представляти і захищати природні права і законні інтереси не тільки публічних суб’єктів фінансових право- відносин, але й усіх інших його суб’єктів. Інакше кажучи, справжнім покликанням фінансового пра- ва є правомірне поєднання, оптимізація і гармо- нізація природних прав і законних інтересів у рів- ній мірі усіх суб’єктів правовідносин з приводу пу- блічних фінансів, тобто, природних прав і закон- них інтересів з приводу публічних фінансів суспі- льства в цілому, а не тільки держави. Визнання останнього факту кардинально змінює об’єкт і предмет науки фінансового права, з неминучістю вимагає для свого адекватного пізнання і вира- ження якісно нового методологічного інструмен- тарію. По-третє, у конституціях більшості пострадян- ських держав вмонтований надзвичайно потужний, системоутворюючий мультиплікатор зміни юриди- чного і фактичного відношення держави та лю- дини, визначено трансформацію пострадянських суспільств з етатистських, державоцентристських у демократичні, людиноцентристські. Зокрема, Конституція України однозначно і вкрай категори- чно констатує: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава від- повідає перед людиною за свою діяльність. Утвер- дження і забезпечення прав і свобод людини є го- ловним обов’язком держави» [11]. Безумовно, права і свободи людини і громадя- нина – не витвір держави, не продукт її волі та вла- ди, і в цьому сенсі неможливо не підтримати біль- шості аргументів та доводів, теоретичну позицію в цілому противників позитивного права. Як доте- пно зауважив І. І. Лукащук, «Невідчужуваність прав і обов’язок держави їх забезпечити підніма- ють їх над державою» [13, с. 72]. Водночас права і свободи як правова форма вираження і реалізації корінних, найбільш істотних та значимих соціаль- них, політичних, економічних, особистих, духов- них благ і цінностей, породжених людською циві- лізацією, як зазначає В. С. Шевцов, невід’ємні сут- нісно від держави та її влади. Вони власне у якості прав і свобод людини можуть існувати, виражати себе, нести відповідне благо в ім’я інтересів лю- дини і суспільства в цілому лише завдяки, хоча й не виключно, державі [21, с. 30]. Як зазначав у свій час В. А. Туманов, характеризуючи зв’язок дер- жави і прав людини, прав як суспільного феномену в цілому, ці «обидва надбудовні явища нерозривно пов’язані між собою субстанціонально, генетично і функціонально» [15, с. 197]. Тобто, на нашу ду- мку, у взаємовідносинах людини і держави в демо- кратичному суспільстві в цілому, в тому числі й у їх фінансових взаємовідносинах, необхідне неухи- льне дотримання природного принципу адекват- ності. Цей принцип діє тільки у громадянському сус- пільстві та правовій державі, а у державі етатистсь- кій він за природою не міг мати місця для своєї ре- алізації. Представницькі органи правової держави виражають на підставі забезпеченого вільними де- мократичними виборами представництва владу на- роду (суспільства), його волю та інтереси. Ось чо- му саме парламент як представницький орган дер- жави тільки і вправі оформлювати право шляхом законодавчої діяльності на основі найбільш адек- ватного втілення суспільних інтересів. Саме тут і проявляється надзвичайна важливість та необхідність кожного з елементів принципу адекватності: 1) адек- ватності держави суспільству; 2) державної функції законодавствування (а на цій основі і всієї нормот- ворчості) істинно представницькій природі законо- давчого органу; 3) адекватності змісту законодав- чих (а на їх основі й усіх інших нормативних пра- вових актів) назрілим суспільним інтересам, потре- бам та цілям. Очевидно, що тільки за умови наяв- П. С. Пацурківський 98 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. ності усіх зазначених елементів принципу адекват- ності і може бути забезпечено становлення нового фінансового права з його новими цілями, функці- ями та призначенням в цілому. Одним з найдієвіших методів розв’язання цього завдання в сучасних умовах може стати, на нашу думку, застосування цивілізаційного підходу в науці фінансового права з його неминучим фе- номенологічним аналізом об’єкта пізнання та пред- мета дослідження. Від традиційного марксистсь- кого підходу він відрізняється, головним чином, тим, що не вириває із системи факторів тих або ін- ших суспільних процесів їх окремих елементів з наступною їх абсолютизацією, у нашому випадку держави і виключно її інтересів у сфері публічних фінансів, а з’ясовує явище в цілому, у всьому ба- гатстві його проявів та зв’язків. Марксизм в цілому та етатизм зокрема як один з його крайніх проявів за останні півтора десятка років був переосмисле- ний і одержав відповідну критичну оцінку з боку представників різних суспільних наук, в тім числі й правознавців. Проте, на нашу думку, наяву до- статні підстави для того, щоб погодитись з виснов- ком А. І. Демидова про те, що у пострадянському правознавстві має місце «певна ретардація в ме- тодології, яка проявилася у намаганні зберегти звичну марксистську парадигму у тлумаченні правової реа- льності» [8, с. 16-17]. Така оцінка особливо доречна та справедлива стосовно науки фінансового права пост- соціалістичних країн, насамперед України. Серед сучасних юристів-фінансистів це явище пе- ршим зауважив, помітив його ще в зародку та момен- тально блискуче відреагував на нього С. Г. Пепеляев в своєму дисертаційному дослідженні «Громадянин як суб’єкт фінансово-правових відносин». Аналі- зуючи основоположні методологічні установки ра- дянського фінансового права з приводу ролей дер- жави і особи у фінансовому житті суспільства, він дійшов висновку, що особа у фінансових відноси- нах перебуває у становищі другорядного суб’єкта, а превалює гіпертрофований інтерес держави, що методологічний інструментарій науки фінансового права продовжує залишатися попереднім [17, с. 3]. На превеликий жаль, пострадянська наука фінансо- вого права на цей виклик та деякі інші голоси, що його підтримали, не зреагувала. Не помітила? Не почула? Проігнорувала? Щоб там не було, проте перша ластівка весни у фінансово-правову науку та фінансове право не принесла. А суспільство її зачекалось та все настійніше різноманітними засо- бами її вимагає. Що ж саме здатне принести застосування циві- лізаційного підходу в теорії фінансового права, в чому полягає його евристичний потенціал сто- совно науки фінансового права? Насамперед, на противагу етатистському підходу в науці фінансо- вого права, який вириває з усієї сукупності фінан- сово-правової дійсності та доводить до абсолюту тільки права і законні інтереси держави у фінансо- во-правових відносинах, протиставляє в силу цього у фінансових правовідносинах державу усім іншим їх суб’єктам, перетворює останніх у безправних статистів фінансово-правових відносин, деформу- ючи при цьому вульгарно, до невпізнання, усю фінансово-правову матерію, цивілізаційний під- хід в науці фінансового права потенційно здат- ний зворотньо поставити все з голови на ноги. Насамперед, він дозволяє з інших, природно- правових позицій оцінити істинне призначення фі- нансового права. Таким призначенням в дійсності є: не забезпечення однобокого примусово-владного па- нування держави при посередництві норм фінансо- вого права над усіма іншими суб’єктами фінан- сово-правових відносин, що фактично мало місце в минулому і сповна проявляється в сьогоденні; не легітимація протиправного вилучення в силу тако- го панування останньою надмірної частини ново- утвореної доданої вартості у приватному секторі суспільного виробництва на користь держави, як це має місце нині, внаслідок чого державу і суспі- льство потрясають такі вкрай негативні явища, як: нехтування державою природних прав і законних, насамперед, конституційних інтересів усіх інших суб’єктів фінансових правовідносин, за винятком держави; знищення достатньої мотивації для при- множення легітимної частки приватної власності; утворення тіньового сектора суспільного виробни- цтва, співмірного із сектором легальним; легітимне і нелегітимне приховання від оподаткування та ін- ших офіційних форм перерозподільних і контроль- них відносин у суспільстві; втеча національного капіталу за кордон та інші. Дійсним призначенням фінансового права з позицій цивілізаційного підходу є насамперед досягнення суспільно необхідного компромісу інтересів у сфері публічних фінансів між інсти- тутами публічної влади та виробниками ново- створюваної доданої приватної вартості, вста- новлення та підтримування, забезпечення ба- лансу їх природних прав та законних інтересів, вироблення правових механізмів, з допомогою яких стануть якомога повніше, в міру можли- востей, задовольнятися на основі принципу конкуренції заявлених суспільних потреб влас- не ці потреби, з одного боку, і не пригнічуватися і тим більше не розорюватися, що повсюдно має місце нині, а навпаки, якомога швидше прирос- тати можливості приватного сектора суспільно- Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 99 го виробництва задовольняти власні потреби та створювати водночас з цим все вагоміший пуб- лічний фінансовий продукт, який дозволятиме ще більш повно задовольняти зрослі потреби суспільства завтрашнього дня у публічних фі- нансах, з іншого боку. Таке розуміння сутності і призначення фінансо- вого права з неминучістю ставить питання про змі- ну наших уявлень про його зміст. Насамперед, це стосується уточнення системи фінансового права, точніше кажучи, наших уявлень про систе- моутворюючі фактори фінансового права, які уже самі по собі зумовлять необхідність по новому пі- дійти до відтворення системи фінансового права. Насамперед, це надання основоположного зна- чення не стільки предмету і методу галузі фінан- сового права в нових суспільно-історичних умо- вах, за умови їх неминущої цінності і значення, скільки основним началам даної галузі права та її правовим принципам. Категорія «основні начала фінансового пра- ва» наукою фінансового права не тільки ніколи раніше не досліджувались, але й не засто- совувалась [4, с. 25-31]. Очевидно, даний факт має місце тому, що, з одного боку, ніколи раніше не виникало потреби у її застосуванні, з іншого боку, наука фінансового права ще не досягла була необ- хідного для даного кроку рівня власного розвитку. У даний час з’явились достатні, на нашу думку, можливості для її запровадження в науковий обіг, а також визріла практична необхідність в обґрунту- ванні зазначеної категорії. Це цілком природно, тому що поняття і категорії в цілому та поняття й категорії правознавства зокрема не є величинами незмінними, адже «по мірі розвитку наших знань про предмет, їх поглиблення і розширення, – як зазначають фахівці, – повинна неминуче здійсню- ватися зміна змісту і обсягу того поняття, у якому ці знання резюмуються та підсумовуються» [3, с. 322]. В науковому обізі термін «начало» з’явився ще у Древній Греції і застосовувався її філософами для вираження уявлень про першооснову сущого. Від начал права у Сократа, Платона, Аристотеля (справедливість), захоплюючи начала права Т. об- са, Г. Гроція (властивості людської природи), І. Канта (ідея права), начала правоутворення Ф. Са- віньї, Ф. Ейхгорна, Г. Пухти (народний рух), Л. Дюгі, М. Оріу (солідарність), Ф. Хека, Р. Паунда (інтереси), Р. Ієрінга (мета), Є. М. Трубецького, Б. М. Чичеріна (свобода) до начал праворозвитку у К. Маркса і Ф. Енгельса (спосіб виробництва) – такий неповний діапазон значення досліджува- ного терміну. Категорія «начало» («начала») розглядалась фі- лософами як логічна висхідна основа фактично у всіх найбільш значимих філософських системах домарксистського і післямарксистського періодів. Будучи теоретичним першоначалом у тій чи іншій філософській системі, дійсним началом, що не має жодних попередніх начал, що і зумовлює її саме як таку, категорія «начало» не може бути виведена з інших категорій, що змушує дослідників виходити за межі теорії та виводити теоретичні начала із со- ціальних умов тієї епохи, відображенням якої вони були. У спеціальній літературі зроблено висновок, що функціональне значення категорії «начало» у філософських системах полягає в обґрунтуванні соціальних відносин, відображених в субстанціона- льній теоретичній визначеності [12, с. 81-82]. На думку Гегеля, надання категорії «начало» значення генетичної субстанції явищ спроможне вказати досліднику шлях пошуку та сформувати його дослідницьку програму. «…Перше є також і основою, – пише Гегель, – а останнє дещо похі- дне; так як виходять з першого і з допомогою пра- вильних умозаключень приходять до останнього як до основи, то ця основа є результат. Дальше, по- ступовий рух від того, що складає начало, необ- хідно розглядати як подальше його визначення, так що начало продовжує залишатись в основі усього наступного і не зникає з нього» [6, с. 56]. Таким чином створюються наукові теорії. Відштовхуючись від положень Гегеля, вчені співвідносять «начало» дослідження з його резуль- татом, пояснюючи, що в «началах» («началі») кон- кретне береться на феноменологічному рівні його освоєння, тоді як в «результаті» – «на теоретич- ному, яке містить у знятому вигляді первісне уяв- лення про нього. «Начало» є тим же «результа- том», вони співпадають постільки, поскільки яви- ще співпадає із сутністю. Рух від «начала» до «ре- зультату» повинен являти собою систематичне збагачення «начала» сутнісними характеристиками об’єкта. В результаті маємо поступальність і кру- говий рух пізнання» [1, с. 532]. Фахівці- наукознавці наукову теорію коротко визначають як найбільш стислу форму організації і систематизації наукового знання, яке є цілісним відображенням певного фрагменту дійсності, а широкого – як абс- трактно узагальнену, конструктивну, цілісну, логі- чно розгорнуту концептуальну модель об’єкта до- слідження, яка є «есенціально-номонологічним і, відповідно, логічно скороченим знанням, наділе- ним пояснювальною, породжуючою та евристич- ною властивостями» [14, с. 150]. В структурі теорії виділяють два компоненти – начала теорії і тіло П. С. Пацурківський 100 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. теорії, тобто, її зміст, що виростає над началами теорії [14 с. 151]. Навіть схематичне ознайомлення з історією правової думки дозволяє стверджувати, що розбіж- ності в методологічних підходах до дослідження права починаються з категорії «начала права», то- му що у кожного підходу своє розуміння правових начал. Тим не менше субстанціональною рисою категорії «начала права» є те, що вона може бути ґрунтовно осмислена і всебічно з’ясована не як суто абстрактне поняття, а тільки у зв’язку з її кон- кретним змістовним наповненням. Таке осмислен- ня здійснюється вченим у повній залежності від обраного ним методологічного підходу. Водночас необхідно підкреслити, що категорія «начала права» як першооснова теорії, будучи ба- зовою для відповідної правової концепції, перебу- ває у тісному зв’язку з іншими базовими правови- ми категоріями, такими, наприклад, як поняття права та сутність права. Причому у взаємодії з ін- шими категоріями вона зберігає своє самостійне значення, особливий статус, оскільки весь поня- тійно – категорійний апарат забезпечує розгортан- ня начал в концепції, їх втілення в окремих право- вих поняттях менш загального значення. Таким чи- ном, методологічне значення категорії «начала права» для правової теорії полягає у висхідному положенні даних начал, у їх базовості для усієї подальшої конс- трукції відповідної теорії. Від начал права, що ви- знаються тією чи іншою теорією, залежить і вибір дослідницького шляху, і кінцеві висновки теорії, тоб- то, якщо начала будуть визначені істинно, то такою ж покликана стати і відповідна теорія. Глибинні начала фінансового права зумовлені первинною потребою індивіда та держави – забез- печити своє існування, збереження себе як явища, як феномену, тобто його появу продукують най- глибинніші інстинкти самозбереження індивіда та держави. Однак якщо індивід є продуктивною си- лою у суспільстві і в силу своєї природи наділений здатністю сам продукувати необхідні для свого са- мозбереження блага (в тім числі і появу держави, коли у ній з’явилася потреба), то держава такою здатністю не наділена. Тобто, маючи природну по- требу у функціонуванні держави, індивід прирече- ний утримувати не тільки себе, але і свою державу, розділяти створені ним блага між собою та держа- вою. У сучасних умовах цивілізованою формою такого розподілу виступає фінансове право. Фінансове право у своїй субстанціональній сут- ності є своєрідним зрізом вище зазначеної соціаль- ної данності. Воно в однаковій мірі підпорядковане історичним, моральним та національним, тобто, перемінним у часі началам, та універсальним, неза- лежним від часу його началам. Онтологічна, влас- не субстанціональна сторона його основних начал якраз виражає його універсальність, незалежну ні від місця, ні від часу – воно було, є і залишається правом розподільних, перерозподільних і контро- льних відносин у суспільстві з приводу публічних фінансів, незалежно від того, у яку історичну фор- му цю його субстанцію одінуть. Тривалий істори- чний період – фактично до рубежа ХІІ-ХІІІ століть, а в класичній формі – до середини ХVІІ століття замість фінансового права існувало фінансове не- право. Тільки з перемогою ідей правового лібера- лізму, яка ознаменувала собою завершення серед- ньовіччя у правознавстві та правозастосуванні, ви- никло фінансове право як міра свободи суб’єктів фінансових правовідносин у розподільних, пере- розподільних та контрольних відносинах. Стосов- но нашої країни такий його вимір у 1917 році до краху СРСР був призупинений. Друга та третя сторони основних начал фінан- сового права, які відображають його гносеологічну та аксіологічну сутність, навпаки, перемінні у часі, відзначаються рисами національної ментальності та своєрідною історичною формою. Радянське фі- нансове право також було за своєю субстанціона- льною сутністю правом розподільних, перерозпо- дільних і контрольних відносин у сфері публічних фінансів. Водночас історично воно розцінювалося виключно як право лише держави, а для усіх інших суб’єктів фінансових правовідносин воно було не правом, а суцільними обов’язками. В нових історичних умовах трансформація ета- тистської держави у державу людиноцентристську, детермінована конституційно, з неминучістю тягне за собою відродження ідеології правового лібералі- зму та повертає фінансовому праву його первозда- нний сенс, його «первородні» начала: онтологічні, гносеологічні та аксіологічні. Онтологічний ви- мір начал фінансового права полягає в тому, що воно є правом розподільних, перерозподільних та контрольних відносин у суспільстві. Тому єдино допустимою формою нормативного вираження фінансового права у громадянському суспільстві та правовій державі є фінансовий закон, прийнятий у відповідності зі спеціальною процедурою пред- ставницьким органом публічної влади. Гносеоло- гічний вимір начал фінансового права полягає в ідеї фінансового права, квінтесенцією якої є до- сягнення і підтримання суспільно необхідного компромісу інтересів з приводу публічних фі- нансів між інститутами публічної влади, з одного боку, та виробниками доданої вартості, з іншого боку, забезпечення стійкого балансу їх природних прав та законних інтересів. Звідси основополож- Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 101 ним методом істинного фінансового права є метод погодження у парламенті з допомогою спеціальної процедури на основі конкуренції усіх заявлених суспільних інтересів волевиявлення усіх суб’єктів фінансових правовідносин. Аксіологічний вимір начал фінансового права проявляється у визнан- ні юридичної рівності усіх суб’єктів фінансових правовідносин, презумпції добросовісності і неви- нуватості кожного з них до встановлення рішен- ням суду, яке набрало законної сили, іншого. Звідси непорушними повинні стати інтерпрета- ція та практичне застосування усіх без винятку по- ложень і норм фінансового права під кутом зору його основних начал, а самі начала потребують на- лежного нормативного закріплення, враховуючи природу розподільних, перерозподільних та конт- рольних відносин у суспільстві з приводу публіч- них фінансів, у Основному Законі держави. Така пропозиція є новою лише для фінансового права. Інші ж юридичні науки уже давно зрозуміли необ- хідність та неминучість нормативного закріплення начал галузі права у відповідному законодавстві, а окремі з них і домоглися подібного закріплення. Наприклад, Д. І. Мейєр був першим, хто в ро- сійській цивілістиці, зіткнувшись з неймовірною казуїстичністю російського права, оцінив значення нормативно закріплених правових начал, вважа- ючи, що таке закріплення є свідченням досконало- сті законодавства, оскільки «чим більше в законо- давстві загальних юридичних начал, тим обшир- ніше поприще для одержання висновків з його ви- значень; і навпаки, чим більше законодавство представляє визначень окремих юридичних випад- ків, тим обмеженішою є ця діяльність» [16, с. 61]. Через півстоліття аналогічну думку майже до- слівно повторив інший корифей російської цивіліс- тики – Г. Ф. Шершеневич [22, с. 17]. А ще майже через століття після нього необхідність такого кро- ку обґрунтовував С. С. Алексєєв [2, с. 27-28]. І крига, нарешті, скресла – у статті 1 Цивільного ко- дексу РФ такі начала її цивільного права знайшли своє відображення, чого, на жаль, поки що не здій- снив вітчизняний законодавець. Поки ж що з позицій цивілізаційного підходу до фінансового права його начала повинні роз- глядатися вслід за Конституцією держави та в єдності з нею у якості основного юридичного механізму громадянського суспільства та правової держави у сфері публічних фінансів. У цьому зв’язку цивілізаційний підхід до фінансового права дозволяє виробити і з нормативною точністю сфо- рмулювати строгі уявлення про юридичні і проти- правні фактори, що протистоять такому призна- ченню фінансового права, про зловживання фінан- совим правом, абсолютизацію етатистських підхо- дів у ньому та ряду інших, а звідси виробити до- статньо ефективні засоби протидії таким факторам. Особливого значення у зв’язку з цим набуває у наш час нормативне оформлення та закріплення у системі позитивного фінансового права таких якісно нових фінансово-правових інститутів, як інститутів захисту природних прав та законних інтересів кожного із суб’єктів фінансових право- відносин, а не тільки держави або інших публічних утворень, інститутів представників цих прав та інтересів, інститутів добросовісності і невинувато- сті кожного із суб’єктів фінансового правовідно- шення до моменту встановлення іншого рішенням суду, що набуло законної сили та цілого ряду ін- ших. Вони наукою фінансового права з позицій сучасних вимог і методологічних підходів поки що не розроблені. По-третє, цивілізаційний підхід в науці фі- нансового права одночасно робить необхідним та можливим, виходячи з начал фінансового права та спираючись на поглиблені теоретичні пошуки віт- чизняної юриспруденції, врахування світового до- свіду, вироблення оптимальних юридичних конструкцій фінансового права, які були б здат- ними забезпечити реальне і повне перетворення у життя його призначення, відповідного новому ста- ну постсоціалістичного суспільства, людини та держави в ньому. Якщо категорія «начала фінансового права» яв- ляє нині собою «білу пляму» у сучасному науко- знавчому доробку вчених юристів-фінансистів, то з приводу розуміння наступного системоутворюю- чого фактора фінансового права – його принципів – наукові позиції до певної міри ви- кристалізувалися і можуть бути представлені у наступному узагальненому вигляді. Згідно однієї з позицій, яка на загальнотеорети- чному рівні найбільш повно, послідовно та вираз- но відображена В. М. Сирих, правові принципи – це закономірності права, які є ідеологічною, нау- ково обґрунтованою формою відображення об’єктивних законів, або, іншими словами, «пізна- ний юристами об’єктивний юридичний закон» [19, с. 63]. Вони відзначаються загальним і стійким ха- рактером, абстрактною всезагальністю, необхідніс- тю і, за наявності відповідних умов, «проявляються неминуче у системі суспільних і правових відно- син, незалежно від їх усвідомлення та закріплення у чинному законодавстві. Проте у самому законо- давстві, системі чинних норм права правові прин- ципи набувають загальнообов’язкового значення постільки, поскільки вони закріплені законодав- цем» [19, с. 64]. Вони не можуть бути «реально П. С. Пацурківський 102 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. закладені у праві незалежно від того, сформульо- вані вони науковим пізнанням чи ні», не можуть бути самі по собі «розтворені у праві до того, як сформулюються у якості суджень, ідей правосві- домості законодавця. Дана позиція – це економіч- ний детермінізм, інакше кажучи, марксизм, очи- щений від нормативізму. У радянському фінансо- вому праві вона була домінуючою у 50-і – 90-і ро- ки ХХ століття. Друга позиція, навпаки, являє собою нормати- візм, очищений від марксизму. Один з найяскраві- ших її сучасних представників у фінансовому пра- ві Н. І. Хімічева, розкриваючи принципи уже пост- соціалістичного російського фінансового права, пише: «Принципи права носять обов’язковий хара- ктер, оскільки вони закріплені безпосередньо в правових нормах або виводяться логічно із їх су- купності» [20, с. 38]. Такої ж позиції дотримується і фундатор фінансового права сучасної України Л. К. Воронова [5, с. 379-392], чимало інших вче- них юристів-фінансистів. Критично оцінюючи нормативне розуміння фі- нансового права в цілому та його принципів зок- рема як непридатне, на нашу думку, для з’ясування його істинних принципів, ми виходимо з того, що нормативізм не залишає місця для виявлення і до- слідження будь-яких інших принципів права, крім тих, які безпосередньо закріплені у законі або які можна вивести тільки із законодавства. Таке розу- міння субстанціональної сутності фінансового пра- ва різко звужує смислове поле дискурсу дослід- ника, вкрай спрощує картину відповідного право- творення. Іпостасі фінансового права як феномену культури, особливої сфери духовного життя, поза- часової цінності залишаються за межами пізнання. Більше того, саме фінансове право стає за такого підходу ідентичним фінансовому законодавству, а принципи фінансового права – принципам фінан- сового законодавства. У зв’язку з цим методологічно значимою є позиція, висловлена відомим німецьким держа- вознавцем та юристом-фінансистом К. Фогелем. Характеризуючи конституційні основи фінансо- вого права ФРН, він приходить до висновку, що: «Для фінансової системи із існуючого загального регулювання робляться специфічні висновки, вони стосуються існування фінансового права. Поряд з писаним виступає, таким чином, більш широке, неписане фінансове право (виділено мною – П.П.) Основного закону» [7, с. 113], тобто, його принципи. І відразу ж вслід за вище наведеним твердженням дослідник резюмує: «В цілому кон- ституційне фінансове право», інакше кажучи, його принципи, «не може залежати від випадковості, по якій одні питання знайшли у тексті Конституції повне відображення, а інші – ні» [7, с. 113]. А зага- льний висновок К. Фогеля з даного питання є на- ступним: «Аспекти парламентської демократії і правової держави так тісно переплітаються у кон- ституційному фінансовому праві, що їх розподіл не уявляється можливим» [7, с. 113]. Третя точка зору в розумінні принципів права найбільш послідовно та виразно представлена В. М. Протасовим. Він здійснив спробу викласти принципи права з позицій системного підходу. Ав- тор пропонує відшукати онтологічні аналоги пра- вових принципів, своєрідних «двійників» у право- вій дійсності. Він вважає, що у кожного принципа – ідеї можна знайти принцип-відношення, на яко- му він базується. Тобто, В. М. Протасов відходить від традиційного розуміння ідей-принципів і пере- водить проблему в «інструментальну» площину, абстрагуючись від матеріально-змістовного напов- нення поняття «ідея» [18, с. 47]. Порівнюючи погляди В. М. Протасова та В. М.Сирих, можна припустити, що в їх позиціях прихований певний позитивний потенціал і це дає підстави про можливі точки дотиків їх позицій. Так, В. М. Протасов вважає, що питання про пра- вові принципи – це питання про правову структу- ру, тобто, про систему зв’язків (відносин), а право- ві принципи – це «головні, визначальні, найваж- ливіші структурні зв’язки в об’єкті правового регулювання, внутрі правової системи і поза нею (зв’язки соціального середовища), які по- винні знайти інформаційне відображення в сис- темі об’єктивного права у вигляді принципів- ідей» [18, с. 48]. Враховуючи тезу В. М. Сирих про необхідність правового принципу (як властивості об’єктивних законів) [19, с. 64], можна припусти- ти, що обидва автори солідарні один з одним, а «принципи-ідеї» В. М. Протасова – це «правові принципи як закономірності права» В. М. Сирих. Проте оскільки позиції обидвох зазначених авторів з даного питання представлені не розгорнуто, ми утримуємось від більш однозначних висновків. Водночас з приводу висловлених В. М. Прота- совим міркувань вважаємо за необхідне зробити ще деякі зауваження: не заперечуючи важливості системних зв’язків у правовій сфері, ми все ж ви- словлюємо сумнів щодо правильності зведення проблеми принципів права до з’ясу-вання «очище- них від ідеології», «бездумних» структурних зв’язків у правовій матерії. На нашу думку, крити- ка партійно-класової ідеологічної складової про- блеми правових принципів у радянський період не повинна тягнути з неминучістю за собою твер- дження про заперечення значення принципів права Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. 103 як носіїв правового ідеалу, оскільки саме з їх до- помогою можна з’ясувати відповідний образ пра- вового порядку, що стверджується у праві. Тому, на нашу думку, в умовах пострадянської дійсності найбільш плідною є позиція, представлена вчени- ми, які в основу пошуку принципів права беруть його аксіологічний потенціал та визнають правові принципи носіями цивілізаційних, духовних цін- ностей, а самі принципи права – основоположни- ми правовими ідеями. Так, С. С. Алексєєв у цілому ряді своїх робіт до- казує, що правові принципи – це правові ідеї, які складають основну ланку власне правової матерії, це «концентроване вираження змісту права», «суть центральної ланки юридичної організації (внутрі- шньої форми) правового матеріалу», свого роду «стрижень» юридичних конструкцій», «родзинка того чи іншого структурного підрозділу права» [2]. Проте оцінка та розгляд принципів позитивного права (правових ідей) як центральної частини усьо- го утворення «об’єктивного» права, його «ко- мандного відсіку» не вичерпує їх характеристик, оскільки неминуче вслід за собою ставить питання: «Яке ж змістовне наповнення цих ідей?», а уже від відповіді на дане питання визначається сутність правової системи тієї чи іншої країни, у нашому випадку сутність та доля фінансового права, а опо- середковано через нього – і суб’єктів фінансових правовідносин. Або це ідеї, висловлюючись словами С. С. Алек-сєєва, які «акумулюють, переводять на мову правових категорій і представляють у концент- рованому вигляді матеріальні, духовні, моральні начала суспільства (виділено мною – П.П.) закла- дені в його устрої інтелектуально-ціннісні уста- новки і тенденції» [2] і тоді перед нами фінансове право громадянського суспільства, правової дер- жави, яке базується на конституційному визнанні найвищої цінності людини, її свободи, її природ- них прав і законних інтересів. Такого фінансового права українське суспільство та держава ще не мають, однак воно неминуче утвердиться за умови незмін- ності основоположних начал чинної Конституції України. Або це ідеї, які виражають лише однобокі ета- тистські інтереси держави, втілюють тільки її во- лю, нехтуючи при цьому невідчужуваними права- ми і законно, насамперед конституційно закріпле- ними їх інтересами – і тоді перед нами фінансове право сьогоднішньої України, інших постсоціаліс- тичних держав, які ще не скинули з себе шкарлупу етатизму, не переродилися на демократичних заса- дах з антинародного утворення у спільну доброві- льну справу усіх громадян, членів громадянського суспільства. Висновки. Практична реалізація цивілізаційного підходу у науці фінансового права, як переконує здій- снений нами аналіз, з неминучістю призведе до фор- мування якісно інших уявлень про сутність і зміст фінансового права, про його предмет і метод, систему і системоутворюючі фактори. В нашому уявленні до останніх згідно принципу соціального натуралізму належить: 1) начала фінансового права, або, інакше кажучи, його парадигма; 2) природні галузеві прин- ципи фінансового права, як нормативно виражені у Конституції держави і її законах, так і ті, що іще не знайшли аналогічного втілення; 3) предмет фінансо- вого права у його новому розумінні; 4) відповідний йому метод (особливий правовий режим), що випли- ває з предмету фінансового права; 5) функції фінан- сового права, зумовлені функціями публічних фінан- сів. Список літератури 1. Алексеев П. В., Панин А. В. Философия: Уче- бник. – М., 1999. 2. Алексеев С. С. О концепции гражданского права // Цивилистическая практика. – Єкатерин- бург: Изд-во Уральского отделения Российской школы частного права. – 2004. – № 2 (11). 3. Арсеньев А. С., Библер В. С., Кедров Б. М. Анализ развивающегося понятия. – М., 1967. 4. Бельский К.С. Финансовое право: наука, ис- тория, библиография. – М.: Юристъ, 1995. 5. Воронова Л. К. Принципы налоговой системы Украины и их воплощение в налоговой практике // Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы. – К.: Юринком Интер, 2003. 6. Гегель. Наука логики. – М., 1999. 7. Государственное право Германии. Сокращен- ный перевод немецкого семитомного издания. Т. 2. – М.: Институт государства и права РАН, 1994. 8. Демидов А. И. О методологической ситуации в правоведении // Правоведение. – 2001. – № 4. 9. Козловський А. А. Гносеологічна природа права: філософсько-правовий аналіз. Дис. …д-ра юрид. наук: 12.00.12. – Чернівці, 2000. 10. Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен. Монографія. – К.: Юрінком Ін- тер, 2004. 11. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К., 1997. – Ст. 3. 12. Корж В. В. Социогенез категории «на- чало» («архэ») и её функция в становлении об- П. С. Пацурківський 104 Проблеми філософії права. – 2005. – Том III. – № 1-2. щественного сознания. – Дис. …канд. филос. наук. – Ростов-на-Дону, 1988. 13. Лукащук И. И. Конституции государств и международное право. – М., 1998. 14. Майданов А. С. Процесс научного творчества. Философско-методологический анализ. – М., 1983. 15. Марксистко-ленинское учение о государс- тве и праве. История развития и современность. – М., 1977. 16. Мейер Д. И. Русское гражданское право. Ч.1. – М.: Статут, 1997. 17. Пепеляев С. Г. Гражданин как субъект фи- нансово-правовых отношений. Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – М., 1991. 18. Протасов В. Н. Что и как регулирует право: Учебное пособие. – М., 1995. 19. Сырых В. М. Логические основания общей теории права. В 2-х т. Т.1: Элементный состав. – М., 2000. 20. Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. – 3-е изд., перераб. И доп. – М.: Юристъ, 2003. 21. Шевцов В. С. Права человека и государство в Российской Федерации. – М., 2002. 22. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского граж- данского права. 23. Щёкин Д. М. Юридические презумпции в налоговом праве: Учебное пособие / Под ред. С. Г. Пепеляева. – М.: МЗ-Пресс, 2002. П. С. Пацуркивский СИТЕМООБРАЗУЮЩИЙ КРИТЕРИАЛЬНЫЙ РЯД В ФИНАНСОВОМ ПРАВЕ: НЕОБХОДИМОСТЬ СМЕНЫ ПАРАДИГМАЛЬНЫХ ПОДХОДОВ Практическая реализация цивилизационного подхода в науке финансового права, как убеждает проведенный нами анализ, с неизбежностью приведет к формированию качественно иных представ- лений о сущности и содержании финансового права, о его предмете и методе, системе и системооб- разующих факторах. В нашем представлении к последним, в соответствии с принципом социального натурализма, принадлежат: 1) начала финансового права или, другими словами, его парадигма; 2) естественные отраслевые принципы финансового права, как нормативно выраженные в Конститу- ции государства и его законах, так и те, что еще не нашли аналогичного осуществления; 3) предмет финансового права в его новом понимании; 4) соответствующий ему метод (специфический правовой режим), вытекающий из предмета финансового права; 5) функции финансового права, обусловленные функциями публичных финансов. P. S. Patsurkivsky A BACKBONE CRITERIAL LINE IN THE FINANCIAL LAW: THE NECESSITY OF THE CHANGE OF THE PARADIGMATIC APPROACHES In the article on the basis of application civilized of the approach and principle social naturalism to science of the financial law the necessity of change of the paradigmatic approaches to understanding and analysis of a backbone criterial line in the financial law is justified. The conclusion is made that to last belong: 1) beginning of the financial law, or its paradigm; 2) natu- ral branch principles of the financial law; 3) subject of the financial law in its new understanding; 4) method of the financial law (special legal regime), that follows from the beginnings, principles and subject of the financial law; 5) function of the financial law stipulated by functions of the public finance.

Системоутворюючий критеріальний ряд у фінансовому праві: необхідність зміни парадигмальних підходів

Institution

Ähnliche Einträge