Стратегії економічного зростання країн в контексті глобальних викликів розвитку світового господарства
Розглянуто передумови розвитку світового господарства з урахуванням глобальних проблем сучасності, що створюють перешкоди до розвитку країн. Економічні перешкоди полягають у необхідності одночасного фінансування державного боргу й інноваційного розвитку. Проведено огляд неокласичної, кейнсіанської,...
Saved in:
| Date: | 2020 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2020
|
| Series: | Вісник економічної науки України |
| Subjects: | |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Стратегії економічного зростання країн в контексті глобальних викликів розвитку світового господарства / А.В. Таранич // Вісник економічної науки України. — 2020. — № 1 (38). — С. 52-57. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| Summary: | Розглянуто передумови розвитку світового господарства з урахуванням глобальних проблем сучасності, що створюють перешкоди до розвитку країн. Економічні перешкоди полягають у необхідності одночасного фінансування державного боргу й інноваційного розвитку. Проведено огляд неокласичної, кейнсіанської, інноваційної й інституціоналістичної теорій економічного зростання країн, надано порівняльну характеристику концепцій нульового, сталого, ноосферного, інноваційного й інклюзивного економічного зростання.
Визначено, що застосування різних підходів до результатів економічного зростання країн має значення у контексті політичних й економічних зрушень, коли урядова політика формує очікувані результати в основних напрямах: економічному, інноваційному, соціальному, екологічному. Вона має забезпечувати перехід для всіх країн до індустріальних і постіндустріальних стадій розвитку, з формуванням такого постіндустріального суспільства, що не має суттєвого розриву між бідними та багатими верствами населення.
Метою роботи є огляд теоретико-методологічних положень з розробки стратегій економічного зростання країн з транзитивною та розвиненою економікою й їх застосування з урахуванням глобальних викликів розвитку світового господарства.
Визначено, що розробка стратегій економічного зростання країн вимагає зваженого підходу з точки зору очікуваних результатів і наявних ресурсів. Країни різних рівнів економічного розвитку вимагатимуть застосування різних стратегій, але зі зростанням рівня розвитку країн інтенсивність стратегій знижується, акценти зміщуються з розвитку промисловості до підвищення рівня зайнятості й якості життя населення, розбудови громадянського суспільства, соціальної й екологічної відповідальності.
У якості актуального виклику ринкової економіки має бути пошук і побудова ефективних методів взаємодії урядових структур із корпоративним сектором економіки, щоб спрямувати зусилля великого бізнесу на вирішення питань соціально-екологічного розвитку країни у режимі діалогу та державно-приватного партнерства.
Еволюція стратегій зростання країн спиралась на економічну, екологічну, соціальну, інноваційно-технологічну складові, що створювали позитивний ефект розвитку країн. Практика їх застосування різними країнами показала, що на різних етапах розвитку кожна складова додає бажаного ефекту, коли країни обирають різні варіанти у якості перехідних, та переходять до розбудови стратегії інклюзивного зростання. Для розвинених країн світу стратегія інклюзивного зростання має доповнюючий, результуючий характер, що підсилює дію базової стратегії (для країн ЄС) сталого чи інноваційного зростання (для США, Індії, КНР).
Національна стратегія інклюзивного зростання повинна спиратись на базові принципи паритетності економічних можливостей щодо доступу ринкових суб’єктів до ресурсів і ринків збуту; щодо рівності в політичній, законодавчій, антимонопольній, податковій політиці; щодо впровадження цілеспрямованої урядової політики на ринку праці (гідність праці, продуктивна зайнятість, якість життя населення) та взаємодії між бізнесом, урядом, профспілками, робітниками та населенням в цілому щодо рівномірного розподілу національного доходу та скорочення розривів між бідними та багатими верствами населення.
Визначено, що інклюзивну економіку можна співставити з концепцією державно-приватного партнерства, з тією різницею, що друге спрямоване на проведення діалогу та колаборації у соціальних проектах підприємницького та корпоративного секторів економіки, а перше передбачає прямі залучення широких верств населення до соціальних ініціатив.
Для таких країн з транзитивною економікою, як Україна, формування стратегій економічного зростання інклюзивного типу має відбуватись після вирішення завдань щодо побудови самодостатньої індустріально-аграрної економіки, що буде мати спрямованість до постіндустріального розвитку. |
|---|