Політика «коренізації» 1920–1930-х років в Україні та окремих регіонах Росії: тріумф і трагедія українського відродження
Метою статті є аналіз витоків національної політики більшовиків після їх перемоги, її вимушеного й тимчасового характеру, еволюції процесів українізації та їх трансформації в русло русифікації, придушення будь-яких проявів національного відродження. Методологічною основою дослідження є принципи іс...
Saved in:
| Date: | 2020 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2020
|
| Series: | Сiверянський літопис |
| Subjects: | |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Політика «коренізації» 1920–1930-х років в Україні та окремих регіонах Росії: тріумф і трагедія українського відродження / М. Коропатник // Сіверянський літопис. — 2020. — № 5. — С. 75-92. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| Summary: | Метою статті є аналіз витоків національної політики більшовиків після їх
перемоги, її вимушеного й тимчасового характеру, еволюції процесів українізації
та їх трансформації в русло русифікації, придушення будь-яких проявів національного відродження. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, науковості та об'єктивності, що допомогло досягти неупередженості
та достовірності під час тлумачення конкретних фактів, забезпечити комплексне дослідження проблеми. Наукова новизна статті полягає в тому, що використані в ній матеріали дозволяють по-новому підійти до оцінки нинішньої суспільно-політичної ситуації в Україні, краще зрозуміти витоки русифікаторської
політики керівництва колишнього СРСР, вимушений характер так званої «українізації» на теренах УСРР та в місцях проживання українців в інших республіках,
її причин та наслідків. Висновки. Захопивши владу в Україні, більшовики спочатку й слухати не хотіли про вживання й захист української мови. Але приблизно з
середини 1919 р. стало зрозуміло, що без врахування розмаху й сили українського
національного руху встановлення радянської влади в Україні неможливе. Тому
в Кремлі по-новому підійшли до тактики завоювання України. Мета зводилася
до того, щоб будувати комунізм у багатонаціональній країні й підпорядковувати обраній меті зусилля «місцевих людей». Саме на досягнення цієї мети й була
спрямована політика «коренізації», проголошена на ХІІ з'їзді РКП(б) у 1923 р.
Як показав подальший розвиток подій, «коренізація» по-українськи носила тимчасовий характер, і після досягнення поставленої мети будь-які прояви національного руху були жорстоко придушені. Більшовицьким керівництвом зроблено
все можливе, щоб етнічне відродження в Україні та регіонах Росії з компактним
українським населенням не переросло в національно-державне. Отже, реальні
факти підступної стратегії більшовиків у сфері національної політики 20-х – початку 30-х рр. наочно продемонстрували асиміляторські, русифікаторські тенденції московського керівництва. |
|---|