Переглядаючи “ЛІТпошту”
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2009
|
| Series: | Слово і Час |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/133768 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Переглядаючи “ЛІТпошту” / І. Ольшевський // Слово і Час. — 2009. — № 12. — С. 80-82. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-133768 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1337682018-06-08T03:03:43Z Переглядаючи “ЛІТпошту” Ольшевський, І. Літературна критика 2009 Article Переглядаючи “ЛІТпошту” / І. Ольшевський // Слово і Час. — 2009. — № 12. — С. 80-82. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/133768 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Літературна критика Літературна критика |
| spellingShingle |
Літературна критика Літературна критика Ольшевський, І. Переглядаючи “ЛІТпошту” Слово і Час |
| format |
Article |
| author |
Ольшевський, І. |
| author_facet |
Ольшевський, І. |
| author_sort |
Ольшевський, І. |
| title |
Переглядаючи “ЛІТпошту” |
| title_short |
Переглядаючи “ЛІТпошту” |
| title_full |
Переглядаючи “ЛІТпошту” |
| title_fullStr |
Переглядаючи “ЛІТпошту” |
| title_full_unstemmed |
Переглядаючи “ЛІТпошту” |
| title_sort |
переглядаючи “літпошту” |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Літературна критика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/133768 |
| citation_txt |
Переглядаючи “ЛІТпошту” / І. Ольшевський // Слово і Час. — 2009. — № 12. — С. 80-82. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT olʹševsʹkijí pereglâdaûčilítpoštu |
| first_indexed |
2025-07-09T19:36:06Z |
| last_indexed |
2025-07-09T19:36:06Z |
| _version_ |
1837199281760501760 |
| fulltext |
Слово і Час. 2009 • №1280
Ігор Ольшевський
ПЕРЕГЛЯДАЮЧИ “ЛІТПОШТУ”
Читач одразу може запитати, а чому “Літпошта” в лапках? А тому, що таку
назву має книжка, яка вийшла цьогоріч у Києві1. Її підзаголовок – “збірка
молодої поезії, і не тільки…” Зміст отого “не тільки” можна збагнути одразу,
здибавши поряд із віршами, скажімо, такої авторки, як Юлія Стахівська (“Вихід”,
“Прощання”, “Фруктові сади”, “Червоний чоловічок”, “Холод і скло”, “Ложки
– ми”, “Цегла скінчилась”, “Що не кажи”, “Опівнічна”) її ж таки статті “Тіло і
доля”, “Поезія О” та “Чуттєва ціль” із глибоким, змістовним аналізом творчості
відповідно Тараса Антиповича, Остапа Сливинського та Іри Цілик. Cинтезовий
підхід бачимо і в Оксани Бойко (її доробок представлено у збірці новелетою
чи, можливо, таки віршем у прозі “Дієтичне життя” й верлібровою композицією
“Ти приходиш під мої вікна…”). Є й зразки зовні ніби й “чистої” прози (доробок
подружжя Захарченків – Артема й Олени), але при вдумливому ознайомленні
вона таки виявляється поетичною (або, за Ігорем Павлюком, “проезією”).
Переважна ж більшість уміщених у книжці творів – усе-таки вірші. І тут мушу
зробити один “малоліричний” відступ од теми, оскільки йтиметься про досить
тривожну тенденцію в сучасному літературному процесі. Адже не секрет, що
вільний вірш тотально заполонив нині уми й серця молодих митців, а кожне
“посполите рушення”, як відомо, не обходиться без “запаморочення від успіхів”.
Часто-густо це відбувається за таким принципом: пробує людина писати вірші,
розуміє, що їй далеко не лише до Шевченка, Єсеніна або Ґете, а й навіть до
того, щоб просто надрукуватися в місцевій газеті. Добре, якщо до рук піїту в
цьому разі потрапить Волт Вірмен чи, скажімо, Поль Елюар, але найчастіше
численна журнально-альманахова продукція України (та й діаспори), з якої
він довідується, що дотримуватися розміру й рими необов’язково, ба навіть
розділові знаки (з якими проблеми ще зі школи) ставити теж необов’язково,
а до того ще й можна вряди-годи послуговуватися ненормативною лексикою.
Унаслідок цього новоспечений “постмодерніст”, “авангардист” або якийсь іще
“-іст” чи “-десятник” (зараз уже, мабуть, “двотисячник”) видає “на горá” силу-
силенну опусів, які насправді виявляються звичайнісінькою, довільно розбитою
на рядки прозою, причому аж ніяк не на рівні Василя Стефаника. Можна
переставляти в таких “верліброподобіях” рядки, можна навіть міняти імена й
прізвища авторів – від “перестановки доданків”, як стверджує “арихметика”,
сума не змінюється. І з досвіду старого верлібриста можу сказати – не хвилює
така псевдопоезія, та й годі…
Натомість у “ЛІТПОШТІ” бачимо неабияке розмаїття форм, стилів і підходів
до розкриття змісту, що, звісно, не може не тішити. Відрадне й те, що під
однією обкладинкою (чи, як образно висловився вище, рекомендованою
“бандероллю” – величезна кількість поштових марок із портретами авторів
тільки підтверджує правоту моїх слів) зібрано твори людей, яким є що сказати
в літературі. Дехто з них іще зовсім молодий за віком (як-от Еліна Форманюк,
Оксана Бойко, Роман Романюк, Марія Марченкова, Оксана Пухонська, Галина
Бабак і не лише вони), одначе всіх митців об’єднує прагнення знайти свіжий
образ, нове слово, творити щиру, правдиву картину світу. Якщо вже пишуть
вони верлібром (хоч серед авторів “ЛІТПОШТИ” можна зустріти чимало якщо
не цілковитих прихильників, то принаймні аж ніяк не противників римованої
поезії) – вільний вірш для них – не мода, а ніби музичний інструмент, на якому
1 Див.: ЛІТпошта: Зб. молодої поезії і не тільки / упоряд. М.Шунь, І.Павлюк, О.Жупанський. – К.: Вид-во
Жупанського, 2009. – 317 с.
Слово і Час. 2009 • №12 81
вони виграють свої імпровізації. Є щось у цих імпровізаціях від джазу – така
ж розкутість і непередбачуваність, щоправда, не мелодійна, а образна. І годі
дивуватися, що в Еліни Форманюк ніч помирає від “передозування тишею”
(“ця ніч…”), у Марії Марченкової ворони “з дахів по-англійськи тікають”
(“що робити…”), а, наприклад, у Тетяни Бондар вересень має навіть…
національність: “… вересень-француз / заграє знову / своє тіло до мого
тулить / крізь ніч проводжає за компасом” (“виносили на руках осінь…”).
Ця розкутість мислення робить процес творчого пошуку необмеженим, і
тоді в одній добірці можна зустріти і граційні хоку, й експерименти з фігурною
(чи, можливо, “конкретною”?) поезією, і навіть вірш, назва якого вкладається
в одну літеру (все це можна знайти, скажімо, у Макса Лижова). У “ЛІТПОШТІ”
– байдуже, чи йдеться про “Кризову архітектуру” Олега Коцарева, чи про
“Художню літературу” Олеся Коржа (по суті, тезки й однофамільця одного з
поетів Семенкової “Нової генерації” – тільки той називав себе Олельком), чи
про добірки Олега Коцарева, Анни Малігон, Вікторії Литвак, Ірини Шувалової,
Олени Максименко, Дмитра Лазуткіна, Лілії Лисенко, Олега Короташа, Олесі
Мудрак, Оксани Гундер, Світлани Богдан, Олени Пашук (Кицан), Альбіни
Познякової, Софії Сітало, Євгенії Більченко, Миколи Леоновича, Ольги
Ляснюк, Ганни Луцюк, Юхима Дишканта, Антоніни Тимченко, Ірини Зеленько,
згаданих уже Тетяни Бондар, Юлії Стахівської, Артема та Олени Захарченків,
Богдана-Олега Горобчука, Еліни Форманюк, Оксани Бойко, Романа Романюка,
Марії Марченкової, Оксани Пухонської, Галини Бабак – навряд чи здибаєш
бодай один твір, не зігрітий енергетикою оригінального авторського образного
мислення, помноженого на жагу пошуку й новизни, зрештою, на стан, коли
поетичне осяяння зміщує в часі й просторі історичні й географічні реалії, уяву
й повсякденність:
а знаєш тут доня
тут львівська кава мабуть уже раз четвертий
з приємним присмаком іде виглядати
степу із Січі (чи шахти?)
де коні пасуться тата
і пахне маком
(Оксана Гундер, “Кава по-східноукраїнськи”)
Мозок вперто долає фрустрацію Черевики із “Львіввзуттєфаб”,
Під таночок племен алжирських, Капелюшок “маде ін Франція”,
Що туристи втяли на станції Спів молільників, крики нахаб –
Київ-Пасажирський. Танець станції.
(Роман Романюк, “Київ-Пасажирський”)
Бої без правил.
Вибоїни болю.
На болотах
Забракло боліт.
Божеволію…
(Олеся Мудрак, “Бої без правил…”)
Можна було б продовжувати далі й далі, але в моїй свідомості раптом
засвітилося й не хоче згасати грецьке слово “географія”. Справді, варто взяти
до рук “глобус України” (“чорнило для 6-го класу” й “зошити в кружечок” цього
разу не обов’язкові “супутники” згаданого “шедевра” вітчизняної картографії),
Слово і Час. 2009 • №1282
аби пересвідчитися, що місця проживання авторів аж ніяк не обмежуються
столицею (хоч там мешкає більшість із них) – окрім Києва, маємо Львів, Харків,
Суми, Черкаси, Остріг, Луцьк… Власне, волиняни становлять десь чи не
чверть усієї автури збірника. Це потужне поетичне “лобі” так і кортить назвати
“луцькою школою” – за аналогією до “нью-йоркської” в українській діаспорі
або ж “київської” – постшістдесятницької. Упорядники збірки-“бандеролі” –
Марія Шунь (вона ж автор проекту) і невгамовний Ігор Павлюк – називають
лучан “дівочою школою” і, можна сказати, мають рацію (якщо, звісно, не
рахувати причетного до Волині Романа Романюка, але він, на мій погляд,
досить незалежно позиціонує себе в літературному житті краю). Колискою
ж “дівчат із Луцька” (назвемо їх так) – Ольги Ляснюк, Оксани Гундер, Олени
Пашук, Вікторії Литвак, Тетяни Бондар, Еліни Форманюк, Ганни Луцюк,
Марії Марченкової – стала Волинська обласна організація творчої молоді
“Лесин кадуб” під керівництвом спочатку Йосипа Струцюка (нині заслуженого
діяча мистецтв України, лауреата багатьох престижних літературних премій,
почесного голови “Лесиного кадуба”), а потім – згаданої Ольги Ляснюк (теж
“кадубчанки”, яка впевнено й оригінально заявила про себе у всеукраїнському
масштабі). Марку організації дівчата тримають гідно, не намагаючись сліпо
наслідувати манеру наставниці, яку й наставницею (у “занудно-офіціозному”
значенні цього слова) важко назвати – просто колега, котра, хоч і заявляє про
себе як про “рибу яка не вміє плавати”, має більший досвід мандрівки світами,
де “на годиннику перестигають стрілки”, а “маленькій Улянці Миколай щоночі
під подушку маму і тата приносить”, і найголовніше – уміє цей досвід передати
неофітові без “виставляння двійок”, “виклику батьків” та погроз “не перевести
до наступного класу”. Менторські повчання “як правильно, а як – ні” можуть
відбити бажання писати взагалі, відсутність же таких спонукає молодих шукати
своїх шляхів, рости й у перспективі навіть перевершити в чомусь свого вчителя,
оскільки за великим рахунком (принаймні це стосується творчості) не існує
нічого однозначно правильного чи неправильного: одне може приховувати в
собі й інше. Тож і відрадно бачити це зростання у творчості молодих волинянок,
зокрема, що четверо з них (Ольга Ляснюк, Олена Пашук, Оксана Гундер,
Вікторія Литвак) стали членами Національної спілки письменників України.
Те, що зразки творчості представниць “луцької дівочої школи” вже наводилися
як приклад, усе ж не втримаюсь – процитую Вікторію Литвак: “Тебе не було і
нема. Так все просто: / на носі – зима, на зимі – шапка снігу, / над снігом –
мости, а під самим під мостом/ захеканий потяг стомився від бігу…” (“Тебе
не було…”).
А це – Ганна Луцюк:
моє споришеве подвір’я квіти для Лади
ніколи не стане задобрювати місцеву владу
прирученим газоном і голубів
ти можеш на нім та все одно будеш чужинцем
побудувати капличку у зграї пралуцьких ворон.
і приносити в жертву
Наостанок коротко згадаю причетних до проекту, автор якого Марія Шунь,
котра вкупі з Ігорем Павлюком упорядкувала поетичні листи, редактор – Олег
Жупанський, художнє оформлення Оксани Баратинської, оригінал-макет
Олексія Жупанського.
|