Грані Шевченкового таланту: новий погляд

Рецензія на книгу: Генералюк Леся. Універсалізм Шевченка: взаємодія літератури і мистецтва. – К.: Наукова думка, 2008. – 544 с. – Бібліогр.: с. 516-539. Питання універсалізму особистості Тараса Шевченка вельми актуальне для постімперської науки про літературу. На жаль, прочитання універсальних...

Full description

Saved in:
Bibliographic Details
Date:2011
Main Author: Іванишин, П.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2011
Series:Слово і Час
Subjects:
Online Access:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/143787
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Грані Шевченкового таланту: новий погляд / П. Іванишин // Слово і Час. — 2011. — № 1. — С. 98-101. — Бібліогр.: 7 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Description
Summary:Рецензія на книгу: Генералюк Леся. Універсалізм Шевченка: взаємодія літератури і мистецтва. – К.: Наукова думка, 2008. – 544 с. – Бібліогр.: с. 516-539. Питання універсалізму особистості Тараса Шевченка вельми актуальне для постімперської науки про літературу. На жаль, прочитання універсальних аспектів творчості геніального митця часто позначені політичним доктринерством і міфотворчістю через уписування її в наперед задану ідеологічну схему. Тому в радянський час дослідники мусили насичувати свої праці марксистсько-ленінськими фразами про “революційно- демократичний” інтернаціоналізм та гуманізм Шевченка. Натомість у наново запроваджених постмодерними авторами тезах утверджується думка про начебто універсальну “міфічну мисль” поета, про “космополітичний” та “загальнолюдський” характер його “міфотворчості”. Попри ідеологічні відмінності, призначення універсалістських (і радянських, і демоліберальних) прочитань Т. Шевченка на диво схожі: нав’язати читачеві ідею про поза- чи й антинаціональний характер його творів, зробити з геніального митця- націотворця такого собі “космополита-мудреца” (пригадуючи “Тризну”). Про інші, ще більш сумнівні й одіозні, виразно “десакралізаторські” (Л. Костенко) постмодерні образи Кобзаря навіть не варто згадувати.