Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В. І. Вернадського НАН України: на межі тисячоліть (до 90-річчя заснування установи)
12 вересня 2021 р. виповнилося 90 років від фактичного дня створення Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського НАН України — одного з найстаріших центрів академічної хімічної науки. У статті висвітлено історію створення Інституту, становлення і розвиток основних наукових напря...
Збережено в:
| Дата: | 2021 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2021
|
| Назва видання: | Вісник НАН України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181457 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В. І. Вернадського НАН України: на межі тисячоліть (до 90-річчя заснування установи) / В.І. Пехньо, Л.Б. Коваль // Вісник Національної академії наук України. — 2021. — № 10. — С. 50-69. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-181457 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1814572021-11-18T01:26:14Z Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В. І. Вернадського НАН України: на межі тисячоліть (до 90-річчя заснування установи) Пехньо, В.І. Коваль, Л.Б. Наукові напрями 12 вересня 2021 р. виповнилося 90 років від фактичного дня створення Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського НАН України — одного з найстаріших центрів академічної хімічної науки. У статті висвітлено історію створення Інституту, становлення і розвиток основних наукових напрямів та вагомі здобутки його співробітників. September 12, 2021 marked the 90th anniversary of the actual day of creation of the Vernadsky Institute of General and Inorganic Chemistry of the NAS of Ukraine, one of the oldest centers of academic chemical science. The article highlights the history of creation of the Institute, formation and development of major research areas and significant achievements of its staff. 2021 Article Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В. І. Вернадського НАН України: на межі тисячоліть (до 90-річчя заснування установи) / В.І. Пехньо, Л.Б. Коваль // Вісник Національної академії наук України. — 2021. — № 10. — С. 50-69. — укр. 0372-6436 DOI: doi.org/10.15407/visn2021.10.050 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181457 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Наукові напрями Наукові напрями |
| spellingShingle |
Наукові напрями Наукові напрями Пехньо, В.І. Коваль, Л.Б. Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В. І. Вернадського НАН України: на межі тисячоліть (до 90-річчя заснування установи) Вісник НАН України |
| description |
12 вересня 2021 р. виповнилося 90 років від фактичного дня створення Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського НАН України — одного з найстаріших центрів академічної хімічної науки. У статті
висвітлено історію створення Інституту, становлення і розвиток основних наукових напрямів та вагомі здобутки його співробітників. |
| format |
Article |
| author |
Пехньо, В.І. Коваль, Л.Б. |
| author_facet |
Пехньо, В.І. Коваль, Л.Б. |
| author_sort |
Пехньо, В.І. |
| title |
Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В. І. Вернадського НАН України: на межі тисячоліть (до 90-річчя заснування установи) |
| title_short |
Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В. І. Вернадського НАН України: на межі тисячоліть (до 90-річчя заснування установи) |
| title_full |
Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В. І. Вернадського НАН України: на межі тисячоліть (до 90-річчя заснування установи) |
| title_fullStr |
Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В. І. Вернадського НАН України: на межі тисячоліть (до 90-річчя заснування установи) |
| title_full_unstemmed |
Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В. І. Вернадського НАН України: на межі тисячоліть (до 90-річчя заснування установи) |
| title_sort |
інститут загальної та неорганічної хімії ім. в. і. вернадського нан україни: на межі тисячоліть (до 90-річчя заснування установи) |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Наукові напрями |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181457 |
| citation_txt |
Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В. І. Вернадського НАН України: на межі тисячоліть (до 90-річчя заснування установи) / В.І. Пехньо, Л.Б. Коваль // Вісник Національної академії наук України. — 2021. — № 10. — С. 50-69. — укр. |
| series |
Вісник НАН України |
| work_keys_str_mv |
AT pehnʹoví ínstitutzagalʹnoítaneorganíčnoíhímííímvívernadsʹkogonanukraíninamežítisâčolítʹdo90ríččâzasnuvannâustanovi AT kovalʹlb ínstitutzagalʹnoítaneorganíčnoíhímííímvívernadsʹkogonanukraíninamežítisâčolítʹdo90ríččâzasnuvannâustanovi |
| first_indexed |
2025-07-15T22:39:44Z |
| last_indexed |
2025-07-15T22:39:44Z |
| _version_ |
1837754417757028352 |
| fulltext |
50 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (10)
ІНСТИТУТ ЗАГАЛЬНОЇ
ТА НЕОРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ
ім. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО НАН
УКРАЇНИ: НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ
До 90-річчя заснування установи
12 вересня 2021 р. виповнилося 90 років від фактичного дня створення Ін-
ституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського НАН Украї-
ни — одного з найстаріших центрів академічної хімічної науки. У статті
висвітлено історію створення Інституту, становлення і розвиток осно-
вних наукових напрямів та вагомі здобутки його співробітників.
Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського
НАН України — одна з найстаріших академічних установ хі-
мічного профілю і, мабуть, найбільший центр хімічної науки
в Україні. За низкою актуальних фундаментальних та при-
кладних напрямів сучасної неорганічної хімії, електрохімії та
фізичної хімії розплавів, які розвиваються в Інституті, він ві-
домий не лише в нашій країні, а й за кордоном. Заслужений
авторитет і визнання серед хіміків та інших наукових спільнот
Інститут здобув завдяки самовідданій творчій праці людей, за-
коханих у свою професію, отриманим результатам досліджень
і розробкам, що використовуються в хімічній промисловості,
металургії, матеріалознавстві, сільському господарстві та ме-
дицині.
Історія створення Інституту, точніше його витоків і заро-
дження, починається у 1918 р., коли за пропозицією першого
президента щойно заснованої Української академії наук акаде-
міка Володимира Івановича Вернадського у складі Фізико-ма-
тематичного відділення УАН як самостійний науковий заклад
було організовано Хімічну лабораторію, яку він певний час
(1918—1919) очолював. Через відрядження В.І. Вернадсько-
го в 1920—1922 рр. керівництво Лабораторією здійснювали
В.О. Кістяківський і В.О. Плотніков.
Володимир Іванович Вернадський — всесвітньо відомий
учений, натураліст і філософ, був не лише засновником нового
розділу науки — біогеохімії та автором учення про біосферу й
doi: https://doi.org/10.15407/visn2021.10.050НАУКОВІНАУКОВІ
НАПРЯМИНАПРЯМИ
ПЕХНЬО
Василь Іванович —
академік НАН України,
директор Інституту загальної
та неорганічної хімії
ім. В.І. Вернадського НАН
України
КОВАЛЬ
Лариса Борисівна —
кандидат хімічних наук,
вчений секретар Наукової ради
НАН України з проблеми
«Неорганічна хімія»
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 10 51
НАУКОВІ НАПРЯМИ
ноосферу, а й дав потужний творчий імпульс
становленню кількох провідних академічних
установ, які зараз гідно представляють важли-
ві напрями хімічної науки.
Як відомо, в 1918 р. В.І. Вернадський висту-
пив з повідомленням про результати лабора-
торних експериментів щодо наявності нікелю
і кремнію в живих організмах, заклавши тим
самим основи біогеохімії. Тому головними на-
прямами досліджень Хімічної лабораторії УАН
було визначено з’ясування ролі живих організ-
мів у кругообігу речовин планети і космічного
пилу, у поширенні та накопиченні елементів,
вивчення каталітичних та електрохімічних
процесів, дослідження властивостей неводних
розчинів тощо.
У 1922 р. Хімічну лабораторію об’єднали з
науково-дослідною кафедрою хімії Народно-
го комісаріату освіти (НКО), яку майже од-
ночасно було створено в стінах хімічного фа-
культету Київського політехнічного інституту.
Згідно з історією Інституту, написаною пізні-
ше В.О. Плотніковим і А.В. Думанським, Хі-
мічна лабораторія ВУАН функціонувала впро-
довж двох періодів: у 1919—1922 рр. і в 1928—
1931 рр. У вересні 1931 р. Хімічну лабораторію
ВУАН об’єднали з Науково-дослідним інсти-
тутом хімії НКО і закріпили у складі Академії
наук як Інститут хімії ВУАН. У 1920—1930-х
роках там працювали такі талановиті вчені,
як В.П. Яворський, В.О. Ізбеков, М.О. Рабіно-
вич, М.І. Усанович, О.К. Кудра, Я.А. Фіалков,
М.С. Фортунатов, І.А. Шека, Ю.Я. Горенбейн,
О.Т. Ніжнік, С.Д. Шаргородський, О.А. Шо-
кол, С.Й. Якубсон, З.А. Янкелевич, Ю.К. Делі-
марський та ін.
Фактично з 1920 по 1941 р. керівником цих
структур (Хімічної лабораторії ВУАН, Науко-
во-дослідної кафедри хімії НКО та Інституту
хімії ВУАН) був видатний вчений, засновник
нових наукових напрямів, у тому числі фізич-
ної, неорганічної хімії та електрохімії невод-
них розчинів, академік (з 1920 р.) Володимир
Олександрович Плотніков. Його наукова біо-
графія розпочалася у 1898 р. в лабораторії про-
фесора М.І. Коновалова у Московській сіль-
ськогосподарській академії, а наступного року
він переїхав до Київської політехніки. У 1901 р.
працював у лабораторії Вальтера Нернста в
Геттінгені. Після публікації кількох наукових
статей ім’я В.О. Плотнікова стає широко відо-
мим у спільноті хіміків. Уже через три роки він
захищає магістерську дисертацію, в якій до-
сліджує комплексні сполуки на основі тоді ще
зовсім нової теорії Вернера і започатковує свої
дослідження з електрохімії неводних розчинів.
За сумісництвом працює також у Київському
університеті Св. Володимира.
У докторській дисертації В.О. Плотніков
розвиває ідеї, основані на теорії електролі-
тичної дисоціації Арреніуса і координаційній
теорії Вернера, які були тоді настільки нови-
ми, що київські професори відмовилися при-
йняти роботу для захисту. На захисті дисер-
тації у Москві його опонентом був усесвітньо
відомий фізико-хімік академік І.О. Каблуков,
який відзначив оригінальність роботи, смі-
ливість і глибину узагальнень, адже вперше
було сформульовано теорію електрохімічних
процесів у неводних розчинах та досліджено
механізм провідності сумішей неелектролітів.
Крім того, В.О. Плотніков виявив зв’язок між
електролітичною дисоціацією і комплексо-
утворенням у розчинах та експериментально
підтвердив хімічну теорію розчинів Д.І. Мен-
делєєва, а спираючись на уявлення про елек-
трохімічний резонанс, довів вплив розчин-
Володимир
Олександро-
вич Плотніков
(1873—1947)
52 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (10)
НАУКОВІ НАПРЯМИ
Співробітники Інституту хімії ВУАН: аспірант
І.А. Шека, ст. лаборант Б.Ф. Шапіро, аспірант І.М. По-
дорван, академік УАН та член-кореспондент АН СРСР
В.О. Плотніков (директор), аспірантка З.А. Янкеле-
вич, аспірант Ю.Я. Горенбейн, старший науковий спів-
робітник С.Й. Якубсон. 1932 р.
ника на електродні потенціали і електрохі-
мічний ряд напруг металів. Згодом ця теорія
стала класичною.
У 1911 р. В.О. Плотнікова обирали ординар-
ним професором кафедри фізичної хімії КПІ,
де він створив наукову школу, мав численних
учнів і послідовників. Його лекції вирізняли-
ся яскравістю думки, змістовністю і логічніс-
тю викладу, а підручники, написані у 1910 і
1915 р., тривалий час були цінними посібника-
ми для студентів і викладачів.
Отже, 12 вересня 1931 р. вважається офі-
ційною датою започаткування Інституту хімії
ВУАН як самостійної науково-дослідної уста-
нови. Це стало також визнанням авторитету
академіка В.О. Плотнікова і вагомості отрима-
них результатів, хоча колектив Інституту налі-
чував тоді лише 19 наукових співробітників і
25 аспірантів. Усі вони — піонери того періоду,
вчені, які присвятили життя служінню науці,
своєю натхненною працею вони здобули ви-
сокі наукові звання, державні нагороди, стали
гордістю Інституту.
Спочатку Інститут структурно складався з
чотирьох секторів: фізичної хімії, неорганіч-
ної хімії, органічної хімії, металургії. У секто-
рі фізичної хімії більшість досліджень було
пов’язано з фізико-хімією неводних розчинів,
вивченням природи електролітів і розчинів
загалом.
Основна заслуга В.О. Плотнікова та його
учнів полягає в тому, що вони одними з перших
об’єднали прогресивні для того часу теоретич-
ні положення про електролітичну дисоціацію,
хімічну теорію розчинів та хімію комплексних
сполук, довели, що рушійною силою утворен-
ня електролітних розчинів є хімічна взаємодія
речовини з розчинником з утворенням соль-
ватів, асоціатів, комплексів, які й визначають
їх провідні властивості. В.О. Ізбеков, Я.А. Фі-
алков, Ю.Я. Горенбейн, М.М. Граціанський,
І.А. Шека та ін. виконали численні роботи
щодо впливу діелектричної сталої на утво-
рення електропровідних систем, дослідження
концентрованих розчинів, міжмолекулярних
та міжіонних взаємодій у розчинах, визначен-
ня діелектричної сталої й дипольних моментів
тощо. Розроблено теорію електрохімічного ре-
зонансу, визначено ряди напруг для розчинни-
ків, встановлено електропровідність твердих
кристалогідратів.
Розроблена в 1924 р. В.О. Плотніковим те-
орія протонової ізомерії та зроблене ним у
1931 р. припущення про наявність «мікро-
нейтрона» випередили гіпотезу Фермі про
нейтрино на 3 роки! А теорія В.О. Плотнікова
щодо утворення струмопровідних комплексів
справила значний вплив на подальший розви-
ток електрохімії і фізико-хімічних методів до-
слідження властивостей комплексних сполук
у неводних розчинах.
Серед науково-прикладних досліджень
цього періоду, проведених В.О. Плотніковим
разом із М.С. Фортунатовим і У.Й. Шварцма-
ном, варто відзначити рафінування алюмінію
з хлоридних ванн, добування алюмінію елек-
тролізом розтоплених хлоридів. Одержання
металевого алюмінію електролізом за кімнат-
ної температури було здійснено вперше. Піз-
ніше В.О. Плотніков зі співробітниками виді-
лили електролізом з неводних розчинів і роз-
плавів лужні метали, алюміній, талій, срібло,
мідь тощо. В.О. Ізбеков, Ю.К. Делімарський і
Є.Б. Гітман електрохімічно виділили цирконій
та деякі інші метали з розплавлених солей, ви-
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 10 53
НАУКОВІ НАПРЯМИ
значили потенціали розкладу розплавлених
галогенідів, дослідили розплави солей як роз-
чинники. У 1940 р. під керівництвом Ю.К. Де-
лімарського розроблено загальну теорію елек-
тродних потенціалів у розплавах, закладено
теоретичні основи полярографії розплавлених
солей. До 1941 р. школа В.О. Плотнікова була
провідною в СРСР у цій галузі.
У секторі неорганічної хімії було отримано
вагомі результати в напрямі хімії комплексних
сполук, термохімії, хімічної переробки міне-
ральної сировини, виділення рідкісних еле-
ментів з відходів промисловості. В.О. Ізбеков,
Я.А. Фіалков, Ю.Я. Горенбейн зі співробітни-
ками проводили дослідження галогенідів та
полігалогенідів металів, у тому числі в рідкому
йоді; роботи з термохімії комплексних сполук,
діелектричної проникності, електропровіднос-
ті, в’язкості, рефрактометрії і спектрів ком-
бінаційного розсіяння тощо. На основі дослі-
джень діелектричних властивостей неводних
розчинів і дипольних моментів молекул комп-
лексних сполук у 1940-х роках І.А. Шека роз-
робив новий метод фізико-хімічного аналізу
розчинів та метод визначення констант стій-
кості комплексних сполук.
На особливу увагу заслуговують роботи з
виділення рідкісних і розсіяних елементів з
відходів промисловості, зокрема сполук ін-
дію, та розроблення методів його вилучен-
ня з відходів цинкового виробництва заводу
«Укр цинк». Так, у 1940—1941 рр. В.О. Ізбеков,
Я.А. Фіалков і О.Т. Ніжнік отримали перший у
СРСР кілограм металевого індію. В Інституті
було розроблено також багато інших техноло-
гій хімічної переробки мінеральної сировини і
поліметалевих руд, наприклад одержання амо-
ній-сульфату з роменських мергелів, титано-
вих білил — з волинських ільменітів, комплек-
сна переробка каоліну, натрій-сульфату і гіп-
сів на глинозем, сульфатну кислоту і цемент;
проводилися дослідження сольових покладів
Стебника та Калуша, поліметалічних руд На-
гольного кряжа.
У секторі металургії в період 1934—1941 рр.
невелика група ентузіастів на чолі з М.І. Моз-
говим і М.С. Фортунатовим зайнялася реаліза-
цією досить сміливої ідеї — застосування кис-
невого дуття для інтенсифікації доменного про-
цесу при виробництві сталі і чавуну. Фахівці-
металурги спочатку скептично поставилися до
цих досліджень, але В.О. Плотніков і Ю.К. Де-
лімарський підтримали ідею Мозгового. Перші
досліди, проведені на заводі «Азовсталь» навес-
ні 1941 р., дали позитивні результати, але зі зро-
зумілих причин розробку не було доведено до
впровадження. Після війни роботи продовжи-
лися вже в НДІ чорної металургії, і згодом кис-
неве дуття було впроваджено на всіх металур-
гійних заводах СРСР. Однак заслуга інститут-
ських досліджень була безсумнівною, і в 1949 р.
М.І. Мозгового у складі колективу вчених і ке-
рівників промисловості на чолі з І.П. Бардіним
було удостоєно Сталінської премії.
У 1939—1940 рр. сектори металургії та ор-
ганічної хімії вийшли зі складу Інституту. На
базі сектору органічної хімії та Інституту хі-
мічної технології АН УРСР було засновано Ін-
ститут органічної хімії АН УРСР, директором
якого було обрано академіка В.П. Яворського.
Отже, за перші 10 років свого існування Ін-
ститут хімії АН УРСР виконав значний обсяг
досліджень, зробив вагомий внесок у розвиток
хімічної науки (понад 500 публікацій за цей
період), підняв на високий рівень підготовку
кваліфікованих кадрів, організовував наради і
конференції союзного масштабу, видавав свій
журнал «Записки Інституту хімії», мав дуже
багату на той час бібліотеку (близько 10 000
томів). Розширився й штат Інституту — на по-
чатку 1941 р. в ньому налічувалося вже 102
співробітники.
Війна фактично зруйнувала роботу Інститу-
ту. У липні — серпні 1941 р. Інститут був ева-
куйований до Уфи. Штат працівників значно
зменшився, частина наукових співробітників
пішли добровольцями на фронт. Згодом його
об’єднали з Інститутом органічної хімії і пере-
вели до Москви, де він залишався до 1944 р.
В цей період об’єднаним Інститутом керува-
ли академіки В.П. Яворський (1941—1942) і
А.І. Кіпріанов (1942—1945).
Діяльність Інституту у воєнний період в
тилу було спрямовано на вирішення важли-
54 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (10)
НАУКОВІ НАПРЯМИ
Антон Володи-
мирович Думан-
ський (1880—
1967), директор
Інституту в
1945—1960 рр.
вих для країни виробничих завдань військо-
вої промисловості, розроблялися нові методи
контролю виробництва для оборонної промис-
ловості, проводилися технологічні консульта-
ції. Частково продовжувалося опрацювання
теоретичної тематики, а також дослідження мі-
неральної сировини. Під керівництвом А.І. Кі-
пріанова виконували актуальні дослідження з
синтезу ціанінових барвників та сенсибіліза-
торів. За ці роботи А.І. Кіпріанову було при-
суджено Сталінську премію. А.К. Бабко під
час війни, перебуваючи в Уфі, займався ви-
вченням кольорових та рідкісних елементів
уральських покладів руд, удосконалював при-
лади запалювання авіамоторів, організовував
контроль виробництва деяких нових сплавів.
І.А. Шека разом із П.С. Пелькісом, перебува-
ючи в частинах діючої армії, розробили склад
та методи отримання самозапалювальних про-
титанкових та вогнеметних сумішей (на зразок
«коктейлю Молотова»), які були прийняті на
озброєння Червоної армії.
У 1944—1945 рр. з фронту поступово по-
верталися основні кадри — Ю.Я. Горенбейн,
С.Д. Шаргородський, Г.П. Майтак, у 1946 р. —
І.А. Шека, В.П. Чалий. Завдяки наполегливим
зусиллям І.А. Шеки і П.С. Пелькіса вдалося
відшукати вивезену до Німеччини частину бі-
бліотеки Інституту.
У 1945 р. об’єднаний Інститут знову розді-
лили на дві окремі установи — Інститут хімії
та Інститут органічної хімії. У вересні того
самого року Інститут хімії було реорганізова-
но в Інститут загальної та неорганічної хімії
АН УРСР. Поступово штат почав поповню-
ватися новими кадрами, наукова діяльність
набувала подальшого розвитку. створювалися
нові лабораторії, започатковувалися нові пер-
спективні напрями. У цей час Інститут очолив
видатний український вчений, один із засно-
вників колоїдної хімії у Києві академік АН
УРСР та член-кореспондент АН СРСР Антон
Володимирович Думанський, який впродовж
15 років залишався його директором. Тут до-
речно навести кілька фактів з його наукової
біографії.
На випускних іспитах у КПІ в 1903 р. був
присутній Д.І. Менделєєв. Він високо оцінив
дипломну роботу студента Думанського «Ко-
лоїдальне срібло». Потім А.В. Думанський ста-
жувався в лабораторії Г. Фрейндліха в Лейп-
цизі, де продовжив дослідження колоїдного
стану речовин у різних середовищах. Він роз-
робив низку широко використаних методів до-
слідження золів; першим ввів у лабораторну
практику колодієву мембрану, вперше висло-
вив і реалізував ідею застосування центрифуги
для визначення розмірів колоїдних частинок.
Наукові праці А.В. Думанського, присвячені
дисперсності і комплексному вивченню коло-
їдних розчинів, значно розширили уявлення
про природу колоїдів. За дослідження при-
кладного характеру із застосування методу
фізико-хімічного аналізу колоїдів для про-
дуктів харчової промисловості в 1932 р. його
було удостоєно Великої Менделєєвської пре-
мії. Важливими були також його дослідження
зв’язаної води, ґрунтів, торфу, розроблення но-
вого каталізатора для виробництва каучуку зі
спирту тощо.
Свою діяльність на посту директора Інсти-
туту А.В. Думанський розпочав з налагоджен-
ня нормальної роботи, ремонту і відновлення
майстерень, рентгеноструктурної лабораторії,
у створенні якої свого часу значну роль віді-
грав В.П. Чалий. Було організовано нову ла-
бораторію колоїдної хімії, в якій працювали
Ф.Д. Овчаренко, О.Д. Куриленко, Е.М. Натан-
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 10 55
НАУКОВІ НАПРЯМИ
Група провідних спів-
робітників Інституту:
(сидять) І.А. Шека,
М.С. Фортунатов,
З.А, Шека, О.К. Кулра,
А.В. Думанський (ди-
ректор), Л.А. Кульський,
С.Й. Якубсон, В.Г. Каден-
ська; (стоять) В.П. Ча-
лий, М.М. Граціанський,
А.К. Бабко, Ю.К. Делі-
марський, Е.М. Натан-
сон, О.А. Шокол. При-
близно 1948—1950 рр.
сон. Вивчаючи гідрофільність колоїдних сис-
тем, співробітники цієї лабораторії виконали
низку термохімічних експериментів, які дали
змогу з’ясувати природу зв’язаної води, дослі-
дити адсорбційні та діелектричні властивості
гідрофільних колоїдів. Визначним результа-
том діяльності А.В. Думанського та його спів-
робітників стало створення київської школи
колоїдників, до якої належать Ф.Д. Овчарен-
ко, О.Д. Куриленко, Е.М. Натансон. У 1968 р.
на базі сектору колоїдної хімії і сектору хімії
та технології очищення води (керівник —
Л.А. Кульський) було створено Інститут ко-
лоїдної хімії та хімії води АН УРСР, якому в
1980 р. присвоєно ім’я А.В. Думанського.
У повоєнний період в Інституті інтенсив-
но розвиваються дослідження з електрохімії
та термодинаміки розплавлених солей і вод-
них розчинів, основними виконавцями яких
були Ю.К. Делімарський, О.В. Городиський,
О.К. Кудра, Д.П. Зосимович, В.П. Чалий,
Б.Ф. Марков, І.М. Шейко та ін. Дослідження
неводних розчинів проводили з метою пошу-
ку можливості використання їх на практиці,
зокрема для електролітичного виділення алю-
мінію з розчинів чи створення технічно при-
датного покриття в поєднанні з іншими мета-
лами. На основі отриманих у численних екс-
периментах даних було розроблено електрохі-
мічну тео рію неводних розчинів, а результати
узагальнено в кількох монографіях, які стали
широко відомими не лише в СРСР, а й у світі.
О.К. Кудра, Є.Б. Гітман і Д.П. Зосимович
відновили дослідження в галузі катодних та
анодних процесів, визначення нових потенці-
алів розкладу солей, пов’язаних з утворенням
на катоді пухких осадів. Проведено роботи з
електрохімічного виділення порошкоподібних
осадів. Згодом лабораторію електрохімії, яку
очолював О.К. Кудра, реорганізували у відділ
електродних процесів, яким до 1970 р. керував
Д.П. Зосимович.
У перші післявоєнні роки в лабораторії роз-
плавлених солей Ю.К. Делімарський вивчав
електродні процеси у розплавлених солях і
розробляв електрохімічні методи вилучен-
ня рідкісних металів з розплавів. Досліджен-
ня М.М. Граціанського ще до війни та під час
евакуації були пов’язані з потребами мета-
лообробної промисловості, впровадженням
розроблених ним антикорозійних покриттів,
створенням методів безціанистого мідніння,
алюмінування залізних виробів, електролітич-
ного лудіння та цинкування.
Дослідження з хімії комплексних сполук,
неорганічної та аналітичної хімії в цей пері-
од плідно розвивали А.К. Бабко, Я.А. Фіал-
ков, І.А. Шека, В.С. Сажин, М.С. Фортунатов,
Я.Г. Горощенко та інші науковці. Під керів-
ництвом А.К. Бабка (академіка АН УРСР з
56 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (10)
НАУКОВІ НАПРЯМИ
1957 р.) головним напрямом стало вивчення
комплексних сполук та їх застосування в ана-
літичній хімії. Було розгорнуто нові фунда-
ментальні дослідження природи забарвлених
комплексів, розроблення фізико-хімічних
основ оптичних методів аналізу для колориме-
тричного визначення складу комплексів і умов
їх існування у розчинах, а також методів кіль-
кісного аналізу з визначення індію, міді, кад-
мію, ванадію, аргентометричного визначення
формальдегіду тощо.
Талановитий вчений член-кореспондент АН
УРСР Я.А. Фіалков зробив значний внесок у
розвиток неорганічної хімії, теоретичних по-
нять у хімії комплексних сполук. Чільне місце
посідають його праці з синтезу, будови та мо-
лекулярно-іонного стану в неводних розчинах
міжгалоїдних і комплексних сполук галоге-
нідів фосфору, сурми та йоду з галогенідами
алюмінію, лужних металів, полісульфідів, зо-
крема його узагальнююча монографія «Строе-
ние молекул». Під керівництвом Я.А. Фіалко-
ва розроблено нові методи і шляхи отриман-
ня кольорових металів, мінеральних добрив,
лікарських препаратів тощо. Крім того, в цей
період І.А. Шека продовжив дослідження з ви-
значення дипольних моментів та діелектрич-
них властивостей у неводних розчинах, які
було розпочато ще до війни.
У лабораторії рідкісних елементів, яку було
відновлено в 1947 р., під керівництвом члена-
кореспондента АН УРСР В.О. Ізбекова ви-
вчали властивості сполук рідкісних елементів
третьої групи (галій, індій, талій), займалися
вилученням металів з мінеральної сировини.
У 1950-х роках лабораторію було переймено-
вано у лабораторію хімії і технології рідкіс-
них металів, керівником якої став І.А. Шека.
Її співробітниками були О.Т. Ніжнік, О.А. Шо-
кол, В.А. Циммергакл та ін.
Лабораторія хімії та технології води, очо-
лювана Л.А. Кульським (академік з 1969 р.),
працювала над вирішенням завдань з поліп-
шення якості питної води та водоочищення
методами хлорування, коагуляції, оброблення
питних вод електрокатадиновими розчинами
срібла. Л.А. Кульський разом із І.Т. Горонов-
ським розробили срібні та срібно-сульфідні
покриття, стійкі проти хлору і хлорної води,
для захисту промислової апаратури від коро-
Науковці Інституту, нагороджені орденами і медалями СРСР у 1954 р.: (сидять) О.А. Шокол, Ю.К. Делімарський,
А.В. Думанський, Л.А. Кульський, А.К. Бабко, Д.П. Зосимович; (стоять у нижньому ряду) В.П. Чалий, С.Д. Шар-
городський, І.М. Шейко, З.А. Шека, Г.Ф. Францевич-Заблудовська, М.А. Шевченко, В.С. Коденська, Р.В. Войце-
ховський, М.М. Граціанський, Г.П. Майтак, Б.Ф. Марков; (стоять у верхньому ряду) невідомий, Е.М. Натансон,
І.А. Шека, П.П. Туров, Ф.Д. Овчаренко
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 10 57
НАУКОВІ НАПРЯМИ
зії. Дослідження електрокатадинового срібла
як лікувального засобу узагальнено в моногра-
фії «Обезвреживание и очистка воды хлором»,
розроблено установки (хлоратори) періодич-
ної та безперервної дії, впроваджені на бага-
тьох водогінних станціях. Л.А. Кульського по
праву вважають засновником наукової школи
у напрямі хімії і хімічної технології очищення
води. У 1954 р. групу співробітників Інституту
за наполегливу працю і досягнуті успіхи в роз-
витку хімічної науки було відзначено держав-
ними нагородами.
У 1957 р. до Інституту приєднали одесь-
ку лабораторію та експериментальний завод
«Укр дірідмет». Одеською філією ІЗНХ АН
УРСР керував доктор технічних наук А.І. Пер-
фільєв. Її основним профілем була хімія і тех-
нологія виробництва та концентрування рід-
кісних металів та їх сполук (одержання герма-
нію, гафнію, ванадію, цирконію, цезію, синтез
та розділення рідкісноземельних елементів).
А.І. Перфільєв займався розробленням та фі-
зико-хімічним обґрунтуванням нових методів
одержання германію з виробничих розчинів;
роботи з аналітичної хімії рідкісних елементів
проводили професор В.С. Комаровський, за-
сновник однієї з перших шкіл аналітичної хі-
мії, та його учні — М.С. Полуектов, В.О. Наза-
ренко. В.П. Антонович. Велику кількість роз-
роблених ними технологій одержання сполук
та методик аналітичного контролю за їх чисто-
тою було впроваджено у промисловість.
Тематика наукових досліджень в Інституті
у 1960—1970-ті роки продовжувала розви-
ватися в руслі основних хімічних напрямів,
започаткованих раніше: фізична хімія іонних
розплавів і твердих електролітів, неорганіч-
на хімія, аналітична хімія, хімія і технологія
кольорових та рідкісних металів. Однак по-
ступово вона оновлювалася, деякі напрями
втрачали свої позиції, інші, навпаки, розгор-
талися. Значно збільшився штат співробіт-
ників, структура Інституту і назви секторів,
відділів, лабораторій час від часу змінюва-
лися залежно від актуальності поставлених
завдань. Удосконалювалися традиційні мето-
ди досліджень, з’являлися нові — ІЧ-, ЯМР-
спектроскопія, ЯМ-релаксація, квантово-хі-
мічні розрахунки тощо. У 1960 р. директором
Інституту було обрано академіка АН УРСР
Ю.К. Делімарського.
Юрій Костянтинович Делімарський — про-
відний електрохімік, ім’я якого широко відоме
в науковому середовищі. Його вважають за-
сновником радянської школи з фізичної хімії
та електрохімії іонних розплавів, і один з осно-
вних напрямів діяльності Інституту — елект-
рохімія розплавлених солей — багато в чому
сформувався саме завдяки його роботам. Уза-
гальнення, наведені в докторській дисертації
Ю.К. Делімарського, дозволили йому надалі
розробити завершену теорію електродних по-
тенціалів у розплавлених солях, встановити
залежність величини електродних потенціалів
від атомних номерів елементів, природи солі,
радіуса аніона, температури. Його наукові ідеї
виявилися настільки плідними, що згодом з
очолюваного ним відділу електрохімії роз-
плавлених солей виділилися три нові структу-
ри, якими керували вже його учні: у 1970 р. —
відділ кінетики електродних процесів (заві-
ду вач — О.В. Городиський), у 1973 р. — відділ
електролізу розплавлених солей (завідувач —
О.Г. Зарубицький) і відділ високотемператур-
ного електрохімічного синтезу (завідувач —
В.І. Шаповал).
Теоретичні праці, статті, монографії і під-
ручники Ю.К. Делімарського стали цінним
Юрій
Костянтинович
Делімарський
(1904—1990),
директор
Інституту в
1960—1973 рр.
58 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (10)
НАУКОВІ НАПРЯМИ
внеском у фізичну хімію, термодинаміку роз-
плавлених солей, загальні питання електро-
хімії, кінетику електродних процесів в іонних
розплавах, заклали основи для розроблення
багатьох нових процесів у технології електро-
хімічних виробництв, особливо технології
одержання цирконію і берилію у промислових
масштабах. Багато уваги Ю.К. Делімарський
приділяв науково-організаційній роботі та ви-
хованню наукових кадрів — під його керівни-
цтвом підготовлено 10 докторів і 55 кандидатів
наук. В Інституті Юрій Костянтинович пра-
цював з 1934 р. і до останніх днів свого життя
(1990 р.).
У середині 60-х років Інститут складався
вже з 25 відділів, які об’єднувалися в 6 секто-
рів: електрохімії, колоїдної хімії, хімії комп-
лексних сполук, хімії та технології рідкісних
металів, хімії і технології води та окремий
підрозділ — так звані одеські лабораторії.
У цей період в Інститут прийшли такі відо-
мі в подальшому вчені, як А.Т. Пилипенко,
К.Б. Яцимирський, В.С. Сажин, Я.Г. Горощен-
ко, С.В. Волков, В.С. Кублановський, дещо
раніше — В.І. Шаповал, В.Д. Присяжний,
О.Г. Зарубицький, Н.А. Костроміна, Е.В. Па-
нов, Н.М. Іванова та ін.
Серед досліджень загальних закономірнос-
тей заслуговують на увагу праці Ю.К. Делімар-
ського і В.О. Ізбекова зі встановлення залеж-
ності властивостей електродних потенціалів
елементів від їх положення у періодичній сис-
темі, щодо систематизації стійких і радіоактив-
них ізотопів; пояснення аномалій атомних мас
елементів (Г.П. Майтак); розроблення О.Г. За-
рубицьким та І.М. Шейком низки електро-
літичних методів одержання чистих металів,
сплавів та покриттів, рафінування важких і
тугоплавких металів; роботи Д.П. Зосимовича
з електрополірування металів та розроблення
інгібіторів корозії; фундаментальні досліджен-
ня О.В. Городиського і Е.В. Панова зі створен-
ня теорії фарадеївського імпедансу; роботи
Б.Ф. Маркова і В.Д. Присяжного, присвячені
будові й термодинаміці розплавлених солей.
Наукова школа Ю.К. Делімарського, представ-
никами якої є О.В. Городиський, Б.Ф. Марков,
С.В. Волков, В.І. Шаповал, В.Д. Присяжний,
О.Г. Зарубицький, здобула високий авторитет
у світовій електрохімії.
З появою в Інституті Костянтина Борисо-
вича Яцимирського (академіка АН УРСР з
1964 р.) нового поштовху набули досліджен-
ня з хімії комплексних сполук. Він завідував
однойменним відділом з 1961 по 1968 р., і це
був дуже плідний період: проведено низку
теоретичних досліджень з хімії комплексних
сполук рідкісноземельних елементів; розро-
блено новий метод спектрографічного аналізу,
який дозволяв безпосередньо визначати число
комплексів у розчині і константи їх стійкості.
За допомогою методів квантової хімії у відді-
лі вивчали вплив електронної структури 3d- і
4f-елементів на стійкість, характер зв’язку і
будову комплексів. У відділі хімії комплек-
сних сполук працювали Н.А. Костроміна,
З.А. Шека, Є.Ю. Крисс, Л.І. Бударін, Ю.П. На-
заренко, Н.К. Давиденко та ін. Результати ді-
яльності відділу узагальнено в низці широко-
відомих нині монографій, К.Б. Яцимирський
неодноразово блискуче виступав з оглядовими
доповідями про новітні досягнення на міжна-
родних конференціях.
З 1966 р. разом зі співробітниками
К.Б. Яцимирський почав розробляти новий
науковий напрям — біонеорганічну хімію,
по в’я за ний, зокрема, з вивченням координа-
Юрій Костянтинович Делімарський і лауреат Нобе-
лівської премії Лайнус Полінг. 1960-ті роки
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 10 59
НАУКОВІ НАПРЯМИ
ційних сполук з різними класами біолігандів
(амінокислоти, пептиди, нуклеотиди, білки,
ДНК) та макроциклічними лігандами, дослі-
дженням їх біологічної активності. У 1969 р.
відділ фізичної хімії координаційних сполук
було переведено в Інститут фізичної хімії АН
УРСР, а академіка К.Б. Яцимирського обрано
його директором.
Широкого розвитку набули в Інституті до-
слідження хімії рідкісних і перехідних елемен-
тів, пов’язані з розробленням наукових основ
синтезу нових сполук із заданими властивос-
тями. Під керівництвом І.А. Шеки (члена-ко-
респондента АН УРСР з 1967 р.) співробітни-
ки відділу комплексних сполук продовжували
вдосконалювати розроблені способи вилучен-
ня індію з напівпродуктів кольорової металур-
гії та отримання індію високої чистоти. Впро-
вадження в 1956—1960 рр. амальгамного та
заснованого на реакції диспропорціювання ме-
тодів стимулювало виробництво індію в нашій
країні. Результати виконаних у відділі дослі-
джень простих та координаційних сполук рід-
кісних елементів ІІІ—VII груп було узагальне-
но в численних публікаціях, зокрема в першій
у світовій літературі монографії 1, присвяченій
хімії галію, яку було перевидано англійською у
видавництві Elsevier 2.
У цей період однією з головних цілей ді-
яльності Інституту було впровадження на-
укових результатів у промисловість та народ-
не господарство країни. В.С. Сажин (член-
кореспондент АН УРСР з 1978 р.) розробив
теоретичні основи і технологічні методи комп-
лексного використання алюмінієвої сировини
зі значним вмістом силіцію. Дослідження з
хімії алюмосилікатів привели до розроблення
нових автоклавних методів розкладу нефелі-
нових порід, хімічних способів одержання з
каолінів концентрату з великим вмістом гли-
нозему, отримання сульфату алюмінію з ка-
олінів цінних нефелінових шламів, які вико-
ристовують у виробництві портландцементу.
1 Шека И.А., Чаус И.С., Митюрева Т.Т. Галлий. Киев:
Гостехиздат, 1963.
2 Sheka I.A., Chaus I.S., Mitiureva T.T. The chemistry of
gallium. Elsevier Pub. Co., 1966.
Я.Г. Горощенко розробив нові й удосконалив
наявні методи одержання сполук титану, осо-
бливо пігментного діоксиду титану.
Рентгеноструктурні дослідження В.П. Ча-
лого, які розпочалися за його ініціативою ще
у довоєнні роки, в цей період набули широко-
го розвитку і в 1970 р. привели до створення
відділу структурних досліджень неорганічних
сполук, у якому вивчали фазові перетворення
при обробці гідроксидних систем, займалися
синтезом феритів та дослідженням їх криста-
лічної структури, встановили зв’язок між влас-
тивостями та умовами осадження, складом і
структурою гідроксидів металів. Розроблено
гідроксидні методи синтезу феритових порош-
ків та виробів з них промислових марок фери-
тів різної структури.
З метою вивчення будови комплексних спо-
лук у відділі аналітичної хімії під керівництвом
А.К. Бабка і А.Т. Пилипенка створювали нові
оптичні методи аналізу. Підручники з якісно-
го та кількісного аналізу, написані цими авто-
рами, витримали кілька видань; ними й зараз
користуються в навчальному процесі студенти
та викладачі. У 1975 р. відділ аналітичної хімії
було переведено в Інститут колоїдної хімії та
хімії води АН УРСР.
У 1970 р. за провідну роль у становленні і
розвитку хімічних наукових напрямів і внесок
у науково-технічний прогрес Інститут було на-
городжено Ленінською ювілейною почесною
грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради
СРСР, Ради Міністрів і ВЦРПС.
У 1970—1980-х роках зросли масштаби
фундаментальних і прикладних досліджень
Інституту, плідно розвивалася педагогічна
та організаційна діяльність, розширювалися
міжнародні контакти, посилився кадровий по-
тенціал Так, у 1981 р. штат установи налічував
480 співробітників, у тому числі 2 академіки,
3 члени-кореспонденти, 16 докторів і 180 кан-
дидатів наук. У структурі Інституту в цей пері-
од було 13 відділів і 3 лабораторії, розподілені
між трьома секторами.
У 1973 р. директором Інституту став Олек-
сандр Володимирович Городиський (академік
АН УРСР з 1978 р.).
60 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (10)
НАУКОВІ НАПРЯМИ
О.В. Городиський — широко відомий учений
у галузі електрохімії, фізико-хімії іонних роз-
плавів, кінетики катодних процесів, електро-
хімії неорганічних матеріалів тощо. Під його
керівництвом тематика відділу електродних
процесів значно розширилася: розпочалися
дослідження процесів на межі електрод/елек-
троліт зі змішаною провідністю, було створено
теорії біфункціональних електрохімічних сис-
тем, нестаціонарного стану електродних про-
цесів, фарадеївського електродного імпедансу,
встановлено механізм і електрохімічні функції
комплексоутворення, низку закономірностей
електрохімічної кінетики, здійснено кванто-
во-механічні розрахунки реакцій переносу
електронів, проведено дослідження в галузі
хімічних джерел струму, розроблено способи
осадження гальванічних покриттів з різних
електролітів та методи електрохімічної оброб-
ки металів. Отримані результати впроваджено
в кольоровій металургії, гальванотехніці, для
створення нових джерел струму.
У 1972 р. за цикл робіт у галузі досліджен-
ня кінетики й механізму складних електро-
хімічних реакцій О.В. Городиському разом із
Ю.К. Делімарським та Е.В. Пановим було при-
суджено премію ім. Л.В. Писаржевського АН
УРСР.
Серед найвагоміших здобутків в електрохі-
мічному секторі Інституту в 1970—1980-х ро-
ків слід відзначити такі:
• зареєстроване Комітетом з винаходів та
відкриттів при Раді Міністрів СРСР відкриття
«Явище переносу металів з катода на анод при
електролізі іонних розплавів» (автори —
Ю.К. Делімарський, О.Г. Зарубицький, В.Г. Буд-
нік); це було перше відкриття в галузі хімії в
Україні, воно заклало підґрунтя для створення
нової галузі промисловості — піроелектроме-
талургії важких металів;
• створення теорії нестандартних електро-
хімічних процесів та фундаментальне вивчен-
ня закономірностей електрохімічної кінетики
і механізму електродних процесів зумовили
формування низки нових електрохімічних
напрямів досліджень, появу нових антикоро-
зійних покриттів, методів легування металів
і неорганічних матеріалів (О.В. Городиський,
В.І. Шаповал, О.Г. Зарубицький, І.Д. Вдовенко);
• розроблення фізико-хімічних основ і апа-
ратурного оформлення технологій одержання
високочистих металів (цинку, кадмію, марган-
цю, галію, індію, талію, олова, свинцю, заліза,
вісмуту, нікелю, ртуті) та металоїдів (селену,
телуру, миш’яку); значну частину розробок
впроваджено на заводах України, Казахстану,
Росії;
• до 1990 р. на базі Інституту функціонувала
Наукова рада АН СРСР з координації дослі-
джень у галузі фізичної хімії іонних розплавів
і твердих електролітів, що було свідченням
провідної ролі вчених Інституту (Ю.К. Делі-
марського, О.В. Городиського, С.В. Волкова,
О.Г. Зарубицького, В.Д. Присяжного, Е.В. Па-
нова та ін.) у розвитку цього напряму.
У цей період у секторах загальної і неорга-
нічної хімії активно розвивалися дослідження
з хімії простих і координаційних сполук у ви-
сокотемпературних умовах і в різних середо-
вищах, кристалохімії, синтезу нових неорга-
нічних сполук і матеріалів, розроблялися нові
технології і методи переробки мінеральної
сировини.
Під керівництвом І.А. Шеки було вивчено
особливості комплексоутворення, гідролізу та
полімеризації сполук танталу, ніобію, індію, га-
лію, цирконію, гафнію, розроблено та впрова-
джено кілька технологічних методів очищення
Олександр
Володимиро-
вич Городись-
кий (1930—
1992), директор
Інституту в
1973—1992 рр.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 10 61
НАУКОВІ НАПРЯМИ
ніобію від фтору, електрохімічного концентру-
вання галію на рідкому металевому катоді з
одночасним одержанням концентрату оксиду
ванадію, запропоновано спектрофотометрич-
ний метод визначення цирконію і гафнію, нові
способи розділення цирконію і гафнію, відді-
лення гафнію від титану та кремнію.
У відділі високотемпературної неорганічної
хімії, очолюваному С.В. Волковим, вивчали
поведінку простих і координаційних сполук за
високих температур в іонних і молекулярних
розплавах і розчинах, у газовій фазі, газотран-
спортні реакції, хімічні реакції, стимульовані
лазерним випромінюванням, проводили кван-
тово-хімічні дослідження. Було розроблено
низку нових оригінальних високотемпера-
турних методів, таких як електронна адсорб-
ційна спектроскопія комплексних сполук у
розплавах і парах, емісійна ІЧ-спектроскопія
розплавів і парів комплексних сполук; газова
хроматографія для летких комплексів, радіо-
спектроскопія розплавів та ін. Синтезовано
нові легколеткі бета-дикетонатні комплекси
перехідних металів, а також галогенідні та се-
леногалогенідні комплекси золота, платини,
паладію, що мають практичне значення, розро-
блено маловідходні технології добування зо-
лота з вторинної сировини, легування металів
у газовій фазі тощо. Створено новий науковий
напрям — високотемпературну координаційну
хімію, обґрунтовано її поняття, теорії і методи;
запропоновано комплексно-кластерну модель
будови сольових розплавів з комплексоутво-
ренням, універсальну модель дифузії іонів і
комплексів у розплавах. Розроблена С.В. Вол-
ковим концепція ґрунтується на його баченні
того, що неорганічна хімія поступово перетво-
рилася на фізико-неорганічну хімію як за ідео-
логією розвитку, так і за методикою та прийо-
мами її реалізації.
У 1970—1980-ті роки дослідження В.П. Ча-
лого і А.Г. Білоуса були зосереджені на важко-
розчинних сполуках — гідроксидах металів, а
також на одержанні важливих промислових
марок феритів зі структурою шпінелі, перов-
скіту, гранату, оскільки вироби з них мали
значно кращі магнітні властивості. Розробле-
ний у відділі гідроксидний спосіб отримання
феритів у промислових масштабах було осво-
єно на Дослідному виробництві Інституту та
впроваджено на Київському науково-вироб-
ничому об’єднанні «Маяк» для вирощування
монокристалів, з яких виробляли магнітні го-
ловки записувальних пристроїв. На основі гек-
сафериту барію було створено магнітожорсткі
матеріали для постійних магнітів та порош-
ки для магнітних стрічок, кредитних карток,
комп’ютерних дискет тощо.
У новоствореному відділі сорбції та тонко-
го неорганічного синтезу В.В. Стрелко разом
з В.М. Бєляковим займалися розробленням
нових високовибіркових неорганічних іоно-
обмінників на основі оксидів і фосфатів еле-
ментів ІІІ—V груп, встановленням механіз-
мів сорбційних процесів, поясненням явища
«сорбційної пам’яті», що дало змогу сформу-
лювати загальні принципи синтезу неорганіч-
них сорбентів зі специфічною адсорбційною
здатністю. Під керівництвом В.В. Стрелка і
М.Т. Картеля було виконано важливі дослі-
дження вуглецевих сорбентів і гемосорбентів
СКН сферичної грануляції, які мають уні-
кальні властивості (ці роботи розпочалися
ще до переходу групи В.В. Стрелка до Інсти-
туту). Сорбенти СКН застосовують для вида-
лення отруйних речовин з організму людини,
отримання особливо чистої води, вилучення
благородних металів з технологічних розчи-
нів тощо.
Б.Є. Патон вітає О.В. Городиського з нагородою
62 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (10)
НАУКОВІ НАПРЯМИ
Результати фундаментальних досліджень
цього періоду відзначено державними наго-
родами та науковими преміями, а Інститут у
1981 р. за визначні заслуги в розвитку хімічної
науки, підготовці наукових кадрів та з нагоди
50-річчя установи удостоєно ордена Трудового
Червоного прапора.
Коли сталася аварія на Чорнобильській
АЕС, співробітники Інституту разом з інши-
ми науковцями Академії всі свої сили і знання
спрямували на вирішення невідкладних за-
вдань, пов’язаних зі знезараженням та захистом
від радіонуклідів йоду, цезію, стронцію, телуру
й інших радіоактивних металів у річковій воді,
ґрунтах, рослинах, водоймищах (В.І. Шаповал,
І.А. Шека, І.С. Чаус та ін.). Було налагоджено
виробництво медичних сорбентів, активовано-
го вугілля технічного і медичного призначення
та інших препаратів для захисту від наслідків
радіаційного опромінення ліквідаторів аварії
(В.В. Стрелко). В.І. Шаповал очолював штаб
АН УРСР з ліквідації наслідків аварії, його
було нагороджено Почесною грамотою та По-
чесним знаком учасника ліквідації наслідків
аварії на ЧАЕС. У 1987 р. В.М. Бєлякова було
нагороджено медаллю за ліквідацію аварії на
ЧАЕС. Пізніше у відділі електрохімії невод-
них розчинів було розроблено композицію та
технологію очищення питної води від радіону-
клідів, важких металів, органічних і бактеріо-
логічних забруднень у побутових і автономних
умовах (В.С. Кублановський, Ю.К. Пірський).
На початку 1990-х років, після розпаду Ра-
дянського Союзу і здобуття Україною неза-
лежності, поряд з процесами демократизації і
становлення суверенної Української держави
виникли й негативні тенденції, зокрема зна-
чне скорочення фінансування наукової сфери,
падіння престижу професії науковця, що при-
звело до масового відпливу кваліфікованих
кадрів. У ці складні часи, після передчасної
кончини О.В. Городиського наприкінці 1992 р.,
керівництво Інститутом перейшло до Сергія
Васильовича Волкова (академіка НАН Украї-
ни з 1992 р.).
Авторитет С.В. Волкова в науковому сві-
ті в цей час був уже вельми високим. Коло
його наукових інтересів охоплювало фізико-
неорганічну хімію, високотемпературну не-
органічну хімію, електрохімію неорганічних
сполук у розплавах. Він розробив унікальні
методи високотемпературної спектроско-
пії розплавів та парів неорганічних сполук,
сформулював поняття дискретної координа-
ційної сполуки у розплавленому середовищі,
визначив основні ознаки, що зумовлюють її
індивідуальність, виявив нові види сполук в
іонних розплавах — гетероядерні, рідкокрис-
талічні, оксигеновані комплекси металів, що
істотно розширило можливості керування
реакційною здатністю розплавів. За безпо-
середньої участі С.В. Волкова було відкрито
металокомплексний каталіз у високотемпера-
турних розплавах, отримано нові леткі термо-
стабільні сполуки багатьох металів, що дало
змогу розвинути газофазні методи формуван-
ня захисних і функціональних покриттів на
конструкційних матеріалах. Під його керів-
ництвом уперше в Україні було започаткова-
но систематичні дослідження лазерохімічних
реакцій і застосовано метод динамічної го-
лографії для вивчення розплавів, розвинуто
квантову хімію координаційних сполук у кон-
В.С. Кублановський і Ю.К. Пірський на Чорнобиль-
ській АЕС
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 10 63
НАУКОВІ НАПРЯМИ
денсованому стані, розроблено теорію кван-
тових переходів, переносу електрона та ві-
бронних ефектів у комплексах різного складу
і симетрії. Результати, отримані ним разом із
співробітниками, дозволили вирішити низку
практичних завдань у кольоровій металургії,
електронній промисловості, приладобудуван-
ні та інших галузях промисловості.
Надалі наукові інтереси С.В. Волкова були
пов’язані з розвитком нових підходів у фізико-
неорганічній хімії, гетерогенно-гетерофазній
координаційній хімії, хімії метастабільного
стану речовин та «зеленій» хімії. Він заснував
наукову школу високотемпературної коорди-
наційної хімії, представники якої (серед них
понад 40 докторів та кандидатів наук) плідно
працюють у наукових, навчальних і промис-
лових центрах України та інших країн світу.
С.В. Волков — автор більш як 1000 наукових
праць, зокрема 15 монографій та 80 винаходів.
Творчу діяльність С.В. Волков поєднував з
активною науково-організаційною роботою.
До останніх днів свого життя він залишався
директором Інституту, головним редактором
«Українського хімічного журналу», головою
Наукової ради НАН України з проблеми «Не-
органічна хімія», членом інших наукових і екс-
пертних рад. Держава високо оцінила наукові
здобутки С.В. Волкова — він лауреат Держав-
ної премії України в галузі науки і техніки
(1995), заслужений діяч науки і техніки Укра-
їни (1998), його нагороджено багатьма ордена-
ми і медалями.
У кризових 1990-х роках штат наукових пра-
цівників Інституту зменшився. Так, у 1993 р. в
Інституті працювали 1 академік, 3 члени-ко-
респонденти НАН України, 25 докторів і 124
кандидати наук, а через 10 років — 1 академік,
2 члени-кореспонденти, 19 докторів та 67 кан-
дидатів наук.
У вересні 1993 р. Інституту було присвоєно
ім’я його засновника — Володимира Івановича
Вернадського.
На початку нового тисячоліття науково-
дослідні роботи в Інституті було зосередже-
но в секторах неорганічної хімії (керівник —
С.В. Волков), загальної хімії (керівник —
В.Д. Присяжний) та електрохімії (керівник —
О.Г. Зарубицький).
Загалом за роки незалежності України на-
уковці Інституту досягли вагомих успіхів у
розвитку фундаментальних і прикладних хі-
мічних досліджень. Так, С.В. Волков, Н.А. Ко-
строміна, Є.А. Мазуренко, Ю.А. Малєтін,
В.І. Пехньо, В.Я. Черній, О.А. Варзацький
провели дослідження нового класу синтезо-
ваних халькогенідних комплексів платино-
вих металів, золота, срібла та ін., розробили
низку методів і технологічних способів їх ви-
лучення та розділення. Вивчено властивості
нових легколетких координаційних сполук
p- і d-металів з дикетонами, які використову-
ють для отримання плівок металів, оксидів,
карбідів з газового середовища (CVD-метод);
досліджено поліядерні карбоксилатні комп-
лекси хрому, марганцю та заліза та їх елек-
трофізичні властивості; розроблено основи
та методи одержання фталоціанінових комп-
лексів, клатрохелатів та супрамолекулярних
структур, що мають потенційну медико-біо-
логічну активність; синтезовано низку ко-
ординаційних сполук дорогоцінних металів
з полідентатними лігандами, перспектив-
ними в лікуванні онкозахворювань. Роботи
В.Д. Присяжного, С.В. Волкова та Т.А. Мир-
ної заклали основи нового наукового напря-
му — хімії іонних рідкокристалічних систем.
Синтезовано такі системи на основі скла та
Сергій
Васильович
Волков
(1935—2016),
директор
Інституту в
1992—2016 рр.
64 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (10)
НАУКОВІ НАПРЯМИ
алканоатів металів для отримання нових ма-
теріалів оптоелектроніки, нелінійної оптики,
лазерної техніки.
І.А. Шека, В.С. Сажин, Я.Г. Горощенко,
А.С. Костенко, А.О. Омельчук та ін. продо-
вжували дослідження з синтезу нових неорга-
нічних матеріалів із заданими властивостями,
розроблення прогресивних технологій пере-
робки мінеральної сировини і видобутку з неї
таких елементів, як індій, берилій, цирконій,
гафній, ніобій, германій, вісмут, алюміній, зо-
крема особливо чистих. Інтенсивного розвитку
набули дослідження будови і фізико-хімічних
властивостей феромагнітних високочистих
оксидних матеріалів, надпровідної кераміки,
неорганічних сорбентів і мембран (В.П. Ча-
лий, А.Г. Білоус, В.М. Бєляков, Ю.С. Дзязько).
В останні 20 років в Інституті активно роз-
виваються дослідження у новому напрямі —
нанохімії, який охоплює синтез нанорозмір-
них вуглецевих матеріалів, нанотрубок, фуле-
ренів, кластерів та вивчення їх перспективних
властивостей як каталізаторів, адсорбентів,
перетворювачів або накопичувачів енергії, до-
слідження гетероструктурних нанокомпозитів
з комплексних сполук родію, ренію, платино-
вих металів у неводних середовищах, синтез
та дослідження багатошарових наноструктур,
нанокристалічних феромагнітних матеріалів і
т. ін. (С.В. Волков, В.М. Огенко, А.Г. Білоус).
У галузі електрохімії в цей період було оста-
точно сформовано основи нової галузі про-
мисловості — порошкової електрохімічної пі-
рометалургії металів (берилію, титану, кадмію,
вісмуту), які ґрунтувалися на ідеях Ю.К. Делі-
марського, О.В. Городиського, О.Г. Зарубиць-
кого, В.І. Шаповала. Розроблено фізико-хіміч-
ні основи електротехнологій одержання висо-
кочистих металів і металоїдів та їх апаратурне
оформлення; механізм і технології рафінуван-
ня металів з рідкими металічними та амальгам-
ними електродами, а також фінішної обробки
металів методом тонкошарового електролізу у
водних та розплавлених електролітах (О.Г. За-
рубицький, Л.Х. Козін, А.О. Омельчук); висо-
котемпературний електрохімічний синтез кар-
бідів, боридів, силіцидів тугоплавких металів у
розплавлених солях (В.І. Шаповал); здійснено
реалізацію псевдозрідженого електрода для
вилучення слідів кольорових і благородних
металів у гідроелектрометалургії та гальваніці
(М.О. Шваб).
В іншому напрямі електрохімічних дослі-
джень Інституту — вивченні законів електро-
хімічної кінетики і механізму електродних
процесів, започаткованому О.В. Городиським,
визначено умови і проведено синтез функці-
ональних нанокристалічних вуглецю, окси-
дів олова, нікелю, мангану в сольових роз-
плавах, допованих полівалентними металами
(Е.В. Панов); досліджено механізм керування
електрохімічними процесами в хімічних дже-
релах струму, гальванотехніці, гідроелектро-
металургії, створено електрокаталізатори, ста-
більні кисневі електроди для повітряних дже-
рел струму та паливних елементів (В.С. Куб-
лановський, Ю.К. Пірський), електрохімічні
перетворювачі енергії, літієві акумулятори з
органічними електролітами, безметальні аку-
мулятори (О.В. Городиський, О.Т. Васько,
Г.Я. Колбасов).
Цикли наукових праць і досліджень Інсти-
туту цього періоду відзначено Державними
преміями України в галузі науки і техніки
(В.Д. Пархоменко, П.М. Цибульов (1992);
С.В. Волков, О.В. Городиський, В.І. Пехньо
(1995); В.М. Огенко, А.О. Омельчук (2018)).
В.І. Пехньо, К.Б. Яцимирський, Б.Є. Патон і С.В. Вол-
ков на відкритті погруддя В.І. Вернадського. 2004 р.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 10 65
НАУКОВІ НАПРЯМИ
У 2006 р. Г.Я. Колбасов став лауреатом премії
ім. Л.В. Писаржевського НАН України.
У ці роки проводилася активна науково-ор-
ганізаційна робота. Так, Інститут разом з на-
уковими радами НАН України з проблем «Не-
органічна хімія» та «Електрохімія» був органі-
затором наукових семінарів, виїзних сесій рад,
конференцій та з’їздів. Плідно розвивалася
співпраця із зарубіжними колегами з Австрії,
Білорусі, Ізраїлю, Китаю, Литви, Молдови,
Росії, Словенії, Фінляндії, Чехії. Значну час-
тину наукових розробок Інституту виконано
за підтримки міжнародних і вітчизняних гран-
тів (УНТЦ–НАНУ, УНТЦ, НАНУ–РФФД,
NANOLICOM та ін.). В Інституті створено
центри колективного користування науковим
обладнанням «Монокристальна дифрактоме-
трична система SMART APEX II із ССD де-
тектором» і «Рентгенівська фотоелектронна
спектроскопія (РФС/ЕСХА)», центр рент-
генографічних та імпедансометричних дослі-
джень полікристалічних матеріалів.
У березні 2016 р. Інститут очолив Василь
Іванович Пехньо (академік НАН України з
2021 р.). Його наукові інтереси, які сформу-
валися під впливом вчителя — С.В. Волкова,
стосуються хімії і технології неорганічних
комплексних і координаційних сполук доро-
гоцінних металів, сполук металів платинової
групи з незвичними лігандами — похідними
гідразонів, саліцилальдимінів, карботіамідів,
фосфонових та амінокислот; досліджень у на-
прямі так званої медичної хімії.
Структуру Інституту у 2016—2017 рр. було
змінено через обмежене фінансування і змен-
шення кількості співробітників — залишилося
8 наукових відділів і 3 неструктурні лабора-
торії. Зараз в Інституті працюють 2 акаде-
міки (А.Г. Білоус, В.І. Пехньо), 3 члени-ко-
респонденти НАН України (А.О. Омельчук,
В.М. Огенко, Г.Я. Колбасов), 15 докторів і 54
кандидати наук.
Із сучасних здобутків науковців Інституту
наведемо лише окремі приклади.
У відділі, який очолює А.Г. Білоус, на основі
розроблених хімічних складів оксидних ком-
позиційних матеріалів виготовлено експери-
ментальні партії діелектричних матеріалів та
досліджено їх властивості в НВЧ-діапазоні.
Виготовлено резонансні елементи у вигляді
діелектричних моноблоків — заготовок для ра-
діо фільтрів. Експериментальні партії монобло-
ків апробовано в дослідно-промислових умо-
вах та впроваджено у виробництво радіофіль-
трів для апаратури GPS, що виготовляється на
ДП «Оризон-Навігація». У рамках імпортоза-
міщення напрацьовано дослідно-промислову
партію діелектричних резонаторів циліндрич-
ної форми для приймально-передавальної ан-
тени НВЧ-діапазону. У співпраці з медиками
Група провідних співро-
бітників Інституту (зліва
направо): В.М. Огенко,
О.К. Трунова, С.В. Вол-
ков, Т.А. Мирна, В.І. Пех-
ньо, В.Я. Черній. 2015 р.
66 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (10)
НАУКОВІ НАПРЯМИ
А.Г. Білоус, Ю.Ю. Шлапа і С.О. Солопан роз-
робляють слабкоагломеровані наночастинки
магнітних матеріалів на основі структури гек-
сафериту барію, перовскіту, шпінелі, зокрема
наночастинки церію з керованими розмірами
для зменшення кількості радикалів кисню в
організмі при радіоактивному опроміненні та
запальних процесах.
Наукова група В.М. Огенка і Л.С. Лисюк з
використанням плазмохімічної переконден-
сації і електрохімічного інтеркалювання, гід-
ротермального методу синтезували з водних
розчинів лимонної кислоти та етилендіаміну
модифіковані азотом графеноподібні вуглеце-
ві структури з можливістю регуляції їх складу,
розміру і форми (кластери, трубки, волокна,
сфероїди, тороїди тощо). Синтезовано порис-
ті кремнеземні матриці, в яких шари карбону
сформовано піролізом введених різними спо-
собами полімерів. Такі композити характе-
ризуються високою адсорбційною здатністю,
молекулярно-ситовими властивостями і є пер-
спективними у наноелектроніці, нанооптиці,
для виробництва сорбен тів, фільтрів, мембран.
Встановлено залежність кластерної будови
фулеренів від умов синтезу, мікро- і макроха-
рактеристик.
Т.А. Мирна і Г.Г. Яремчук з колегами, вико-
ристовуючи іонні рідкі кристали алканоатів
металів як «нанореактори», розробили нові
оптичні композити на основі ІРК, що містять
прості й складні металеві і/або напівпровід-
никові наночастинки, дослідили їх структуру
та нелінійно-оптичні властивості. Ці компо-
зити перспективні для використання у функ-
ціональній електроніці, традиційній оптичній
та електрооптичній галузях, динамічній голо-
графії для створення оптичних перемикачів,
детекторів, швидкодійних фільтрів, систем з
оптичною обробкою зображень.
У відділі, який очолює В.І. Пехньо, розро-
бляють фізико-хімічні підходи до створення
нових функціональних матеріалів на осно-
ві координаційних сполук прогнозованого
складу, будови та властивостей. С.І. Орисик,
О.М. Козачкова, Л.І. Коваль одержали і струк-
турно охарактеризували нові молекулярного
та іонного типу моно-, гетерометальні (гетеро-
ядерні), гетеролігандні координаційні сполу-
ки 3d- і платинових металів з полідентатними
похідними карболанцюгових гетероциклічних
ароматичних молекул; дослідили нові комп-
лекси платинових металів та низки 3d-металів
з похідними дифосфонових кислот, модифі-
кованих аміно-, гідроксигрупами, різними по-
хідними амінокислот, оксимів, гідроксиімінів
тощо, як потенційну основу для засобів ліку-
вання онкологічних, вірусних, серцево-судин-
них захворювань та діабету, технічних компо-
зитів, мастильних композицій та магнітних
матеріалів. Спільно з ученими Інституту екс-
периментальної патології, онкології та радіо-
біології ім. Р.Є. Кавецького НАН України
виявлено цитотоксичну активність розчинів
комплексів паладію з оксіетилідендифосфо-
новою кислотою щодо карциноми Еріха та ім-
фолейкозу, яка зіставна з активністю циспла-
тину, але має значно меншу нефротоксичність.
Одержано нові ліпофільні комплекси біоме-
талів — Zn(II), Mo(VI), Cu(II), Co(II), Ni(II)
з похідними b-кето-, гідроксамових кислот,
модифікованих гідрофобними замісниками,
які перспективні як присадки до біобазованих
мастильних композицій.
У напрямах гетерогенної координаційної
хімії та створення нових функціональних
неорганічних речовин О.К. Трунова зі співро-
бітниками розробили нові підходи до синтезу
гомо-, гетерополіядерних та різнолігандних
координаційних сполук на основі функціо-
налізованих O-, N-, S-вмісних комплексонів,
β-дикарбонільних сполук, флавоноїдів, курку-
мінів, вивчають закономірності їх формування
та особливості структури для створення ком-
позитних і гібридних матеріалів — суспензій,
плівок, порошків із заданими біологічно ак-
тивними, електропровідними, люмінесцентни-
ми та фотохімічними властивостями.
Вирішенням актуальних проблем координа-
ційної хімії займаються сьогодні В.Я. Черній,
І.М. Третякова та інші молоді науковці. Серед
головних питань — синтез макрогетероцикліч-
них комплексів, зокрема фталоціанінів та кла-
трохелатів р-, d- і f-металів, темплатний синтез
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 10 67
НАУКОВІ НАПРЯМИ
макроциклічних комплексів перехідних мета-
лів, пошук сфер їх застосування, наприклад
для створення функціональних наноматеріа-
лів, біологічно активних сполук тощо.
Одним з перспективних напрямів дослі-
джень у відділі, який очолює Г.Я. Колбасов, є
фотоелектрохімія наноструктурованих напів-
провідникових матеріалів, у тому числі напів-
провідникових оксидних сполук. Вивчаються
фотоелектрохімічні процеси на сполуках типу
AIIIBY і AIIBYI (GaAs, InP, CdSe, CdS, CdTe і
їх твердих розчинів) і фотоелектрокаталіз на
нанорозмірних частинках оксидів Ti, Zr, Hf,
Zn. Наноструктурування напівпровідникових
електродів здійснюється модифікуванням їх
поверхні нанорозмірними частинками мета-
лів (Pt, Pd, Zn, Ni) або напівпровідників (CdS,
TiO2, TiO2-ZrO2). Визначено механізм цього
ефекту і доведено, що наноструктурування по-
верхні модифікованих електродів приводить
до значного посилення їх фоточутливості.
Розроблено фотоелектрохімічну систему для
отримання «сонячного» водню з можливістю
акумулювати водень на катоді, оминаючи ста-
дію одержання газоподібного водню, причому
як катод у такій системі можна використову-
вати металогідриди, які утворюють сполуки з
воднем і забезпечують тривале його зберіган-
ня, а одним зі способів використання акуму-
льованого водню є фотоакумулятор, що може
забезпечувати енергією споживачів за відсут-
ності освітлення.
Піл керівництвом А.О. Омельчука розро-
блено наукові основи переробки вітчизняної
природної та техногенної сировини і вилучен-
ня з неї сполук заданого складу, зокрема висо-
кочистого цирконію. Визначено умови реге-
нерації розплавлених паливно-сольових ком-
позицій ядерних реакторів нового покоління
та корозійної стійкості в них конструкційних
матеріалів, встановлено закономірності від-
новлення фторидів рідкісноземельних елемен-
тів лужними металами і цирконієм у розплав-
лених паливних композиціях.
Нещодавно Е.В. Панов зі співробітниками
започаткували новий науковий напрям — рі-
диннофазовий синтез за температур < 400 °С
нових нанокристалічних функціональних ма-
теріалів для хімічних газових сенсорів (допо-
ваних SnO2), Li (Na)-іонних джерел струму,
вуглецевих матеріалів широкого призначення.
Розроблено матеріали для газового сенсора на
основі нанокристалів SnO2 з поверхневими
домішками Pd, Pt, Mo, Co, які є чутливими до
легколетких органічних токсичних і вибухо-
небезпечних сполук. Розроблено композитні
електроди на основі графену та дисульфіду
молібдену, які значно збільшують ефектив-
ність фотоелектрохімічних систем отримання
та акумулювання водню під дією сонячного
світла.
В.С. Кублановський і О.Л. Берсірова спіль-
но з колегами розробили методологію ефек-
тивного високошвидкісного електрохімічного
синтезу мультифункціональних (магнітних,
електрокаталітичних, корозійно та зносостій-
ких) щільних плівок наноструктурованих бі-
нарних сплавів М1М2 (М1 — метали підгрупи
заліза (Ni, Co, Fe), М2 — Мо, W, Re) з різних
типів комплексних водних електролітів. Роз-
виваються напрями електрохімічного синте-
зу матеріалів і покриттів з цінними функці-
ональними властивостями з водних, іонних
і розплавлених комплексних електролітів,
опрацьовуються теоретичні і практичні питан-
ня електрокаталізу та створення стабільних
електрокаталізаторів для потреб перетворення
енергії та інформації.
Сьогодні Інститут загальної та неорганічної
хімії ім. В.І. Вернадського НАН України є про-
відним академічним центром фундаменталь-
них і частково прикладних досліджень з неор-
ганічної хімії, хімії твердого тіла, гетерогенної
координаційної хімії, електрохімії та фізичної
хімії розчинів і розплавів, рідких та твердих
електролітних і електродних систем, електро-
каталізу, фотоелектрохімії неметалічних сис-
тем, електрохімії і технології неорганічних
матеріалів. В Інституті розробляють і синте-
зують нові функціональні неорганічні речови-
ни та матеріали, макроциклічні та комплексні
сполуки, вирішують проблеми первинної та
вторинної переробки металосировини. Резуль-
тати, отримані за низкою актуальних напрямів
68 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2021. (10)
НАУКОВІ НАПРЯМИ
сучасної неорганічної хімії та електрохімії, ма-
ють світовий рівень.
За роки існування в Інституті сформувалося
багато нових наукових напрямів, він став родо-
начальником кількох нових хімічних установ
Академії. Так, крім Інституту органічної хімії
та Інституту колоїдної хімії та хімії води, про
які йшлося вище, у 1977 р. на базі лабораторій
та дослідного заводу в м. Одеса було створено
Фізико-хімічний інститут, у 1991 р. на осно-
ві відділення сорбційних процесів — Інститут
сорбції і проблем ендоекології, в 1994 р. на базі
відділення хімії іонних розплавів — Міжвідом-
че відділення електрохімічної енергетики.
Серед наукових проблем, над вирішенням
яких працював В.І. Вернадський у період
створення Хімічної лабораторії, була пробле-
ма встановлення закономірностей генезису
мінералів, з’ясування ролі живих організмів
у кругообігу хімічних елементів земної кори.
В Інституті цей напрям набув розвитку в біо-
неорганічній і біокоординаційній хімії. Такі
наукові напрями, як хімія рідкісних елементів,
сполук кремнію, глинозему, кристалографія,
також можна вважати розвитком ідей академі-
ка В.І. Вернадського.
В Інституті сформувалися всесвітньо відо-
мі наукові школи з хімії неводних розчинів
(В.О. Плотніков), колоїдної хімії (А.В. Ду-
манський, Ф.Д. Овчаренко, О.Д. Куриленко),
аналітичної хімії (А.К. Бабко, А.Т. Пилипенко,
М.С. Полуектов, В.А. Назаренко), фізичної хі-
мії та електрохімії іонних розплавів та розчинів
(В.О. Ізбеков, Ю.К. Делімарський, О.В. Горо-
диський, С.В. Волков, В.І. Шаповал, О.Г. Зару-
бицький, В.Д. Присяжний), хімії комплексних
сполук (Я.А. Фіалков, К.Б. Яцимирський,
І.А. Шека, С.В. Волков, В.І. Пехньо), високо-
температурної координаційної хімії (С.В. Вол-
ков, В.І. Пехньо, Т.А. Мирна, Є.А. Мазуренко),
хімії та технології води (Л.А. Кульський).
В Інституті розроблено теоретичні основи
координаційної хімії, передусім високотем-
пературної та гетерофазної; відкрито явище
переносу металу з катода на анод; закладено
наукові основи біонеорганічної хімії; створено
теорію електрохімічної кінетики в розплавах, а
також теорії в деяких напрямах твердофазної
хімії; опубліковано понад 100 оригінальних
монографій з цих проблем. Експериментальні
й теоретичні розробки і галузі фізико-неорга-
нічної хімії та електрохімії неводних, водних
та розплавлених електролітів, встановлення
нових закономірностей у фізичній хімії роз-
плавів заклали підґрунтя нової галузі промис-
ловості — піроелектрометалургії. Вивчення
кінетики та механізмів електрохімічних про-
цесів дозволило створити новітні технології
одержання надчистих елементів, функціональ-
них покриттів тощо.
Інститут плідно співпрацює з вітчизняни-
ми й закордонними науковими центрами та
виробничими об’єднаннями. Пріоритетними
напрямами такого співробітництва, зокрема
в рамках міжнародної наукової кооперації за
програмами ЄС «Горизонт-2020», НАТО «На-
ука заради миру та розвитку» тощо, є ство-
рення нових функціональних матеріалів і на-
нокомпозитів для елементів і пристроїв, що
використовуються у системах телекомуніка-
цій та машинобудуванні; дослідження нових
координаційних сполук для потреб медицини
й сільського господарства; розроблення ресур-
соощадних технологій для ефективної пере-
робки металовмісних природних і техногенних
речовин, що безумовно сприятиме зменшенню
техногенного навантаження на довкілля.
Отже, діяльність Інституту загальної та
неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського НАН
України у дзеркалі сьогодення — це сплав тра-
дицій вітчизняної хімії, що йдуть від Хімічної
лабораторії В.І. Вернадського, фундаменталь-
них досягнень і відкриттів, що визначають об-
личчя сучасної хімії, і унікальних результатів у
розробленні нових хіміко-технологічних про-
цесів та матеріалів. За ці роки опубліковано
понад 175 монографій та 6500 статей, одержа-
но близько 1400 авторських свідоцтв і патентів
на винаходи, окремі розробки запатентовано у
країнах близького і далекого зарубіжжя.
Авторитет і повагу Інститут завоював не
тільки науковими працями особистостей, про
яких ішлося в цьому нарисі, але й невтомною
роботою численної армії інженерів, аспірантів,
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2021, № 10 69
НАУКОВІ НАПРЯМИ
талановитої молоді, працівників бібліотеки,
допоміжних відділів і служб — усіх, хто лю-
бить свою професію, пишається своїм Інститу-
том і працює на благо нашої країни.
На майбутнє Інститут ставить перед собою
завдання подальшого проведення фундамен-
тальних і прикладних досліджень у найбільш
актуальних напрямах хімічної науки, вирі-
шення невідкладних для нашої країни про-
блем сьогодення. За висловом академіка НАН
України С.В. Волкова, «кінцевою метою усіх
фундаментальних і прикладних досліджень
має бути розробка нових технологій, які в
максимально можливій мірі розв’яжуть про-
блеми надзвичайно актуальних для України
«трьох Е»: економіки — енергетики — екології.
Для цього необхідні дослідження і можливості
більш екологічного, економного і комплексно-
го використання первинної та особливо вклю-
чення у виробництво вторинної сировини.
Збереження природних ресурсів – це питання
виживання людства у XXI столітті».
Vasyl I. Pekhnyo
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-8346-9116
Larysa B. Koval
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3931-2672
Vernadsky Institute of General and Inorganic Chemistry
of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine
VERNADSKY INSTITUTE OF GENERAL AND INORGANIC CHEMISTRY
OF THE NAS OF UKRAINE: AT THE TURN OF THE MILLENNIUM
To the 90th anniversary of the institution
September 12, 2021 marked the 90th anniversary of the actual day of creation of the Vernadsky Institute of General and
Inorganic Chemistry of the NAS of Ukraine, one of the oldest centers of academic chemical science. The article highlights
the history of creation of the Institute, formation and development of major research areas and significant achievements
of its staff.
|