Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє (1943–1945 рр.)
Мета дослідження – висвітлити нетиповий досвід роботи жінок із Миколаївщини та Херсонщини в 1943–1945 рр. на території орденсбурґу Крессінзеє. Методологія базується на принципах історизму, науковості, антропоцентризму. Для висвітлення проблеми застосовано методи історіографічного та джерельного а...
Збережено в:
| Дата: | 2021 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2021
|
| Назва видання: | Український історичний журнал |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184495 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє (1943–1945 рр.) / А. Погорєлов // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 80-102. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184495 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1844952022-06-16T16:42:27Z Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє (1943–1945 рр.) Погорєлов, А. Історичні студії Мета дослідження – висвітлити нетиповий досвід роботи жінок із Миколаївщини та Херсонщини в 1943–1945 рр. на території орденсбурґу Крессінзеє. Методологія базується на принципах історизму, науковості, антропоцентризму. Для висвітлення проблеми застосовано методи історіографічного та джерельного аналізу, історико-генетичний і проблемно-хронологічний. Наукова новизна. Уперше досліджено факт залучення працівниць зі Сходу до роботи в одному із трьох «орденських замків» – партійних навчальних закладів для нацистської молоді, на території якого під час Другої світової війни розміщувалась школа Адольфа Гітлера. Висвітлюється атипове повсякдення українських остарбайтерок, з’ясовуються прізвища та місця проживання частини працівниць, більшість з яких добровільно зголосилися на роботу до Третього Райху. Уводяться в науковий обіг приватні листи досліджуваної групи репатріанток, деякі фото, трофейні документи. Висновки. На основі архівних документів удалося з’ясувати, що обставини транспортування до місця призначення, умови роботи, життя й дозвілля, якість харчування та забезпечення одягом цієї категорії працівниць були значно кращими, ніж у переважної більшості наших співгромадян, які важко трудилися на об’єктах військово-промислового комплексу чи у сільському господарстві нацистської Німеччини і країн-сателітів. Таке нетипове повсякдення можна пояснити в деякій мірі добровільністю виїзду та, вочевидь, статусом елітного закладу, де навіть працівниці «зі Сходу» мали виглядати пристойно і працювати в належних умовах. Факт залучення до роботи в «орденському замку» саме східних працівниць, а не корінних німкень або представниць західноєвропейських народів, сам по собі унікальний. The purpose of the study is to highlight the unprecedented experience of labor of women from the Mykolaiv and Kherson oblasts in 1943–1945 on the territory of Ordensburg Krössinsee. The methodology of the study is based on the principles of historicism, scientificity, anthropocentrism. The method of historiographic and source analysis, historical-genetic and problem-chronological methods were used to cover the problem. Scientific novelty. For the first time, the author investigated the fact of mass involvement of female forced laborers from the East to labor in one of three “Order Castles”, elite party educational institutions for Nazi youth, on the territory of which one of Adolf Hitler Schools was located. The author has managed to cover the atypical everyday life of Ukrainian female Ostarbeiters, to find out the names and place of residence of a part of female laborers, most of whom voluntarily agreed to go to work on the Third Reich territory. Interesting private letters of the group of repatriates under study, some photos and captured documents have been introduced into scientific use. Conclusions. On the basis of archival documents it has been found out that the circumstances of transportation to the destination point, conditions of work, life and leisure, quality of food and clothing of this category of female laborers were much better than those of the vast majority of our compatriots who worked hard at military industrial complex objects or in agriculture in Nazi Germany and satellite countries. Such atypical everyday life can be explained to some extent by the voluntariness of departure and, obviously, by the status of such elite institution, where even female laborers “from the East” had to look decently and work in proper conditions. The fact of the mass involvement of female laborers from the East, but not local German women (“Aryan representatives”) or at least Western European female laborers, to this rank of the institution is unique. 2021 Article Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє (1943–1945 рр.) / А. Погорєлов // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 80-102. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2021.03.080 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184495 94(477.7):314.115.3/05.74«1943/1945» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історичні студії Історичні студії |
| spellingShingle |
Історичні студії Історичні студії Погорєлов, А. Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє (1943–1945 рр.) Український історичний журнал |
| description |
Мета дослідження – висвітлити нетиповий досвід роботи жінок із Миколаївщини
та Херсонщини в 1943–1945 рр. на території орденсбурґу Крессінзеє. Методологія базується
на принципах історизму, науковості, антропоцентризму. Для висвітлення проблеми
застосовано методи історіографічного та джерельного аналізу, історико-генетичний і
проблемно-хронологічний. Наукова новизна. Уперше досліджено факт залучення працівниць
зі Сходу до роботи в одному із трьох «орденських замків» – партійних навчальних закладів
для нацистської молоді, на території якого під час Другої світової війни розміщувалась школа
Адольфа Гітлера. Висвітлюється атипове повсякдення українських остарбайтерок, з’ясовуються
прізвища та місця проживання частини працівниць, більшість з яких добровільно зголосилися
на роботу до Третього Райху. Уводяться в науковий обіг приватні листи досліджуваної групи
репатріанток, деякі фото, трофейні документи. Висновки. На основі архівних документів
удалося з’ясувати, що обставини транспортування до місця призначення, умови роботи, життя
й дозвілля, якість харчування та забезпечення одягом цієї категорії працівниць були значно
кращими, ніж у переважної більшості наших співгромадян, які важко трудилися на об’єктах
військово-промислового комплексу чи у сільському господарстві нацистської Німеччини і
країн-сателітів. Таке нетипове повсякдення можна пояснити в деякій мірі добровільністю
виїзду та, вочевидь, статусом елітного закладу, де навіть працівниці «зі Сходу» мали виглядати
пристойно і працювати в належних умовах. Факт залучення до роботи в «орденському замку»
саме східних працівниць, а не корінних німкень або представниць західноєвропейських народів,
сам по собі унікальний. |
| format |
Article |
| author |
Погорєлов, А. |
| author_facet |
Погорєлов, А. |
| author_sort |
Погорєлов, А. |
| title |
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє (1943–1945 рр.) |
| title_short |
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє (1943–1945 рр.) |
| title_full |
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє (1943–1945 рр.) |
| title_fullStr |
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє (1943–1945 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє (1943–1945 рр.) |
| title_sort |
невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із південної україни в орденсбурґу крессінзеє (1943–1945 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Історичні студії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184495 |
| citation_txt |
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє (1943–1945 рр.) / А. Погорєлов // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 80-102. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT pogorêlova nevídomíístorííukraínsʹkihostarbajterokdosvídpracížínokízpívdennoíukraínivordensburgukressínzeê19431945rr |
| first_indexed |
2025-07-16T04:46:05Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:46:05Z |
| _version_ |
1837777463435853824 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2021. – №3
В українських архівах зберігаються сотні тисяч еґо-документів колишніх репатрі-
антів, більшість з яких і досі не опрацьовані дослідниками. Вони містять свідчення з
описом унікального досвіду перебування на примусовій праці, трофейні матеріали,
приватні світлини та листи, що потребують системного пошуку, опрацювання, уведен-
ня до наукового обігу.
Чимало аспектів непростого повсякдення й важкої примусової роботи українців
на об’єктах військово-промислового комплексу, у сільському господарстві Третього
Анотація. Мета дослідження – висвітлити нетиповий досвід роботи жінок із Миколаївщини
та Херсонщини в 1943–1945 рр. на території орденсбурґу Крессінзеє. Методологія базується
на принципах історизму, науковості, антропоцентризму. Для висвітлення проблеми
застосовано методи історіографічного та джерельного аналізу, історико-генетичний і
проблемно-хронологічний. Наукова новизна. Уперше досліджено факт залучення працівниць
зі Сходу до роботи в одному із трьох «орденських замків» – партійних навчальних закладів
для нацистської молоді, на території якого під час Другої світової війни розміщувалась школа
Адольфа Гітлера. Висвітлюється атипове повсякдення українських остарбайтерок, з’ясовуються
прізвища та місця проживання частини працівниць, більшість з яких добровільно зголосилися
на роботу до Третього Райху. Уводяться в науковий обіг приватні листи досліджуваної групи
репатріанток, деякі фото, трофейні документи. Висновки. На основі архівних документів
удалося з’ясувати, що обставини транспортування до місця призначення, умови роботи, життя
й дозвілля, якість харчування та забезпечення одягом цієї категорії працівниць були значно
кращими, ніж у переважної більшості наших співгромадян, які важко трудилися на об’єктах
військово-промислового комплексу чи у сільському господарстві нацистської Німеччини і
країн-сателітів. Таке нетипове повсякдення можна пояснити в деякій мірі добровільністю
виїзду та, вочевидь, статусом елітного закладу, де навіть працівниці «зі Сходу» мали виглядати
пристойно і працювати в належних умовах. Факт залучення до роботи в «орденському замку»
саме східних працівниць, а не корінних німкень або представниць західноєвропейських народів,
сам по собі унікальний.
Ключові слова: орденсбурґ Крессінзеє, школа Адольфа Гітлера, Південна Україна, примусова
праця, остарбайтери.
Анатолій ПОГОРЄЛОВ
кандидат історичних наук, доцент,
докторант кафедри історії,
Миколаївський національний університет ім. В.О.Сухомлинського
(Миколаїв, Україна), pogorielov81@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-6566-4241
Невідомі історії українських остарбайтерок:
досвід праці жінок із Південної України в
орденсбурґу Крессінзеє (1943–1945 рр.)*
DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2021.03.080 УДК: 94(477.7):314.115.3/05.74«1943/1945»
* Основні тези дослідження виголошувалися в рамках роботи П’ятої щорічної конференції Німецько-Української комісії істориків
«Спогади про Другу світову війну в Німеччині та Україні після 1945 р.» («The Fifth Annual Conference of the German-Ukrainian Historical
Commission “Memories of the Second World War in Germany and Ukraine since 1945»), яка відбулася 5–6 вересня 2019 р. у м. Дніпро.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє... 81
Райху та країн-сателітів уже висвітлено у вітчизняній історіографії1. Проте нині ще
бракує праць, в яких розкривався б нетиповий досвід роботи остарбайтерів, напри-
клад, у готелях і ресторанах відомих німецьких та австрійських курортів, у лікарнях
чи будинках із догляду за людьми похилого віку, у заможних родинах, різних орга-
нізаціях, установах, де працівники «зі Сходу» зазнавали менш травматичного досві-
ду в порівнянні зі співвітчизниками, котрі потрапляли на важкі фізичні роботи. Так,
поза увагою дослідників залишався безпрецедентний випадок мобілізації працівниць
із Південної України до одного зі спеціальних навчальних закладів Третього Райху, де
виховували так звану «нову нацистську еліту». Нижче спробуємо дослідити трудовий
досвід жінок із Миколаївщини та Херсонщини в 1943–1945 рр. на території орденс-
бурґу Крессінзеє (N.S. Ordensburg Krössinsee b. Falkenburg) – елітного вищого партій-
ного навчального закладу для нацистської молоді, де під час Другої світової війни роз-
міщувалась одна зі «шкіл Адольфа Гітлера», навчання в якій проходили спеціально
відібрані члени гітлерюґенда.
У середині серпня 1943 р. місцеві біржі пра-
ці в ґенеральній окрузі Миколаїв завербува-
ли для добровільного виїзду на роботу у Третій
Райх близько 40 дівчат. Зокрема 16 серпня до
Миколаївської міської біржі праці викликали се-
ред інших і Наталію Баришевську та запропону-
вали вирушити в Німеччину2. Розмовляв із нею
безпосередньо начальник установи, який сказав,
що робота буде неважкою та навіть можна взя-
ти з собою батьків. Під час спілкування з праців-
никами біржі жінки ще не знали, що вони по-
траплять до елітної школи нацистської молоді.
Їх обіцяли влаштувати на легку роботу (німець-
ку залізницю), де вони мали б можливість раз чи
два на місяць приїздити в Миколаїв і провідува-
ти своїх батьків. Ці слова начальника біржі пра-
ці підтвердили й ті, хто стояв поряд. Наприклад,
Любов Глушко та Леніна Каратєєва виглядали ве-
селими, жваво переконували інших не відмовля-
тися, їхати до Німеччини та не сумувати, адже там усе буде добре3. Дехто з присутніх
дівчат вагалися, але їх поставили перед фактом: або вони їдуть добровільно, або бу-
дуть покарані, але й у цьому випадку їх усе одно, тепер уже силоміць, вивезуть у Райх4.
1 «…То була неволя»: Спогади та листи остарбайтерів. – К., 2006. – 542 с.; «Прошу вас мене не забувати»: усні
історії українських остарбайтерів / Гол. ред. Г.Грінченко; упор. І.Ястреб, Т.Пастушенко та ін. – Х., 2009. – 208 с.;
Пастушенко Т.В. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942–1953). – К., 2009. –
282 с.; Джерела пам’яті: Історико-краєзнавчий альманах. – Вип.2: Остарбайтери: жива правда – живий біль / Упор.
Т.Ю.Нагайко. – Переяслав-Хмельницький, 2010. – 457 с.; Маленькі люди на великій війні: усні історії остарбайтерів та
в’язнів концтаборів з Полтавщини / Упор. В.Лахно; відп. ред. Ю.Волошин. – Полтава, 2011. – 533 с.; Війна. Окупація.
Пам’ять: Примусові робітники з України в окупованій Європі: Мат. Всеукр. наук. конф., Київ, 27 вересня 2012 р. /
Упор. Р.І.Пилявець, В.М.Яременко. – К., 2012. – 230 с.; Національна та історична пам’ять: Українські остарбайтери:
доля і пам’ять. – Вип.9. – К., 2013. – 214 с.; Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні:
гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства. – К., 2015. – 335 с.; За гранью человечности: Судьбы
остарбайтеров в дневниках и воспоминаниях / Сост. В.В.Чернявский, В.В.Животовская. – Николаев, 2017. – 220 с.
2 Державний архів Миколаївської обл. (далі – ДАМО). – Ф.Р.5859. – Оп.1. – Спр.9200. – Арк.1зв.
3 Там само. – Спр.11593. – Арк.27–28.
4 Там само. – Спр.9200. – Арк.1зв. – 2.
Н.Баришевська
(Державний архів Миколаївської
обл. (ДАМО). – Ф.Р.5859. – Оп.1. –
Спр.1072. – Арк.7)
Український історичний журнал. – 2021. – №3
82 Анатолій Погорєлов
Після такої аґітації Наталія Баришевська, як й інші,
дала згоду на виїзд. Потім дівчат відпустили по до-
мах збиратися5.
Датою відправки стало 21 серпня 1943 р.
Кандидаткам наказали з’явитися з дому безпосе-
редньо на вокзал, де стоятиме ешелон6 із радян-
ськими громадянами з міського збірного пунк-
ту (містився на спиртзаводі)7. У призначений день
відібрані мешканки Миколаєва прийшли з реча-
ми та запасом продуктів на залізничну станцію8.
Варто відзначити, що працівниці, які дали згоду на
умовно добровільний виїзд, користувалися певни-
ми привілеями. Наприклад, на відміну від тих жи-
телів Миколаївщини та Херсонщини, кого силомі-
ць мобілізували та везли в переповнених товарних
вагонах, в антисанітарних умовах, за літньої спеки
під конвоєм, цих жінок розмістили у спеціально-
му вагоні, який не замикався на замок та ніким до-
датково не охоронявся. На вокзал вони прийшли з дому самостійно, а не з території
міського збірного пункту у супроводі німецької охорони, як це відбувалося з більші-
стю насильно депортованих місцевих мешканців, яким навіть не давали можливості
попрощатися з батьками9. Дехто з’явився з квітами, зокрема Леніна Каратєєва, котра
була веселою та фотографувалася з німцями. Наталію Баришевську на вокзалі провод-
жала мати й інші родичі10. Крім того, батьки таких працівниць отримували за них що-
місячно по 200 крб допомоги (20 марок)11. Загалом у той день указаним ешелоном ви-
їхали близько 2 тис. людей. У вагоні, в якому опинилися добровольці, нараховувалося
близько 40 дівчат. Раз чи два на день поїзд зупинявся в полі, відкривалися двері на 10–
15 хв., а потім знову рушали за маршрутом12.
Частина жінок поїхали добровільно, вочевидь через лояльне ставлення до нової
влади, адже вони вже працювали в окупаційних установах, організаціях, військових ча-
стинах, мали близьких знайомих серед німецьких солдатів. Саме тому, мабуть, їм і за-
пропонували виїзд. Наприклад, Любов Глушко була перекладачкою в Миколаївському
ґебітскомісаріаті13. Раїса Коломейцева працювала на аеродромі за Інгульським мостом.
Там також служив авіамеханіком її «знайомий німець». Ще в Миколаєві вони зару-
чилися та обмінялися каблучками. Вона виїхала добровільно й навіть не повідомила
про це батьків14. Зінаїда Крилова з вересня 1942 р. була прибиральницею у квартирі
Гепа – шефа їдальні німецької Центральної торгівельної організації «Ост» за адресою
вул. Адміральська, 2. Потім стала офіціанткою в буфеті зазначеної організації15. Вітчим
Леніни Каратєєвої – Олександр Вікторович Форро, ще з початку німецької окупа-
ції відкрив театр «Ілюзія», що знаходився на центральній вулиці міста за адресою
5 Там само. – Спр.11593. – Арк.27–28.
6 Там само. – Спр.9200. – Арк.2.
7 Там само. – Спр.11593. – Арк.27–28.
8 Там само. – Спр.9200. – Арк.1зв. – 2.
9 Там само. – Спр.11593. – Арк.5зв. – 6.
10 Там само. – Арк.27–29.
11 Там само. – Арк.5зв. – 6.
12 Там само. – Спр.9200. – Арк.1зв. – 2, 9.
13 Там само. – Спр.11593. – Арк.7.
14 Там само. – Арк.47–48.
15 Там само. – Арк.5–5зв.
Л.Каратєєва
(ДАМО. – Ф.Р.5859. – Оп.1. –
Спр.9200. – Арк.8)
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє... 83
вул. Радянська, 11. Таїсія Семенівна (її мати) й Неллі Григорівна (її сестра) Каратєєви
працювали тут акторками-ілюзіоністами, а сама Леніна – квитковим контролером та
стежила за надходженням коштів16.
Орієнтовно 25 серпня 1943 р. була перша велика зупинка у столиці райхскоміса-
ріату Україна – м. Рівне, де дівчат розмістили в розподільчому таборі. Тут пробули
два дні, пройшли медкомісію, нічим особливим не займалися17. Згодом усіх вишикува-
ли у дворі. До них підходили німецькі жінки чи офіцери та вибирали собі служниць.
У розподільчому таборі більшість земляків із Миколаївщини й Херсонщини, які при-
були в одному вагоні, намагалися триматися гуртом. Коли підійшла черга розподілу
на роботу, вони попросилися, щоб їх усіх узяли в одне місце. Дівчатами зацікавилася
фрау Тіде (на вигляд мала близько 50 років). Під час спілкування кандидатки їй спо-
добалися, тож сказала, що більшість із них візьме до себе, оскільки в неї вже, мовляв,
працювали 12 українок. За її словами, робота буде на кухні, у пральні, у житлових бу-
динках. Німкеня видалася гарною жінкою, тому всі зраділи, що разом поїдуть до такої
«доброї фрау»18. Як з’ясувалося пізніше, Тіде обіймала посаду лаґерфюрерін в орденс-
бурґу Крессінзеє – одному з трьох елітних вищих партійних навчальних закладів для
нацистської молоді.
Відібрані дівчата виїхала з Рівного о 16:00 27 серпня 1943 р. й упродовж декіль-
кох днів із пересадками добиралися до місця призначення пасажирськими потягами –
в м’яких вагонах і без охорони. Їх супроводжували лише дві німкені, однією з яких
була вже згадана фрау Тіде, а також герр Раніш із Миколаєва (вочевидь, їхній знайо-
мий). Харчувалися в дорозі дуже добре19. Їхали через Кеніґсберґ, де довелося просто-
яти три години. Місто всім дуже сподобалося20. До Крессінзеє прибули лише 26 ді-
вчат із тих 39 осіб, котрі добровільно виїхали з Миколаєва. 29 серпня опівдні були на
місці21. Приїжджих розмістили в будівлі22, де вже мешкали 12 дівчат із Полтавщини
та Чернігівщини, які потрапили на роботу в орденсбурґ раніше23. Наступного дня
новеньких повели до начальниці, там їх зареєстрували й видали документи. Почали
приходити шефи та вибирати собі працівниць. Відібрані служниці ставали пралями,
прибиральницями, посудомийками, покоївками, офіціантками в казино, пивному
ресторані та ін.24
Згідно з дослідженням Ґ.Кноппа, школи Адольфа Гітлера, засновані в 1937 р. та
контрольовані безпосередньо НСДАП, мали бути побудовані в кожній області Райху.
Передбачалося, що вони стануть кузнею кадрів нацистської партії. Після п’яти ро-
ків навчання у цих елітних закладах ґарантувалося кар’єрне зростання. Проте перед
тим, як обійняти відповідальну посаду ґауляйтера на Сході, випускники мали пройти
складний відбір і поетапне навчання. По закінченні школи їх чекала армія або держав-
на служба. Після цього можна було розраховувати на місце фюрерюнкера в якомусь
з орденсбурґів, де навчалася молодь старше 23 років. Такі «орденські замки» були у
Зонтгофені (Альґау), Фоґельзанґу (Айфель) і Крессінзеє (Померанія). «Факелоносці
нації» під час першого року навчання студіювали «расову філософію нового поряд-
ку» у Фоґельзанґу. Другий рік присвячувався «загартовуванню волі та плеканню
16 Там само. – Спр.9200. – Арк.1зв.
17 Там само. – Арк.1зв. – 2, 9.
18 Там само. – Арк.9.
19 Там само. – Ф.Р.2871. – Оп.1. – Спр.3924.
20 Там само. – Спр.3763.
21 Там само. – Спр.3924.
22 Там само. – Ф.Р.5859. – Оп.1. – Спр.9200. – Арк.9.
23 Там само. – Ф.Р.2871. – Оп.1. – Спр.3924.
24 Там само. – Ф.Р.5859. – Оп.1. – Спр.9200. – Арк.9зв.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
84 Анатолій Погорєлов
особистісних рис» у Крессінзеє. Третій рік відводився на адміністративне право, ди-
пломатію, військову справу у Зонтгофені. Початок Другої світової вніс свої корективи
у плани виховання нацистської еліти – звести окремі будівлі для шкіл Адольфа Гітлера
не вдалося. Як до, так і під час війни вони розташовувалися «тимчасово» у згаданих
орденсбурґах. Зонтгофен став головним місцем дислокації шкіл25. Такі заклади охо-
плювали шість класів. Як правило, зарахування до них відбувалося з 12-річного віку.
Сюди набирали юнаків, котрі проявили себе в юнґфольку та мали відповідні рекомен-
дації від керівників26.
У 1943 р. у Крессінзеє розміщувалася школа Адольфа Гітлера, де проходили підго-
товку спеціально відібрані підлітки з гітлерюґенда. Узагалі школу такого типу вперше
було засновано саме у цьому «орденському замку» 20 квітня 1937 р.27 Згідно зі свідчен-
нями Зінаїди Крилової, у 1943–1944 рр. тут навчалася винятково німецька молодь віком
від 10 до 20 років28. За спостереженнями Аліни Ковальської, там проходили підготовку
діти 10–1429, а Леніна Каратєєва вказувала на вік курсантів від 8 до 16 років30. Насправді
ж ідеться про 10–18 років: 10–14 – молодша (юнґфольк), 14–18 – старша (власне гітлерю-
ґенд) групи31. Усі носили спеціальну форму армійського зразка (чорні брюки і крават-
ка, коричнева сорочка)32, кожен з юнаків мав «кинджалик» (стандартний атрибут гітле-
рюґенда або його зменшений аналог для юнґфолька). До програми входили військові та
дисципліни загальноосвітнього циклу. Інколи групами кудись виїжджали на 2–4 тиж-
ні, іноді всією школою кудись ішли на заняття (очевидно, обов’язкові військово-спортив-
ні ігри на місцевості). Учителями були лише німці. На території школи мешкали викла-
дачі, родини службовців, обслуговуючий персонал. Жодних сторонніх організацій тут
не було. У школі навчалися у середньому 300–400 осіб33, за іншими даними – 150–20034.
25 Кнопп Г. Дети Гитлера / Пер. с нем. А.Чикишева. – Москва, 2004. – С.130–132.
26 Давлєтов О. Підготовка «покоління вовків»: вишкіл майбутніх виконавців Голокосту (Нариси молодіжної політики
НСДАП у 1922–1939 рр.). 2-ге вид., доп. – Дніпро, 2019. – С.204.
27 Див.: [Електронний ресурс]: https://en.wikipedia.org/wiki/Adolf_Hitler_Schools#cite_note-FOOTNOTEKater200448-2
28 ДАМО. – Ф.Р.5859. – Оп.1. – Спр.11593. – Арк.6зв.
29 Там само. – Арк.18.
30 Там само. – Спр.9200. – Арк.2зв.
31 Курылев О.П. Третий рейх: 1933–1945: Полный атлас. – Москва, 2013. – С.361.
32 ДАМО. – Ф.Р.5859. – Оп.1. – Спр.9200. – Арк.3.
33 Там само. – Спр.11593. – Арк.6зв.
34 Там само. – Спр.9200. – Арк.2зв.
Орденсбурґ Крессінзеє
(N.S. Ordensburg Krössinsee b. Falkenburg;
[електронний ресурс]: https://www.welt.de/kultur/history/
gallery12948211/Hitlers-Ordensburgen.html).
Нині це район м. Злоценець (Польща), місце дислокації
однієї з військових частин
Центральна частина орденсбурґу
Крессінзеє (Bundesarchiv, Bild
146-2007-0123 / CC-BY-SA 3.0, CC
BY-SA 3.0 de; [електронний ресурс]:
https://commons.wikimedia.org/w/
index.php?curid=5483923)
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє... 85
Після закінчення циклу молодь направляли у спеціа льні військові школи35, оскільки з
січня 1943 р. членів гітлерюґенда дозволялося використовувати як помічників у тилових
батареях зенітної артилерії, у деяких наземних службах авіації чи флоту36.
Як відомо, чимало наших земляків, котрі потрапляли на важкі чорнові робо-
ти, проживали по 16–24 особи у кімнаті37, спали на дерев’яних нарах, мали подушки
та матраци, набиті соломою, де було повно паразитів, отримували мінімальні низь-
кокалорійні пайки38. Проте ставлення до українських дівчат, які працювали в орден-
сбурґу Крессінзеє, як й умови роботи та харчування там, були винятковими, дуже від-
різнялися від тієї атмосфери, в яку потрапляли більшість українських остарбайтерів.
Новоприбулих відразу нагодували смачним обідом, розподілили по кімнатах та дали
можливість відпочити. У неділю й понеділок усі набиралися сил, а у вівторок уперше
вийшли на роботу39. Кожна з дівчат мала окреме ліжко з білосніжною постіллю (ма-
трац, пухова ковдра), шафу на двох, стіл, стільці. У кімнаті мешкали по четверо, грало
радіо, тому всім було весело40.
Про їжу, якою тут годували, раніше дівчата і мріяти не могли: три рази на день
їли скільки хотіли, без обмеження раціону41. На обід мали по декілька страв42. Меню
не відрізнялося від викладацького складу школи: молочні продукти, повидло, масло
та ін.43 Побачивши такі умови, українки заспокоїлися та раділи, що в таку скрутну во-
єнну пору потрапили до цього невеликого «містечка Гітлера», яке їм нагадувало пан-
сіонат для відпочинку, де були лише військові44.
Умови роботи й життя виявилися значно кращими, ніж очікували. Ніхто не спо-
дівався побачити такий надзвичайний комфорт, тож і жодного шкодування з приводу
виїзду з Батьківщини не було45. На загальну думку, Крессінзеє – це найспокійніше міс-
це в усій Німеччині, без авіанальотів, без бомбардувань46. Єдине, що турбувало дівчат,
це те, що в Україні залишилися батьки, котрі потребували допомоги47.
Прибулим видали робочий одяг – по два плаття й по стільки ж халатів, по дві
пари вовняних шкарпеток, взуття необхідного розміру48. Не всі трудилися на одному
місці. Наприклад, Марія Бережна була призначена на кухню, де і працювала весь час.
Проте Зінаїда Крилова, Раїса Коломейцева, Марія Богданова, Наталія Баришевська
спочатку потрапили на кухню, а відтак їх перевели у пральню. Олена Мала працюва-
ла теж на кухні, потім прибиральницею. Леніна Каратєєва й Ася Нехімчук потрапили
до пральні. Аліна Ковальська та Віра Бабич були призначені прибиральницями. Люба
Глушко знала німецьку мову, тому опинилася в комендатурі49.
Аналіз джерел свідчить, що режим роботи у цієї категорії працівниць був знач-
но легшим, а умови – комфортнішими, ніж у більшості українців, які потрапляли на
різноманітні об’єкти військово-промислового комплексу чи сільського господарства
нацистської Німеччини. Наприклад, Віра Бабич прибирала кухню, працюючи тут із
35 Там само. – Спр.11593. – Арк.18.
36 Курылев О.П. Третий рейх: 1933–1945: Полный атлас. – С.367.
37 ДАМО. – Ф.Р.2083. – Оп.1. – Спр.399. – Арк.3.
38 Там само. – Спр.529. – Арк.64.
39 Там само. – Ф.Р.2871. – Оп.1. – Спр.4265; 4186.
40 Там само. – Спр.3924; 4265; 3763.
41 Там само. – Спр.3924.
42 Там само. – Спр.4186.
43 Там само. – Спр.3763.
44 Там само. – Спр.3763; 3924.
45 Там само. – Спр.4350.
46 Там само. – Спр.4186.
47 Там само. – Спр.4350.
48 Там само. – Спр.3763; 4153.
49 Там само. – Ф.Р.5859. – Оп.1. – Спр.9200. – Арк.9зв.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
86 Анатолій Погорєлов
7:00 до 16.00, а потім мала вільний час50. Зінаїда Крилова, Олена Мала та інші вити-
рали посуд на кухні, який мився в посудомийній машині. Робочий день у них почи-
нався о 7:00 і тривав до 14:00, а потім мали довгу перерву до 17:0051. У листах дівчата
із захопленням повідомляли своїм батькам, що працюють на зразковій кухні, що та-
ких лише три на всю Німеччину (за кількістю орденсбурґів)52. В їдальні, де трудилися
українки, харчувалися в основному курсанти школи, офіцери німецької армії та фран-
цузи. У школі навчалися німецькі юнаки, але про специфіку їх навчання жінки нічого
не знали, оскільки під час занять доступу до класів ніхто не мав53. Про рівень техніч-
ного оснащення пралень «орденських замків» можна зробити висновок за світлиною,
на якій зображені жінки, котрі перуть білизну у великих автоматичних машинах в ор-
денсбурґу Фоґельзанґ54.
Між іноземними працівницями та місцевими дівчатами склалися цілком прияз-
ні відносини. Наприклад, Аліна Ковальська прибирала в гуртожитках разом із німке-
нями, які їй здавалися дуже милими й симпатичними55. Леніна Каратєєва перегляда-
ла з німкенями свої приватні фото та ділилася враженнями. Німкені впізнали, мабуть,
її знайомого, котрий виявився улюбленцем німців56.
По суботах дівчата невеликими групами ходили на прогулянку до м. Фалькенбурґ,
розташованого за 4 км від Креcсінзеє. Щопонеділка та в п’ятницю відвідували кіно-
театр у тому ж місті. Одягалися добре, мали гарний зовнішній вигляд, тому місцеві
мешканці навіть не підозрювали, що це остарбайтерки, думаючи, що вони польки чи
француженки57. Реґулярно після роботи ходили гуляти до лісу або на озеро до 21:0058,
купалися двічі на тиждень59. Працівниці були зачаровані місцевою природою60. Утім
нерідко йшли дощі61.
За свідченнями Аліни Ковальської, у Крессінзеє працювали 48 вихідців з України,
Білорусії, Росії62. Згідно з підрахунками автора, 38 осіб були родом з України: Ми-
колаївська, Херсонська, Полтавська, Чернігівська обл. (26 дівчат, котрі прибули в ор-
денсбурґ із Південної України у серпні 1943 р., і 12 з Полтавщини й Чернігівщини,
які вже перебували тут на той час). Нижче наводимо прізвища та імена більшості цих
жінок, деякі їх фото, німецькі документи і приватні листи, що їх вони надсилали із
Крессінзеє до батьків в Україну. Згідно з показаннями Зінаїди Крилової, разом із нею
працювали:
1. Алексєєва Тася (Таїсія), 1926 р. н., уродженка Херсона (працювала у пральні)
2. Бабич Віра, 1925 р. н., уродженка Миколаєва (прибиральниця)
3. Багдасарян Емма, 1926 р. н., уродженка Новоросійська, мешкала у Херсоні
(прибиральниця)
4. Балюра Віра, 1926 р. н., уродженка Херсона
50 Там само. – Ф.Р.2871. – Оп.1. – Спр.3763.
51 Там само. – Спр.4265.
52 Там само. – Спр.4350.
53 Там само. – Ф.Р.5859. – Оп.1. – Спр.11593. – Арк.25.
54 Див.: Курылев О.П. Третий рейх: 1933–1945: Полный атлас. – С.413.
55 ДАМО. – Ф.Р.2871. – Оп.1. – Спр.4186.
56 Там само. – Спр.4153.
57 Там само.
58 Там само. – Спр.4350.
59 Там само. – Спр.4153.
60 Там само. – Спр.4186.
61 Там само. – Спр.4265.
62 Там само. – Ф.Р.5859. – Оп.1. – Спр.11593. – Арк.17.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє... 87
5. Баришевська Наталія, 1925 р. н., уродженка с. Жовтневе Бобринецького р-ну
Кіровоградської обл., мешканка Миколаєва (праля в механізованому цеху)
6. Беба Анна, 1920–1921 р. н., уродженка Московської обл. (працювала у пральні)
7. Бережна Марія, 1925 р. н., уродженка Миколаєва (посудомийка на кухні, при-
биральниця у пральні)
8. Богданова Марія, 1925 р. н., уродженка Миколаєва (кухонна працівниця, праля)
9. Бузо Тася (Таїсія), 1926–1927 р. н., уродженка Мінської обл. (праля)
10. Васюк Лідія, 1924–1925 р. н., уродженка Чернігівщини (прибиральниця)
11. Васюк Наталія, 1922–1923 р. н., уродженка Чернігівщини (невістка Лідії
Васюк, прибиральниця)
12. Воданюк Ліда, 1926 р. н., уродженка Миколаєва (кухонна працівниця)
13. Глушко Любов, 1925 р. н., уродженка Миколаєва (машиністка в комендатурі
орденсбурґа)
14. Горбачова Євгенія, 1926 р. н., уродженка Херсона (прибиральниця)
15. Живіца Людмила, 1927–1928 р. н., уродженка Мінської обл. (прибиральниця)
16. Зубаткіна Соня, 1920–1921 р. н., уродженка Івановської обл. (працювала у
пральні)
17. Калюжна Марія, 1925–1926 р. н., уродженка с. Богоявленськ або Пузирі
Жовтневого р-ну Миколаївської обл. (кухонна працівниця, прибиральниця в
гуртожитках)
18. Каратєєва Леніна, 1925 р. н., уродженка Миколаєва (прибиральниця, офіці-
антка в пивній та казино)
19. Ковальська Аліна, 1925 р. н., уродженка Миколаєва (прибиральниця в гурто-
житках)
20. Коломейцева Рая, 1925 р. н., уродженка Миколаєва (посудомийка на кухні)
21. Крамерова Валентина, 1926 р. н., уродженка Херсона (прибиральниця)
22. Кулагіна Марія, 1925 р. н., уродженка с. Пузирі Жовтневого р-ну Ми ко лаїв-
ської обл. (кухонна працівниця, прибиральниця)63
23. Курочкіна Наталія, 1926 р. н., уродженка Херсона (кухонна працівниця)
24. Луцук Емма, 1927–1928 р. н., уродженка Мінської обл. (прибиральниця)
25. Люлькіна Катерина, 1926 р. н., уродженка Херсона (кухонна працівниця)
26. Магалязова Тамара, 1926 р. н., уродженка Херсона (прибиральниця)
27. Мала Олена, 1924 р. н., уродженка Миколаєва (кухонна працівниця, прибиральниця)
28. Нехімчук Ася, 1925 р. н., уродженка Миколаєва64 (праля в механізованому цеху)
29. Павлова Віра, 1926 р. н., уродженка Херсона (кухонна працівниця, приби-
ральниця)
30. Потоцька Галина, 1923–1924 р. н., місце народження невідоме (працювала на
кухні)65
31. Сиромолот Марія, 1922–1923 р. н., уродженка Чернігівщини (кухонна працівниця)
32. Скнар Марія, 1922–1923 р. н., уродженка Полтавщини або Чернігівщини
(посудомийка на кухні)
33. Хахель Катерина, 1924 р. н., уродженка Херсона
34. Шинкаренко Марія, 1924 р. н., уродженка Мінської обл. (прибиральниця)66
35. Шудрі(и)к Марія, 1923–1924 р. н., уродженка Чернігівщини
36. Янік Тамара, 1926 р. н., уродженка Херсона (кухонна працівниця).
63 Там само. – Арк.7зв.
64 Там само. – Арк.7.
65 Там само. – Арк.8зв.
66 Там само. – Арк.8.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
88 Анатолій Погорєлов
Тимчасова посвідка та фраґмент робочої картки Катерини Люлькіної
(Державний архів Херсонської обл. (ДАХО). – Ф.Р.4033. – Оп.1. – Спр.720. – Арк.76–77)
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє... 89
Тимчасова посвідка і фраґмент робочої картки Тамари Янік
(ДАХО. – Ф.Р.4033. – Оп.1. – Спр.1467. – Арк.143–144)
Український історичний журнал. – 2021. – №3
90 Анатолій Погорєлов
Фраґмент робочої картки Асі Нехімчук
(ДАМО. – Ф.Р.5859. – Оп.1. – Спр.15188. – Арк.6–7)
Робоча перепустка Асі Нехімчук
(ДАМО. – Ф.Р.5859. – Оп.1. – Спр.15188. – Арк.8)
Робоча картка Зінаїди Крилової (ДАМО. – Ф.Р.5859. – Оп.1. – Спр.11593. – Арк.3–3 зв.)
Фраґмент робочої картки Віри Балюри
(ДАХО. – Ф.Р.4033. – Оп.1. – Спр.44. – Арк.97)
Т.Г.Алексєєва (ДАХО. – Ф.Р.4033. –
Оп.1. – Спр.11. – Арк.140 зв.)
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє... 91
Лист Віри Бабич, надісланий із Крессінзеє до батьків у Миколаїв, 31 серпня 1943 р.
(ДАМО. – Ф.Р.2871. – Оп.1. – Спр.3763)
Український історичний журнал. – 2021. – №3
92 Анатолій Погорєлов
Лист Зінаїди Крилової, надісланий із Крессінзеє до батьків у Миколаїв, 31 серпня 1943 р.
(ДАМО. – Ф.Р.2871. – Оп.1. – Спр.4265)
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє... 93
Лист Наталії Баришевської, надісланий із Крессінзеє до батьків у Миколаїв, 1 вересня 1943 р.
(ДАМО. – Ф.Р.2871. – Оп.1. – Спр.5022)
Український історичний журнал. – 2021. – №3
94 Анатолій Погорєлов
Лист Любові Глушко, надісланий із Крессінзеє до батьків у Миколаїв, 2 вересня 1943 р.
(дата за штемпелем; ДАМО. – Ф.Р.2871. – Оп.1. – Спр.3924)
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє... 95
Лист Аліни Ковальської, надісланий із Крессінзеє до батьків у Миколаїв, 2 вересня 1943 р.
(дата за штемпелем; ДАМО. – Ф.Р.2871. – Оп.1. – Спр.4186)
Український історичний журнал. – 2021. – №3
96 Анатолій Погорєлов
Лист Олени Малої, надісланий із Крессінзеє до батьків у Миколаїв, 2 вересня 1943 р.
(дата за штемпелем; ДАМО. – Ф.Р.2871. – Оп.1. – Спр.4350)
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє... 97
Лист Леніни Каратєєвої, надісланий із Крессінзеє до батьків у Миколаїв, 29 вересня 1943 р.
(дата за штемпелем; ДАМО. – Ф.Р.2871. – Оп.1. – Спр.4153)
Український історичний журнал. – 2021. – №3
98 Анатолій Погорєлов
Незважаючи на те, що всі працівниці прибули «зі Сходу», декому завдяки
походженню, знанням, зв’язкам чи поведінці вдалося здобути певні привілеї,
поліпшити свої й так гарні умови життя, отримати кращу або полегшити наявну роботу
тощо. Наприклад, Любов Глушко ще в Миколаєві працювала в ґебітскомісаріаті.
Після приїзду у Крессінзеє спочатку жила разом з усіма дівчатами в одній будівлі.
Згодом заявила безпосередній начальниці фрау Тіде, що не хоче працювати на кухні чи
прибиральницею, оскільки володіє німецькою мовою та вправно друкує на машинці.
Її перевели до комендатури орденсбурґа й поселили в помешканні, де були лише
німкені67. У комендатурі вона вже працювала при Східному міністерстві на посаді
перекладачки-машиністки. Одночасно спромоглась отримати статус фольксдойче68,
оскільки її рідня з Миколаївщини надіслала необхідні підтверджувальні документи.
Перебуваючи в Німеччині, дівчина змінила своє ім’я на Віолетту. Її батьків та брата як
фольксдойчів наприкінці 1943 р. вивезли до німецького міста Кіль. Вона листувалася з
ними, а одного разу навіть їздила в гості69.
Леніна Каратєєва спочатку працювала прачкою й мешкала разом із землячками
з Південної України в одній будівлі70. Після дев’яти місяців роботи у зв’язку з
пожежею, що трапилась у пральні, її перевели на посаду прибиральниці в будинку
службовців школи. За два місяці опинилася в німецькому казино, де відпочивали
штатні працівники школи й комендатури орденсбурґа. Тут вона спочатку працювала
посудомийкою і прибиральницею, а потім офіціанткою та продавчинею. Через місяць
казино було закрите, а Леніну Каратєєву перевели до пивного бару за протекцією
шефа цього закладу німця Цинке, котрий через фрау Тіде й улаштував її туди71. Після
цього вона почала жити в корпусі (мала окрему кімнату), де мешкали лише німкені.
Добре знала німецьку мову72. Раїса Коломейцева спочатку працювала посудомийкою
на кухні, а потім її перевели офіціанткою в їдальню73.
Полегшити свою роботу на деякий час удалося й Аліні Ковальській, яка
трудилася прибиральницею у школі Адольфа Гітлера перші чотири місяці. Згодом її
закріпили лише за однією німкенею, котра жила в орденсбурґу, і Аліна доглядала за
порядком упродовж року. Проте мешкала, як і раніше, в одній будівлі разом з іншими
українськими дівчатами. Коли минув рік, вона знову повернулася на роботу при
школі прибиральницею, де і працювала до приходу радянської армії74.
Цікаво, що окремі жінки, які ще в Миколаєві мали близькі стосунки з німецькими
солдатами, після прибуття до Райху зв’язків із ними не втратили. Наприклад, Леніну
Каратєєву у Крессінзеє провідував її «знайомий» німець із Миколаєва, що приїздив
у відпустку до Німеччини75. Любов Глушко також ще в Миколаєві «гуляла» з одним
німецьким військовим моряком на ім’я Ганс. Він згодом переїхав до Відня, але Глушко
з орденсбурґа продовжувала листуватися з ним76.
Керівництво елітного нацистського закладу, а також «шефиня» фрау Тіде
не проводили ніякої ідеологічної підготовки серед остарбайтерів. Цим займався
спеціальний пропаґандист – росіянин Вікторов (віком 28–30 років), який раз чи двічі
67 Там само. – Арк.31–32.
68 Там само.
69 Там само. – Спр.9200. – Арк.3–3зв.
70 Там само. – Спр.11593. – Арк.48–49.
71 Там само. – Спр.9200. – Арк.2зв., 7.
72 Там само. – Спр.11593. – Арк.48–49.
73 Там само. – Арк.47–48.
74 Там само. – Арк.14.
75 Там само. – Арк.48–49.
76 Там само. – Спр.9200. – Арк.3–3зв.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє... 99
на місяць приїздив із Берліна. Для зустрічі з ним Тіде збирала всіх дівчат у приміщенні
їдальні школи, де і проводилися бесіди на політичні теми, основними складовими яких
були антирадянські промови, вихваляння націонал-соціалістичного режиму, розповіді
про непереможність німецької зброї та ін. Зокрема Вікторов у своїх виступах зазначав:
«Війна скоро закінчиться. Перемога буде за Німеччиною. Такої сильної армії, як
німецька, ніде немає. Після завершення війни життя покращиться і все буде добре.
Російські люди, які перебувають у тилу у німців, депортовані до Німеччини, і ті, які
виїхали добровільно, отримають привілеї та будуть жити добре». Далі він попереджав:
«Радянське керівництво не визнає своїх громадян, які перебували в німецькому
полоні, чи тих, хто добровільно виїхав до Німеччини, адже їх оголошено зрадниками
Батьківщини. Після повернення таких на Батьківщину їх переслідуватимуть,
знущатимуться та розстрілюватимуть»77. Жінкам читали й роз’яснювали статті з бер-
лінської білоеміґрантської газети «Русское слово»78. Під час таких занять на зустріч із
гостем приходили й «художники» з комендатури орденсбурґа79. Вони перебували у
дружніх стосунках із Вікторовим, той завжди зупинявся в них під час своїх візитів
у Крессінзеє, реґулярно отримували білоеміґрантську газету «Новое слово»80. Цими
«художниками» були колишні радянські військовополонені, які працювали при
комендатурі власне художниками, а також скульпторами, малювали топографічні
карти та ін. Один із них – Леонід Миколайович Нечвідов (32–34 роки)81, котрий був
офіційним співробітником спеціальної школи пропаґандистів Східного міністерства
в таборі Вустрау, працював портретистом у художній майстерні, одночасно брав
участь в оформленні журналу «Родина» та різних газет, що видавались у Берліні82.
Із ним мала приязні стосунки Наталія Баришевська, котрій він розповідав, що
служив у радянській армії, а згодом потрапив у німецький полон. Працюючи
художником в орденсбурґу, мав багато знайомств, часто ходив у табір радянських
добровольців, що розташовувався на відстані 8 км. Бував у різних містах Німеччини,
зокрема в Берліні83. Від Леоніда Нечвідова Наталія Баришевська знала, що Вікторов
приїздив із табору пропаґандистів Вустрау. Туди ж їздив і сам Нечвідов84. Відомо,
що перед наближенням радянської армії до Крессінзеє в лютому 1945 р. він разом із
комендатурою евакуювався в німецький тил85. Іншими пропаґандистами були:
1. Микола Мєшаткін (близько 30 років). Працював у комендатурі художником,
їздив до інших міст Німеччини. Із ним товаришувала уродженка Херсона
Євгенія Горбачова
2. Андрій (прізвище невідоме; близько 23 років). Працював художником у
таборі радянських добровольців, але малював погано. Як й інші, ходив
у цивільному одязі. Приятелював із Марією Богдановою
3. Юрій (прізвище невідоме; близько 27 років). Працював у комендатурі, ходив
у цивільному одязі86
77 Там само. – Спр.11593. – Арк.8зв. – 9, 35–36.
78 Там само. – Спр.9200. – Арк.5.
79 Там само. – Спр.11593. – Арк.8зв. – 9.
80 Там само. – Арк.9.
81 Там само. – Арк.33–34.
82 Див.: [Електронний ресурс]: http://istmat.info/node/28454
83 ДАМО. – Ф.Р.5859. – Оп.1. – Спр.11593. – Арк.33–34.
84 Там само. – Арк.36.
85 Там само. – Арк.33–34.
86 Там само. – Арк.35.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
100 Анатолій Погорєлов
4. Дмитро Мілютін (близько 50 років). Мешкав із дружиною87. У 1945 р.
Наталія Баришевська зустріла його в Миколаєві на вул. Садовій. Із розмови з
ним вона дізналася, що його дружина та він сам нібито жили у Криму, а тут,
у Миколаєві, він перебуває у відрядженні. Розмова видалася короткою,
адже Мілютін кудись поспішав88.
Попри те, що вказана група працівниць із Південної України могла досить вільно
полишати периметр орденсбурґа (за наявності відповідного дозволу) та мала значно
кращі умови для роботи, ніж переважна більшість наших співгромадян, депортованих
на примусову працю у Третій Райх, дехто з них усе ж таки зазнавав дисциплінарних
покарань. Наприклад, Віра Бабич, яка працювала спочатку прибиральницею, через
пиятику на робочому місці була переведена у село89. Із різних причин на роботу до
сіл округи (в радіусі 8–9 км) перевели Валентину Крамерову, Раїса Коломейцеву,
Ніну Малу90. Саме через дружній візит до деяких зі вказаних жінок у кінці жовтня –
на початку листопада 1944 р., не маючи на це дозволу німецької шефині, тобто за
порушення внутрішнього розпорядку, Зінаїда Крилова три доби просиділа під арештом
у приміщенні бомбосховища на території орденсбурґа (проте її ніхто не допитував)91.
Наталію Баришевську заарештували співробітники ґестапо м. Фалькенбурґ за грубі
розмови зі своєю німецькою начальницею фрау Тіде. Через це вона просиділа п’ять діб
у тюрмі. Згодом її відпустили та попередили, що за повторне порушення знову буде
арешт92. У фільтраційній справі Н.Баришевської сказано, що її заарештовувало ґестапо
у вересні 1944 р. за зв’язок із радянським військовополоненим93. Очевидно, ідеться
про вже згаданого Леоніда Нечвідова, адже інші жінки свідчили, що Н.Баришевська з
ним «гуляла»94. Катерину Хахель поліція Фалькенбурґа заарештувала на 14 днів через
віднайдений у неї лист, де згадувалося про «Жовтневе свято»95.
У зв’язку зі стрімким наступом радянської армії на початку лютого 1945 р. до
орденсбурґа Крессінзеє було тимчасово передислоковано штаб-квартиру Г.Гіммлера,
котрого з кінця січня А.Гітлер призначив командувачем групи армій «Вісла»96.
Йому протистояли війська 1-го Білоруського та 1-го Українського фронтів під
командуванням, відповідно, Г.Жукова й І.Конєва, які проводили Вісло-Одерську
стратегічну наступальну операцію97. На початку лютого 15–16 дівчат під конвоєм
2 поліцейських завчасно евакуювали за річку Одер до м. Полице (неподалік від
Щецина, 125 км від орденсбурґа). Там їх розмістили в таборі й розподілили по роботах.
Зокрема Зінаїда Крилова працювала пралею98, Валентина Крамерова – спочатку
на кухні військовополонених, а потім прибирала міські вулиці після бомбардувань.
16 квітня до цього міста вступила Червона армія99. Решту дівчат, серед яких була й
Леніна Каратєєва, евакуювали пізніше, у середині лютого, до одного з навколишніх
87 Там само. – Арк.33–34.
88 Там само. – Арк.35.
89 Там само. – Спр.9200. – Арк.4зв.
90 Там само. – Спр.11593. – Арк.6зв.
91 Там само. – Арк.6–6зв.
92 Там само. – Арк.37–38.
93 Там само. – Спр.1072. – Арк.1зв.
94 Там само. – Арк.3зв.
95 Там само. – Спр.11593. – Арк.8зв.
96 Див.: [Електронний ресурс]: https://de.wikipedia.org/wiki/NS-Ordensburg_Kr%C3%B6ssinsee
97 Кулинич І.М. Вісло-Одерська наступальна операція // Енциклопедія історії України. – Т.1: А–В. – К., 2003. – С.576.
98 ДАМО. – Ф.Р.5859. – Оп.1. – Спр.11593. – Арк.6зв.
99 Державний архів Херсонської обл. – Ф.Р.4033. – Оп.1. – Спр.606. – Арк.16зв.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Невідомі історії українських остарбайтерок: досвід праці жінок із Південної України в орденсбурґу Крессінзеє... 101
сіл. Проте відійти далеко вони не встигли, приблизно за 20 км від Крессінзеє були
перехоплені радянськими підрозділами100.
Зауважимо, що не всі колишні працівниці виїхали до СРСР у процесі репатріації.
Наприклад, Любов (Віолетта) Глушко евакуювалася з орденсбурґа разом із німецькою
армією та не повернулась у Миколаїв101. Марія Богданова ще в 1945 р. залишалася на
території Польщі, де вийшла заміж за польського військовослужбовця102.
Таким чином, уперше висвітлено нетиповий досвід праці жінок із Миколаївщини
та Херсонщини в одному з трьох «орденських замків», де в той час розташовувався
елітний нацистський партійний навчальний заклад. Факт залучення до роботи в
такому місці саме працівниць «зі Сходу», а не корінних німкень чи представниць
західноєвропейських народів, сам по собі унікальний.
У контексті усталених уявлень про добровільний виїзд остарбайтерів лише в
перші роки окупації республіки та про поголівну примусову депортацію мешканців
Південної України у другій половині 1943 р., досліджений у цій статті випадок
також свідчить про те, що в той період ще проводилося вербування деяких категорій
населення, окремі особи з різних причин погоджувалися на добровільний виїзд на
роботу до Райху.
Нині добре відомо, яке реальне місце в ієрархії іноземної робочої сили в
нацистській Німеччині посідали остарбайтери. Проте на основі архівних документів
з’ясовується, що обставини транспортування, умови роботи, життя й дозвілля,
якість харчування та забезпечення одягом цієї категорії працівниць були незрівнянно
кращими, ніж у переважної більшості наших співгромадян, що опинилися на об’єктах
військово-промислового комплексу чи у сільському господарстві Райху або країн-
сателітів. Таке нетипове повсякдення можна пояснити в деякій мірі добровільністю
виїзду та, вочевидь, власне статусом елітного закладу, де навіть персонал «зі Сходу»
мав виглядати пристойно, працюючи в належних умовах.
Незважаючи на застосування деяких форм дисциплінарних покарань до окремих
жінок, фільтраційні справи досліджуваної групи репатріанток не містять інформації
про спроби втечі з орденсбурґа, про випадки крадіжок продуктів чи речей, і як
наслідок – потрапляння до штраф- чи концтаборів. Це додатково засвідчує факт,
що остарбайтерки не перебували в нестерпних умовах, у важкому матеріальному
чи психологічному становищі, а навпаки – працювали добросовісно, дотримуючись
установленого порядку.
Ідеологічна обробка пропаґандистами Східного міністерства, неформальні
контакти з викладачами спецшколи аґітаторів, що розташовувалася у Вустрау, мабуть,
мали певний вплив. Не дивно, що окремі працівниці так і не повернулися до СРСР,
а дехто під час репатріації намагався приховати чи доволі завуальовано розповідав про
власний трудовий досвід. Лише наявність трофейних документів із зазначенням місця
роботи, ориґіналів приватних (подеколи дуже докладних) листів, що надсилались
у перші місяці перебування в орденсбурґу рідним в Україну, розлогі протоколи
допитів окремих колишніх репатріанток дали можливість реконструювати нетипове
життя частини південноукраїнських остарбайтерок у місці, де виховувалося так зване
«нове лицарство нацистської держави». У подальшому на основі оприлюдненого
списку доцільно продовжити пошук особових матеріалів для вивчення обставин
повсякденного життя працівниць і загалом висвітлення нетипового досвіду роботи
вихідців з України у Третьому Райху.
100 ДАМО. – Ф.Р.5859. – Оп.1. – Спр.9200. – Арк.3–3зв.
101 Там само.
102 Там само. – Спр.11593. – Арк.31–32.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
102 Анатолій Погорєлов
REFERENCES
1. Chernyavskij, V.V., Zhivotovskaya, V.V. (Comps.). (2017). Za granyu chelovechnosti: Sudby ostarbajterov v dnevnikakh i vospomi-
naniyakh. Nikolaev. [in Russian].
2. Davlietov, O. (2019). Pidhotovka “pokolinnia vovkiv”: vyshkil maibutnikh vykonavtsiv Holokostu (Narysy molodizhnoi polityky
NSDAP u 1922–1939 rr.). 2-he vyd., dop. Dnipro: Ukrainskyi instytut vyvchennia Holokostu “Tkuma”. [in Ukrainian].
3. Hrinchenko, H. (Ed.). (2009). “Proshu vas mene ne zabuvaty”: usni istorii ukrainskykh ostarbaiteriv. Kharkiv. [in Ukrainian].
4. Hrinchenko, H. (Ed.). (2015). Zhinky Tsentralnoi ta Skhidnoi Yevropy u Druhii svitovii viini: henderna spetsyfika dosvidu v chasy
ekstremalnoho nasylstva. Kyiv. [in Ukrainian].
5. Knopp, G. (2004). Deti Gitlera. Moskva. [in Russian].
6. Kulynych, I.M. (2003). Vislo-Oderska nastupalna operatsiia. Entsyklopediia istorii Ukrainy, 1, 576. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].
7. Kurylev, O.P. (2013). Tretij rejkh: 1933–1945: Polnyj atlas. Moskva. [in Russian].
8. Lakhno, V., Voloshyn, Yu. (Comps.). (2011). Malenki liudy na velykii viini: usni istorii ostarbaiteriv ta viazniv kontstaboriv z
Poltavshchyny. Poltava. [in Ukrainian].
9. Nahaiko, T.Yu. (Comps.). (2010). Dzherela pamiati: Istoryko-kraieznavchyi almanakh, 2: Ostarbaitery: zhyva pravda – zhyvyi bil.
Pereiaslav-Khmelnytskyi. [in Ukrainian].
10. Pastushenko, T.V. (2009). Ostarbaitery z Kyivshchyny: verbuvannia, prymusova pratsia, repatriatsiia (1942–1953). Kyiv: In-t istorii
Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian].
11. Pyliavets, R.I., Yaremenko, V.M. (Comps.). (2012). Viina. Okupatsiia. Pamiat: Prymusovi robitnyky z Ukrainy v okupovanii
Yevropi: Abstracts of papers 2012: Materialy Vseukrainskoi naukovoi konferentsii, Kyiv, 27 veresnia 2012 r. Kyiv. [in Ukrainian].
12. Smolii, V.A. (Ed.). (2006). „…To bula nevolia”: Spohady ta lysty ostarbaiteriv. Kyiv: In-t istorii Ukrainy. [in Ukrainian].
13. Soldatenko, V. (Ed.). (2013). Natsionalna ta istorychna pamiat: Ukrainski ostarbaitery: dolia i pamiat, 9. Kyiv. [in Ukrainian].
Anatolii POGORIELOV
Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent,
Postdoctoral Student of the Department of History,
Mykolaiv V.O.Sukhomlynskyi National University
(Mykolaiv, Ukraine), pogorielov81@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-6566-4241
Unknown Stories of Ukrainian Ostarbeiters:
Labor Experience of Women from Southern Ukraine
in Ordensburg Krössinsee (1943–1945)
Abstract. The purpose of the study is to highlight the unprecedented experience of labor of
women from the Mykolaiv and Kherson oblasts in 1943–1945 on the territory of Ordensburg
Krössinsee. The methodology of the study is based on the principles of historicism, scientificity,
anthropocentrism. The method of historiographic and source analysis, historical-genetic and
problem-chronological methods were used to cover the problem. Scientific novelty. For the
first time, the author investigated the fact of mass involvement of female forced laborers from the
East to labor in one of three “Order Castles”, elite party educational institutions for Nazi youth,
on the territory of which one of Adolf Hitler Schools was located. The author has managed to
cover the atypical everyday life of Ukrainian female Ostarbeiters, to find out the names and place
of residence of a part of female laborers, most of whom voluntarily agreed to go to work on the
Third Reich territory. Interesting private letters of the group of repatriates under study, some
photos and captured documents have been introduced into scientific use. Conclusions. On the
basis of archival documents it has been found out that the circumstances of transportation to the
destination point, conditions of work, life and leisure, quality of food and clothing of this category
of female laborers were much better than those of the vast majority of our compatriots who worked
hard at military industrial complex objects or in agriculture in Nazi Germany and satellite countries.
Such atypical everyday life can be explained to some extent by the voluntariness of departure and,
obviously, by the status of such elite institution, where even female laborers “from the East” had to
look decently and work in proper conditions. The fact of the mass involvement of female laborers
from the East, but not local German women (“Aryan representatives”) or at least Western European
female laborers, to this rank of the institution is unique.
Keywords: Ordensburg Krössinsee (N.S. Ordensburg Krössinsee b. Falkenburg), Adolf Hitler
School (AHS), Southern Ukraine, forced labor, Ostarbeiters.
|