Гостина в українців у контексті комунікації
У статті розглянуто гостину як один з елементів побуту, який уособлює і матеріальні, і духовні компоненти культури. У сучасному й традиційному інформаційному полі вона посідає важливе місце як засіб комунікації. Розглянуто явища системи спілкування – престижність, обмін дарунками, особливості співіс...
Saved in:
| Date: | 2010 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Series: | Народна творчість та етнографія |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37918 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Гостина в українців у контексті комунікації / Л. Артюх // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 3. — С. 64-71. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-37918 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-379182012-10-26T12:08:36Z Гостина в українців у контексті комунікації Артюх, Л. Українська традиційність у сучасному культурно-інформаційному просторі У статті розглянуто гостину як один з елементів побуту, який уособлює і матеріальні, і духовні компоненти культури. У сучасному й традиційному інформаційному полі вона посідає важливе місце як засіб комунікації. Розглянуто явища системи спілкування – престижність, обмін дарунками, особливості співіснування традиції і моди. В статье рассматривается гостевание как один из элементов быта, который олицетворяет собой и материальные, и духовные компоненты культуры. В современном и традиционном информационном поле оно занимает важное место как средство коммуникации. Рассматриваются явления системы общения – престиж, обмен дарами, особенности сосуществования традиции и моды. A meal is regarded in the article as an element of way of life which realizes material and spiritual components of culture. It is of importance in the modern and traditional informational field as a means of communication. The author researches the prestige, the change of gifts, coexistence of tradition and style as the events of the intercourse system. 2010 Article Гостина в українців у контексті комунікації / Л. Артюх // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 3. — С. 64-71. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37918 392.7(477) uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Українська традиційність у сучасному культурно-інформаційному просторі Українська традиційність у сучасному культурно-інформаційному просторі |
| spellingShingle |
Українська традиційність у сучасному культурно-інформаційному просторі Українська традиційність у сучасному культурно-інформаційному просторі Артюх, Л. Гостина в українців у контексті комунікації Народна творчість та етнографія |
| description |
У статті розглянуто гостину як один з елементів побуту, який уособлює і матеріальні, і духовні компоненти культури. У сучасному й традиційному інформаційному полі вона посідає важливе місце як засіб комунікації. Розглянуто явища системи спілкування – престижність, обмін дарунками, особливості співіснування традиції і моди. |
| format |
Article |
| author |
Артюх, Л. |
| author_facet |
Артюх, Л. |
| author_sort |
Артюх, Л. |
| title |
Гостина в українців у контексті комунікації |
| title_short |
Гостина в українців у контексті комунікації |
| title_full |
Гостина в українців у контексті комунікації |
| title_fullStr |
Гостина в українців у контексті комунікації |
| title_full_unstemmed |
Гостина в українців у контексті комунікації |
| title_sort |
гостина в українців у контексті комунікації |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Українська традиційність у сучасному культурно-інформаційному просторі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37918 |
| citation_txt |
Гостина в українців у контексті комунікації / Л. Артюх // Народна творчість та етнографія. — 2010. — № 3. — С. 64-71. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнографія |
| work_keys_str_mv |
AT artûhl gostinavukraíncívukontekstíkomuníkacíí |
| first_indexed |
2025-07-03T19:45:21Z |
| last_indexed |
2025-07-03T19:45:21Z |
| _version_ |
1836656279196532736 |
| fulltext |
6464
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2010
Гостинність як соціальний феномен мож-
на віднести до тих норм звичаєвої поведінки,
які підпорядковані певним проявам соціального
контролю. Як слушно зауважив російський ет-
нолог Ю. Семенов, «правові норми зафіксова-
ні в різноманітних документах: кримінальних і
громадянських кодексах, конституціях, окремих
законодавчих актах і т. п. Моральні норми не за-
писано ніде. Вони існують лише в громадській
думці. І громадська думка водночас є єдиною
силою, яка забезпечує виконання норм моралі» 1.
Досліджуючи етикетні норми поведінки у різ-
них народів, А. Байбурін і А. Топорков дійшли
вис новку, що пізнати культуру народу, не зна-
ючи специфічних правил його поведінки, майже
неможливо: «Повнокровне існування людства
саме й забезпечується різноманітністю культур,
варіативністю форм людської поведінки, психо-
логії мислення. Знання традиційної культури по-
ведінки не лише дає нам можливість нормально
спілкуватися з представниками інших національ-
ностей, але і вчить поважати чужі звичаї, якими
б дивними й безглуздими вони не здавалися на
перший погляд» 2. ці слова є справедливими і
щодо норм гостинності, які теж можна вважати
частиною етикетних.
У побутовій культурі гостинність становить
неабиякий пласт, який спирається на старо-
давні й новітні традиції народів. Гостинність
трактують у народі як прояв доброчесності,
люб’язності, любові до ближнього, привітнос-
ті, доброзичливості: «Ґазда в кут, коли гості
суть»; «Свої в кут, коли гості йдуть»; «Для гос-
тя хоч застався, але постався»; «Коли надувся,
як сич, то гостей не клич» 3. Народні визна-
чення гостинності підтверджено й класични-
ми: «Гостинність – привітність у ставленні до
гостей, люб’язний прийом гостей» 4; «Гостин-
ність – властивість за значенням гостинний,
готовність, бажання приймати гостей і при-
гощати їх, гостинне приймання» 5. У давньо-
руській культурі й у пізніших середньовічних
пам’ятках чітко простежуються настанови про
необхідність і обов’язковість щедрого прийому
гостей (званих і непроханих), поштування їх.
Хлібосольство як синонім гостинності не раз
згадується в документах і билинах: «Напоите,
накормите, оуне ина, и боле же чтите гость
аще не можете даром – брашьном и питьем»
(1125) 6; «И боле же чтите гость откуда же к
вам придеть или простъ, или добръ, или солъ,
аще не можете даромъ, брашном и питьемъ, ти
бо мимоходячи прославлять человека по всех
землехъ» 7. (Даром тут називають дарунок.)
Свідчення іноземців підтверджують гостин-
ність і щедрість слов’ян, які не відпускали гос-
тей без частування 8. Гостинність поширюва-
лася не лише на своїх, але й на чужих, навіть
іновірців і ворогів. Суворий своїм ставленням до
католиків-латинян Києво-Печерський патерик
наставляє бути прихильними до «просящих»:
«Давайте им Бога ради ясти, но в их съсудах:
аще ли не будеть в них съсуда, въ своем даи-
ти и потом, измывши съсуд, молитва дати» 9.
гОСТИН А В У К РА ЇНЦІВ У КОНТЕКСТІ
КОм У НІК А ЦІЇ
У статті розглянуто гостину як один з елементів побуту, який уособлює і матеріальні, і духовні компоненти куль-
тури. У сучасному й традиційному інформаційному полі вона посідає важливе місце як засіб комунікації. Розглянуто
явища системи спілкування – престижність, обмін дарунками, особливості співіснування традиції і моди.
Ключові слова: гостина, гостинність, гість, господар, дарування, традиція, мода.
A meal is regarded in the article as an element of way of life which realizes material and spiritual components of culture.
It is of importance in the modern and traditional informational field as a means of communication. The author researches the
prestige, the change of gifts, coexistence of tradition and style as the events of the intercourse system.
Keywords: meal, hospitality, guest, host, giving, tradition, fashion.
Лідія Артюх УДК 392.7(477)
6565
Українська традиційність у сучасному
культурно-інформаційному просторі
У ньому також лунає заклик, попри ксенофоб-
ську нетерпимість, виявляти гостинність до
представників інших віросповідань: «Аще ви-
дища нага, одежи ї, или гладна, или бедою одер-
жима, помилуй ї. И аще ти будеть от которыа
веры еретикъ и латининъ, всякого помилуй и от
бед избави и мьзды от господа не грешиши» 10.
У літопису Самійла Величка описано бенкет,
що його влаштував Богдан Хмельницький після
битви під Корсунем: «Хмельницький учинив ве-
ликий бенкет, щедро пригостивши на ньому свою
старшину й значних козаків, а також Туган-бея
зі значними татарами і полонян, польських панів.
Рядовому козацтву й татарам було видано 25 ку-
фів горілки і наказано було також напоїти рядове
полонене товариство польське» 11.
До всіх заїжджих і захожих людей запорожці
були вкрай доброзичливо налаштовані. Д. Явор-
ницький наводить розповіді Микити Коржа:
«цей звичай [гостинності. – Л. А.] був у запо-
рожців не лише до приятелів і знайомих, але й до
сторонніх людей, і здійснювали сю доброчинність
до прочан чи мандрівників суворо й неухильно» 12.
П. Куліш також подає приклади доброчесності
козаків, їх гостинності без сподівань на подяку й
відплату: «Там ніхто, бувало, не сміє сказати ста-
рому чоловіку: “Ти даремно хліб їси”. Приїжджай
туди всяк, увіткни в землю списа, повісь янчарку
(шаблю) і лежи собі хоч три місяці, – пий і їж все
готове. Тільки й справи, що встань та помолись
Богу; а коли є гроші, ступай у корчму пити горіл-
ку. Якщо ж хто скаже: “Дурно хліб їси”, то козаки
в той же час накинуться: “А, ти вже закозакував-
ся, сякий-такий син!”» 13. Вербальні формули в
оказіональний гостині («Хліб та сіль!», «Просимо
до нашого хліба-солі!») збереглись як важливі еле-
менти етикету до наших днів.
Слово «гість» має давньоруські корені, де
воно означало «іноземець», «іноземний купець»,
як і в більшості слов’янських мов. Так само ла-
тинське hostіs мало початкове значення «чужи-
нець, гість», а пізніше – «ворожий чужоземець,
ворог» 14. Отже, щедро приймали і своїх гостей,
не цуралися і гостей-чужинців, яких частували і
вшановували за етикетом. У Симеона Полоць-
кого (ХVII ст.) є чотиривірш:
Гостя чредить радость
Паче, неже сладость.
Аще косвенно зриши,
Зле ты гостя чредиши 15.
(«Чредить» – тут насичувати черево, году-
вати; «косвенно» – косо, недоброзичливо).
У давньоруській традиції словом «гостьба»
(гостина) позначали власне пригощання, бен-
кет. У І. Срезневського читаємо: «царь зело о
семъ возрадовался, и много толстотну гостьбу
сотвори его ради, и нищим много раздав» 16.
Таке саме значення має й давньоруське слово
«гоститва» – бенкет, пир («Сотвори Авраам
гоститву велику» 17).
У запропонованій статті, звичайно, не
можливо охопити всю складність гостинності
як явища побутової культури, зупинимося пе-
реважно саме на проблемі гостини, гостинної
трапези, застільного етикету.
Престижність. Важливе значення в систе-
мі спілкування та проявах гостинності в побуті
має саме гостина. Через гостину відбувається
самоідентифікація особи в громаді, спільноті,
як вияв потреби людини визначити в ній своє
місце, точніше – соціальна ідентифікація.
У кожному окремому випадку, у кожній окре-
мій трапезі з кожної визначеної оказії будь-
який гість і кожен господар має своє визначе-
не місце. Тут враховується соціальний статус
особи (вік, стать, шлюбний стан, рід занять і
ступінь спорідненості, близькість до родини
чи повна відсутність такої). За таким статусом
у різних ситуаціях відбувається соціальна ди-
ференціація застілля.
На весіллі в українців місця за столом роз-
поділяються згідно зі значенням особи у весіль-
них чинах. Молоді завжди займають централь-
не місце, поруч – дружки й бояри молодих з
неодруженої молоді, потім – свати молодого/
молодої (залежно від того, на чиїй території від-
бувається гостина), далі – хрещені батьки й за
становищем інші. За назвами українських ве-
сільних чинів можна простежити ієрархію всієї
весільної громади – від «князя» з «княгинею»
і «боярина» з «дружками» й «світилками» до
«запорожців» (незваних гостей, переважно ді-
6666
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2010
тей, які підходили тільки до порога або стояли
за тином). На другий день для неодруженої мо-
лоді місця за столом вже немає, їхній статус не
дозволяє їм подальше спілкування з молодими.
Нині, щоправда, спілкування молодої/молодо-
го зі своїми неодруженими подругами/друзями
вже майже не регламентується. Хоча таке спіл-
кування відбувається пізніше, у подальшому
повсякденному житті, а на весіллі цієї норми
дотримуються й досі.
На родинах гостювання в молодої матері
заслуговують тільки одружені жінки, а при-
гощати й припрошувати їх має молодий батько
дитини. При цьому його статус тут досить не-
престижний: жінки мають право збиткуватися
з нього, коверзувати, вимагати чогось нездій-
сненного – такий собі невинний прояв руди-
ментів кувади (заподіяння страждання чоло-
вікові за пологові муки жінки). На хрестинах
найпочесніше місце відведено хрещеним бать-
кам дитини, бабі (бранці, повитусі), яку сьо-
годні зі зникненням інституту бабування часто
замінює одна з рідних бабусь дитини. Хреще-
ні батьки можуть мати різний вік, громадське
становище, бути одруженими чи неодруже-
ними, бездітними чи мати дітей, бути роди-
чами породіллі чи просто зустрічними. Єдина
формальна вимога до їхнього статусу при хре-
щенні дитини: вони повинні бути різної статі й
не можуть бути подружжям. Якщо вони на-
лежать за статусом до неодруженої молоді, то
й у подальшому житті їм заборонено звичаєм
брати шлюб один з одним.
Поминальні трапези так само мають свої
вимоги до розміщення присутніх за столом.
Тут майже непомітно їхню соціальну ієрархію
або ж вона зовсім відсутня. Перед небіжчиком
усі рівні. Важливу роль за поминальним сто-
лом відіграють саме чужі, далекі, не пов’язані
з родиною покійного люди. Уважається, що
запрошення на поминальний обід подорожніх,
прошаків, незнайомців підвищує статус поми-
нання. За народними уявленнями, годуючи чу-
жих, рідні «годують» на тому світі померлого;
те, що дається на цьому світі чужим, «верта-
ється» на тому світі покійному. Так до застілля
приєднується ще й інший суб’єкт спілкування,
який долучається до світу живих через їжу.
«Годування душ» («душок») є характерним
і для української календарної обрядовості. Зга-
даймо поширений і нині звичай залишати на
столі святвечірню й хрещенську кутю з ложка-
ми, гадання, чи приходили «Діди» на вечерю
вночі; годування русалок на Троїцькому тижні;
залишання в поминальні дні на могилках їжі й
пиття для покійних. Згадаймо також поширений
в Україні звичай готувати на поминки гарячий
борщ чи капусняк, «щоб душа харчувалася» па-
рою від гарячої страви, або розламування гарячої
хлібини на підвіконні з цією самою метою.
Комунікаційні зв’язки зумовлені не лише
опозиціями свій/чужий, але й формулами
свій/свій (родич), свій/близький (свояк,
сват), свій/далекий (сусід, односелець, зем-
ляк), і далі – свій/чужий як подорожній,
прошак, прочанин, незнайомець, чужинець і,
зрештою, свій/чужий як живий і мертвий.
Просторова організація застілля залежить
від ситуації, задля якої воно відбувається. За-
стілля за традицією може відбуватися в хаті,
у тимчасовому критому приміщенні у дворі чи
на вулиці, просто неба на вулиці, біля церкви,
на цвинтарі або біля нього тощо. Проте у будь-
якому приміщенні чи просто неба стіл має свої
престижні місця, що їх посідають найпочесніші
гості чи господарі, на честь яких відбувається
урочистість (молоді на весіллі, баба-бранка й
куми на хрестинах тощо). У хаті це місце на-
впроти дверей під образами, надворі ж – на
торцевій частині столу, у всіх на виду.
І нині на велелюдних бенкетах запрошені й
господарі дотримуються ієрархії розташуван-
ня за столом залежно від соціального статусу
(постійного чи оказіонального). ці традиції
надзвичайно стабільні, їх порушення й сьогод-
ні може призводити до конфліктів. Приклади
можна віднайти ще в билинах часів Київської
Русі. Звертаючись до невеселого під час буч-
ного бенкету богатиря Сукмантія, князь Воло-
димир запитує:
Али чара ти шла не рядобная,
Или место было не по отчине? 18
6767
Українська традиційність у сучасному
культурно-інформаційному просторі
Комунікативні ролі кожного учасника тра-
пези в різних застіллях визначено самою ока-
зією [весілля чи поминки, хрестини чи Різдво,
обжинки чи Храмове (Престольне) свято та ін.].
Нерідко це пов’язано з роллю гостя в громаді:
місце в урядовій структурі, високий майновий
статус, неформальне лідерство, віковий або
гендерний статус. Проте сама лише життєва
соціальна (владна) позиція гостя не має до-
мінуючого значення. «Вищість» у цій сфері
зовсім не є відповідною у сфері обрядовій, де
кожен виконує свою визначену роль саме в
контексті певної гостини. Престижне, почесне
місце за столом займають гості, які виконують
визначальну роль у застіллі, ієрархія місць ви-
значена саме за таким принципом. Найімовір-
ніше, саме почесні ролі, які виконують гості в
різноманітних застільних актах, підвищують
їхній соціальний статус, соціальну значимість
у суспільстві, їхній престиж і авторитет. Стра-
тегія їхньої поведінки також відповідає ситуа-
ції: у випадку виконання ними обрядових дій
вони грають свою роль (боярина, кума, свата
тощо), у звичайному житті вони будують свої
стосунки з оточенням відповідно до своїх пря-
мих обов’язків (батька чи сина, керівника чи
підлеглого, літньої чи молодої людини тощо).
А. Байбурін і А. Топорков уважають, що
в традиційному суспільстві «людина зверне-
на до оточення передусім своїми соціальними
атрибутами, а не особистими властивостями:
вона член сім’ї, роду, общини й т. ін. Саме
соціально-громадські й родинні характерис-
тики і визначають насамперед його комуні-
кативний статус» 19. У сучасній культурі, на
їхню думку, різко зростає і роль особистості.
В українській традиційній і сучасній побутовій
культурі не так чітко помітно різницю між со-
ціальним і особистим, тут певною мірою від-
бувається поєднання норм колективної моралі
з індивідуалізмом упродовж досить тривалого
часу, принаймні, двох останніх століть.
Прояви гостинності як давньої традиції, як
збереження архаїчних її форм можна побачи-
ти й нині в українських різдвяно-новорічних
обрядах колядування, щедрування, посівання.
Г. Рейналь слушно зазначав: «В епоху, що
передувала цивілізації, торгівлі, винайденню
знаків багатства, коли притулок для мандрів-
ника не було зумовлено ніякою вигодою, його
забезпечувала гостинність. Привітний при-
йом чужинця був його [господаря. – Л. А.]
священним обов’язком, і його нащадки могли
віддавати його часом навіть кілька століть
потому» 20. Рудименти подібних звичаїв при-
йому «незнайомців», «чужинців» (ряджених,
перевдягнених у чужі шати) простежуються у
прийомі колядників, щедрувальників. Госпо-
дар, ризикуючи своєю репутацією, своїм авто-
ритетом, не може відмовити гостям, які при-
йшли привітати його і його родину з великим
святом. Частування таких непроханих гостей
є проявом вищого ступеня гостинності, яка в
майбутньому, за народними уявленнями, може
навзаєм принести господарю добробут, доста-
ток і благоденство. цей феномен пригощання
як милостині чи жертви на користь гостя від-
мічав ще Є. Анічков на межі ХІХ–ХХ ст. 21
У народній звичаєвості важливим є не
лише престижність місця гостя під час гости-
ни, але й престижність господаря в громаді.
Господар мусить прийняти гостей так, щоб
його шанувало оточення.
Стосунки гість–хазяїн у традиціях україн-
ського народного етикету складалися, як прави-
ло, на користь гостей. Гостям пропонували най-
краще, що було в домі, вибачали деякі вільності
поведінки, навіть відхилення від звичаєвих норм.
Піддавали громадському осуду тих, хто не вмів
гідно приймати гостей: «Вітали, а за здоров’я не
питали»; «Давали їсти й пити, та не було кому
просити»; «Вміла подавати, та не вміла припро-
шати»; «Їсти й пити було, та принуки не було»;
«Просили їсти, та не дали де сісти». Гості відпо-
відно мали вихваляти господарів, висловлювати
добрі побажання, виголошували тости: «А бать-
кові твоєму щоб жито родило!»; «Бодай на вас
добра година та грошей торбина, а до того ж
дітвори сотні півтори!»; «Щоб ви міряли гроші
мискою, а дітей колискою!»; «Бувай здорова, як
риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як
бджола, багата, як земля!»; «Дай вам, Бог, жити,
6868
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2010
мед-вино пити, хліб жувати і добра наживати!»;
«Коноплі під стелю, а льон по коліна, щоб у ва-
ших хрещеників голова не боліла»; «Накажи вас,
Боже, хлібом та сіллю!».
При цьому кожен з гостей, як уже зазнача-
лося, мав своє закріплене за традицією місце
в гостині й дотримувався адекватної лінії по-
ведінки згідно зі своєю позицією в певній си-
туації. Скажімо, куми на хрестинах чи на ве-
сіллі мали значно вищий статус, ніж інші гості,
незалежно від їхнього віку, але на храмових
застіллях більша роль відводилася старійши-
нам і церковним служителям. Така соціальна
нерівність, що залежала від ситуації, саме й
«виправлялася» в інших обставинах: нижчий
ставав вищим і навпаки. У такий спосіб етикет
«виробляє» своєрідні стандарти поведінки для
збалансування стосунків усередині спільноти.
Дарування. Обмін дарунками як комуні-
каційний засіб є особливо важливим явищем в
українській гостині. Відповідність дарів є її не-
обхідним елементом. Дарунок як матеріальний
символ гостини в українській народній культурі
відігравав таку саму значиму роль, як і в інших
культурах, хоча, на перший погляд, цей фено-
мен не можна порівнювати з подібним у побуто-
вій культурі, скажімо, народів Кавказу. Однак,
за своїм семіотичним статусом, він є так само
важливим у гостинній структурі українців.
Залишки архаїчних норм поведінки можна
вбачати в обов’язковості дарування подарунків
гостями й одержування ними подарунків навза-
єм. У структурі дарунок–віддарунок перший
мусить бути вагомішим, а другий, як правило,
має суто символічний характер, що не зменшує
його значення в гостині. Скажімо, обдарову-
вання молодих на весіллі супроводжувалося
майже повсюди в Україні роздаванням коро-
ваю. А. Байбурін і А. Топорков цілком слушно
вважають економічну неадекватність дарунків/
віддарунків ознакою архаїчного суспільства 22.
Тільки з часом обмін формується, на думку
М. Косвена, у свідому економічну угоду, у якій
головною стає ідея цінності й оцінки предметів,
якими обмінюються 23. Рівноцінність подарун-
ка в українському весіллі (наприклад, вівця чи
телиця/шматок короваю, сувій полотна/
шматок короваю) у цьому випадку суто умов-
на. Тут хліб (коровай) стає справжньою цін-
ністю – віддарунком за подарунок молодим і
вважається абсолютно адекватним для обміну
предметом. це свідчить про збереження дуже
давнього семіотичного статусу хліба в україн-
ській побутовій культурі, його високого значен-
ня в ієрархії матеріальних цінностей.
Однак у народному етикеті проблеми обміну
дарами не такі й прості. Гості, ідучи на весілля
(родини, хрестини), брали на себе зобов’язання
й самі приймати гостей, а отже, брати подарун-
ки від них, а господарі через певний час става-
ли гостями, тобто одержували статус тих, хто
дарує. Кілька разів у експедиціях вдавалося
зафіксувати ситуацію, коли до господарів не
з’являлися запрошені заздалегідь гості, і гости-
на не відбувалася. А траплялося це в тих ви-
падках, коли господарі свого часу ігнорували
запрошення односельців і не ходили до них на
гостини. З іншого боку, побувавши в гостях,
слід було запросити господарів до себе: «У гості
ходить – треба й до себе водить»; «Любиш в
гостях бувати, люби ж гостей і приймати»; «Як
хочеш на гостину ходити, то мусиш і до себе за-
просити» 24. Отже, установка на обов’язковість
подарунка для отримання віддарунка та вза-
ємного споживання страви на гостині для про-
довження дружніх стосунків і нині залишається
необхідним елементом етикету.
Мода і традиція. У системі комунікацій ці
два поняття перебувають нібито у двох різних
площинах: традиція – у вертикальній (часовій),
а мода – у горизонтальній (просторовій). Тра-
диція доносить до нас із найархаїчніших про-
шарків найвиразніші елементи побутової куль-
тури, які є її репрезентантами. Репрезентант
у точному перекладі українською мовою – це
представник. У даному разі представник роз-
глядатиметься як виразник певних етнічних і
етнографічних рис, типовий зразок певного еле-
мента народної культури. Він викликає асоціа-
ції з відповідними етнокультурними явищами,
що існують у контексті певної етнографічної
системи. Репрезентант же в деяких умовах ви-
6969
Українська традиційність у сучасному
культурно-інформаційному просторі
ступає як важлива частина символу, іноді навіть
беручи на себе його функції. У цих випадках він
наділяється особливим змістом, що однаково
інтерпретується представниками етнічної чи
субетнічної групи. Тобто його ознаки однако-
во «прочитуються» усіма чи більшістю членів
співтовариства.
Зупинимося лише на репрезентаційних
функціях певних елементів культури – стерео-
типічних. На противагу моді, яку словник
української мови трактує як «недовго тривале
панування в суспільстві певних смаків, що ви-
являються у зовнішніх формах побуту, особли-
во в одязі» або ж «загальне визнання, попу-
лярність у певний час» 25, етнічний стереотип
є виразником закріплених етнічних традицій,
які функціонують упродовж років, десяти-
літь, а то й століть.
цілком справедливим є твердження про
особливу стійкість народної їжі серед інших
елементів народної матеріальної культури,
однак воно не заперечує і її схильності до
моди (щоправда, в окремих деталях, а не в
цілісній системі).
У структурі трапез, повсякденних і святко-
вих, упродовж віків побутують страви, які є
типовими для українців загалом, а також такі,
що характерні для населення певних етногра-
фічних регіонів. Так, по всій Україні поширені
борщ, капусняк («капуста»), печеня, вареники,
холодець, на Правобережжі переважають го-
лубці, а на Лівому березі Дніпра – галушки
та млинці (зокрема гречані). І досі будь-яка
гостина святкового чи обрядового характеру
не обходиться без обов’язкового набору тра-
диційних страв. Стереотип сприйняття харак-
терних для певної етнографічної зони страв
може навіть стати поштовхом для наділення
населення цього етнографічного регіону пріз-
виськами. Так, здавна полтавчан прозивають
«полтавськими галушками», «гречкосіями», а
поліщуків – «бульбяниками».
Кожен етнос і субетнос, віками виробляючи
власні традиції у звичаєвій, обрядовій та по-
всякденній сферах, створює систему переваг,
що вкорінюються в побут, зумовлюючи певні
стандарти утилітарної поведінки.
Стійке закріплення і в повсякденній, і в
обрядово-святковій сфері певних переваг і
звичок можна простежити через багатовікове
панування в харчуванні «символу українства»
борщу. Коли дослідники народної культури
опитують інформаторів різного віку й соціаль-
ного статусу про найвідоміші українські на-
ціональні страви, то майже 100 % українців
називають борщ, вареники та сало. Відомо
також, що й інонаціональні респонденти, які
хоч скільки-небудь обізнані з українською
культурою, відповідають так само. Тут авто-
стереотип і стереотип зовнішнього сприйняття
культури збігаються. Річ у тім, що мова хар-
чування так само виразна, як і інших елемен-
тів культури. Борщ містить в собі все смакове
багатство української кухні, є, якщо можна так
висловитися, певним бароковим шедевром з
його універсальністю, «життєлюбством», ба-
гатокомпонентністю, вишуканістю та безкінеч-
ною кількістю варіантів, що не повторюються.
Борщ як видатний винахід світової кулінарної
культури став репрезентантом не лише україн-
ської кухні, але й українського побуту загалом.
Саме ця страва була й залишається впродовж
століть виразником, представником смакових
пристрастей українців, незалежно від їхнього
вікового, професійного чи іншого соціального
статусу. У цьому аспекті його семіотичний ста-
тус дуже високий, і в часовій системі комуніка-
ційних координат він посідає головне місце.
Саме символічну роль утилітарних предме-
тів як засобів комунікації визначав свого часу
етнограф-класик С. Токарев: «Найрізноманіт-
ніші звичаї, пов’язані з їжею і способами її при-
готування й споживання, вірування, обряди,
що стосуються їжі, відображення її у фольк-
лорі – усе це породжене не лише матеріаль-
ними властивостями харчових речовин, але і їх
символічним значенням як форми спілкування
людей або ж як форми їх роз’єднання» 26.
Тепер повернемося до другого вектора в су-
часній системі харчування – до змін, мінливос-
ті, і, повторюючи дефініцію, подану словником
7070
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ * 3/2010
української мови, недовготривалості явищ,
тобто моди. У сучасних куховарок, що готують
гостинні трапези, часто виникає потреба врази-
ти гостей чимось несподіваним, особливим, щоб
гості не осудили господаря. Як зауважив відо-
мий російський історик і етнолог Ю. Семенов:
«І зараз нерідко відставання від моди вважаєть-
ся непристойним» 27. Несправедливо вважають,
що мода – привілей лише одягу. На сучасному
етапі розвитку цивілізації, зі зростанням кому-
нікаційних можливостей, інформаційного буму
зовнішні впливи на культуру етносу (зокрема
матеріальну) неминучі. Водночас харчування як
елемент культури досить своєрідно «ставиться»
до зовнішніх імпульсів і «не дозволяє» повною
мірою інтегрувати їх. Відбувається процес від-
бору прийнятних компонентів «чужої» культу-
ри, які не порушують цілісності системи націо-
нального харчування. Опозиція свій/чужий
не «дозволяє» повністю й без змін розчинити
у власному культурному середовищі елементи
іноетнічної культури. Можливо, інтуїтивне збе-
реження специфіки традиційного харчування
пов’язане не лише з прагненням стабілізації ет-
нічної своєрідності. Тут не останню роль може
відіграти адаптація не тільки соціальна, але
й фізіологічна. Адже сучасними дієтологами
встановлено беззаперечну корисність традицій-
них продуктів харчування й сумнівну користь
від незвичних екзотичних наїдків.
Завдяки широкому інформаційному просто-
ру на сучасний гостинний стіл потрапляють такі
страви, які не суперечать нормам традиційної
кухні. Деякі іноетнічні страви швидко й безболіс-
но ввійшли впродовж кількох десятиліть у меню
українців. Однією з найпопулярніших є відома
нині в усьому світі італійська піца. ця страва і в
Італії має кілька варіантів – від неаполітанської
до венеціанської. Але в основі це – відкритий
пиріг з різноманітними гострими начинками
(гриби, м’ясо, сало, овочі) у кілька шарів, верх-
ній з яких покривають тертим твердим сиром.
Притаманна українцям прихильність до пирогів,
гострих багатокомпонентних страв дозволила
піці швидко й безконфліктно ввійти до нашого
кулінарного побуту. Проте й ця модна запозиче-
на страва в Україні піддається адаптації до тра-
диційних смаків. Нерідко піца нагадує звичайні
відкриті пироги, за начинку до яких обирають
нетипові для італійської страви продукти – гар-
бузи, картоплю, каші тощо. До того ж цим новим
стравам дають місцеві назви. Трапляється «пол-
тавська» піца, «подільська», «волинська», а та-
кож «уманська», «львівська» та ін. Відбувається
трансформація в напрямку спрощення технології
приготування. Готують звичайні гарячі канапки
з різним наповненням на батоні з тертим сиром
і називають цю нехитру страву «студентською
піцою» або «піцою для бідних».
Упродовж останніх років ввійшли в моду
кнедлі й крокети. це вироби з тіста, манної
крупи або тертої картоплі з наповнювачами
чи без них, найчастіше кулеподібної форми. ці
страви також адаптовані до традиційних сма-
ків і нагадують відповідно клюски чи галушки
й «колдуни». Останнє півстоліття «подарува-
ло» українській кухні незмінні на кожній гости-
ні салати – «олів’є» й «оселедець під шубою».
Їхні відмітні риси – багатокомпонентність,
гострота й перспектива імпровізації – дозво-
лили цим стравам стати обов’язковими на столі
різних регіонів України.
Отже, впливи, зумовлені європейською
модою, у цілому переважно залежать від того,
наскільки вони відповідають традиційним
смакам і можуть бути адаптовані, а також
чи не суперечать вони традиційній культурі.
Таким чином, і в такому мінливому явищі,
як мода, у системі харчування залишається
тенденція до усталеності, схильності до збе-
реження традицій.
Водночас такі процеси не порушують
структури українського традиційного харчу-
вання, а лише доповнюють його, розширюючи
асортимент гостинних страв. Нерідко модні
речі з часом стають традиційними, їх переда-
ють з покоління в покоління. Так відбувається
асиміляція цієї предметної сфери, її культурне
поглинання традиційною кулінарією. Модні
зовнішні впливи переплітаються з глибинними
традиційними, і такий симбіоз – на користь
сучасній побутовій культурі.
7171
Українська традиційність у сучасному
культурно-інформаційному просторі
1 Семенов Ю. И. Возникновение и развитие
социальных норм // Курсом развивающейся
Молдовы. – М., 2009. – Т. 6. Культурное насле-
дие и его социальные добродетели. – С. 75.
2 Байбурин А. К., Топорков А. Л. У истоков
этикета. – Ленинград, 1990. – С. 3, 4.
3 Прислів’я та приказки. Взаємини між людьми. –
К., 1991. – С. 33, 35, 36.
4 Толковый словарь русского языка / Под.
ред. Д. Н. Ушакова. – М., 1935. – Т. 1. – С. 608.
5 Словник української мови / Ред. П. П. Доценко,
Л. А. Юрчук. – К., 1971. – Т. 2. – С. 142.
6 Полное собрание русских летописей. – 1928. –
Т. 1. – Вып. 1. – С. 246.
7 Срезневский И. И. Материалы для словаря
древнерусского языка по письменным памят-
никам. – С.Пб., 1893. – Т. 1. – Стлб. 569.
8 Макушев В. Сказания иностранцев о быте и нра-
вах славян. – С.Пб., 1861. – С. 154, 161.
9 Памятники литературы Древней Руси. ХІІ век. –
М., 1980. – С. 616.
10 Там само.
11 Величко Самійло. Літопис. – К., 1991. – Т. 1. –
С. 70, 71.
12 Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. –
К., 1990. – Т. 1. – С. 234.
13 Кулиш П. А. Записки о Южной Руси. –
С.Пб., 1856. – Т. 1. – С. 151.
14 Етимологічний словник української мови. –
К., 1982. – Т. 1. А–Г. – С. 517.
15 Памятники литературы Древней Руси. ХVII век.
Книга третья. – М., 1994. – С. 67.
16 Срезневский И. И. Материалы для словаря древне-
русского языка по письменным памятникам. –
Стлб. 570.
17 Там само. – Стлб. 568.
18 Былины. – Ленинград, 1957. – С. 170.
19 Байбурин А. К., Топорков А. Л. У истоков
этикета. – С. 15.
20 Рейналь Г. История двух Индий. – С.Пб., 1805–
1811. – Кн. 9. – С. 5.
21 Аничков Е. Язычество и Древняя Русь. –
С.Пб., 1914. – С. 159.
22 Байбурин А. К., Топорков А. Л. У истоков
этикета. – С. 111.
23 Косвен М. Происхождение обмена и меры цен-
ностей. – М.; Ленинград, 1927. – С. 36.
24 Прислів’я та приказки. Взаємини між людьми. –
С. 32, 33.
25 Словник української мови. – К., 1973. – Т. 4. –
С. 775.
26 Токарев С. А. К методике этнографического
изучения материальной культуры // Советская
этнография. – 1970. – № 4. – С. 7.
27 Семенов Ю. И. Возникновение и развитие
социальных норм. – С. 79.
Олена Боряк
ПРЕзЕНТА ЦІ Я ТЕм АТИК И з Н А РОДНОЇ
мЕ ДИЦИНИ У ВІТ ЧИзН ЯНИ Х
ІНТЕРНЕТ-РЕСУ РСА Х
У статті на прикладі презентації народної медицини, зокрема народного акушерства, в українському сегменті Інтернет-
мережі розглянуто якість представленої інформаційної продукції, а також нові можливості використання сучасних інфор-
маційних технологій задля збереження етнологічних знань, їх популяризації та подальшого функціонування.
Ключові слова: народна медицина, народне акушерство, родильна обрядовість, Інтернет-ресурси, тяглість тра-
диції, популяризація етнологічних знань.
Using an example of folk medicine presentation, and particularly folk obstetrics, in a Ukrainian Internet segment the author
analyzes the present informational products’ quality, as well as the new possibilities of the contemporary e-technologies usage in
order to preserve the ethnological knowledges, their popularization and further functioning.
Keywords: folk medicine, folk obstetrics, childbirth rites, Internet resources, tradition’s duration, ethnological knowledges’
popularization.
УДК 392.1:004.738.5
Інтернет давно вже став невід’ємною части-
ною нашого повсякденного життя. Ми не мо-
жемо не помічати паралельного існування поряд
зі звичними для нас інформаційними масивами
в традиційному книжковому форматі само-
стійного потужного довідково-інформаційного
|