Етнічна належність у генетиці: литовський випадок

Етнічна належність у генетиці: литовський випадок

It is a wide-spread opinion in the social sciences that ethnicity and ethnic identity are a subjective process by which an individual identifies himself with one or more groups. Meanwhile, genetics and popular knowledge about it facilitate an understanding of ethnicity as having a material basis. Th...

Full description

Saved in:
Bibliographic Details
Date:2011
Main Author: Даукшас, Д.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2011
Series:Народна творчість та етнологія
Subjects:
Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету
Online Access:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43360
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Етнічна належність у генетиці: литовський випадок / Д. Даукшас // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 3. — С. 30-33. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-43360
record_format dspace
spelling irk-123456789-433602013-04-27T03:04:12Z Етнічна належність у генетиці: литовський випадок Даукшас, Д. Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету It is a wide-spread opinion in the social sciences that ethnicity and ethnic identity are a subjective process by which an individual identifies himself with one or more groups. Meanwhile, genetics and popular knowledge about it facilitate an understanding of ethnicity as having a material basis. This article, using data from fieldwork, analyzes how geneticists use the concept of ethnicity. Plačiai moksle paplitusi nuostata, kad etniškumas, etninė priklausomybė – subjektyvus procesas, kurio metu individas save tapatina su viena, ar kelioms grupėms. Tuo tarpu genetika ir populiarios žinios apie ją, įtakoja etniškumo, kaip turinčio materialų pagrindą, sampratos atsiradimą. Šiame straipsnyje, naudojant lauko tyrimo duomenis, analizuojamos genetikų naudojamos etniškumo sampratos. 2011 Article Етнічна належність у генетиці: литовський випадок / Д. Даукшас // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 3. — С. 30-33. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43360 [39:316.347](474.5) uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету
Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету
spellingShingle Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету
Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету
Даукшас, Д.
Етнічна належність у генетиці: литовський випадок
Народна творчість та етнологія
description It is a wide-spread opinion in the social sciences that ethnicity and ethnic identity are a subjective process by which an individual identifies himself with one or more groups. Meanwhile, genetics and popular knowledge about it facilitate an understanding of ethnicity as having a material basis. This article, using data from fieldwork, analyzes how geneticists use the concept of ethnicity.
format Article
author Даукшас, Д.
author_facet Даукшас, Д.
author_sort Даукшас, Д.
title Етнічна належність у генетиці: литовський випадок
title_short Етнічна належність у генетиці: литовський випадок
title_full Етнічна належність у генетиці: литовський випадок
title_fullStr Етнічна належність у генетиці: литовський випадок
title_full_unstemmed Етнічна належність у генетиці: литовський випадок
title_sort етнічна належність у генетиці: литовський випадок
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2011
topic_facet Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43360
citation_txt Етнічна належність у генетиці: литовський випадок / Д. Даукшас // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 3. — С. 30-33. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
series Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv AT daukšasd etníčnanaležnístʹugeneticílitovsʹkijvipadok
first_indexed 2025-07-04T01:44:29Z
last_indexed 2025-07-04T01:44:29Z
_version_ 1836678873872334848
fulltext ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011 Пропоноване дослідження, здавалося б, має відпові- сти на питання «Чому фундаментальну, а точніше – матеріальну, основу етнічної належності 1 потрібно шукати в осмисленій генетиці?» Проте мета цієї статті – розглянути, які культурні елементи формують етнічну належність. Роль генетики в контексті етнічної належ- ності ми розглядаємо з погляду, що частково був обра- ний у 2002–2005 роках у фінансованому ЄС проекті «Суспільне розуміння генетики: міжкультурне й етно- графічне дослідження “нової генетики” та соціальної ідентичності» (QLG7-CT-2001-01668). Литовська група 2 брала участь у цьому міжнародному проекті з етногра- фічною програмою «Lokalinis etniškumo, šeimos ir himinystės suvokimas» («Місцева етнічна належність, сприйняття родини й спорідненості»), де дослідила, як різні групи литовського суспільства сприймають генети- ку й біотехнології у зв’язку з етнічною й родинною іден- тичністю та поняттям «спорідненість». Це дослідження підняло таке питання: «Чи позначається сприйняття “нової генетики” – під впливом як наукової інформації, так і засобів масової інформації – на теперішньому розу- мінні людської спорідненості й етнічної належності?». Ми зупинимося на проблематиці етнічної належнос- ті, окресленої в межах цього дослідження. Робота спря- мована не на теоретичний розгляд проблематики гене- тичної та етнічної належності, а радше на виявлення і відображення тих місць, у яких етнічна належність розуміється як певне матеріальне осмислення. У статті використані дані досліджень, зібрані в Центрі медичної генетики. У міжнародному проекті «Суспільне розуміння гене- тики…» авторові випало брати участь у робочій групі «Раса, етнічна належність, націоналізм і генетика в Європі». У проб лематично сформульованій темі потріб- но було вибрати теми польових досліджень і напрями, у яких етнічна належність і націоналізм є важливими для таких культурно осмислених категорій, як гени, кровна спорідненість, етнічна належність, спадковість тощо. Тому автор вирішив підійти ближче до цих кате- горій у клініці Вільнюського університету (район Сантарішкес) і в Центрі медичної генетики. Так було вибрано відправний пункт у намаганнях зрозуміти, чи етнічна належність у Литві побудована як природна й біологічно осмислена царина людського досвіду. Етнічна належність у генетиці чи генетика в етнічній належності? Центр медичної генетики є клінічним підрозділом кафедри медичної генетики та генетики людини на медичному факультеті Вільнюського університету. Це головна інституція в Литві, де проводять медико-гене- тичні обстеження та надають консультаційні послуги. Діяльність Центру охоплює сімейну генетичну консуль- тацію, пренатальну діагностику, загальне тестування спадкових захворювань, їхню реєстрацію. До того ж працівники Центру активно беруть учать у виданні наукових статей і викладають на різноманітних навчальних курсах загальної генетики, генетики люди- ни та клінічної генетики 3. Центр посідає важливе місце в інформуванні сус- пільства про генетичну науку та її останні відкриття й популяризує генетику в Литві 4. Тут збережено низку підготовлених працівниками Центру робіт про історію генетики в Литві, генетичні обстеження, спадкові хво- роби тощо. Не заглиблюючись у діяльність Центру медичної генетики, зупинімося на пошуках зв’язку між етнічною належністю та генетикою. Зміст  поняття  «генетична  етнічна  належність»:  генетичні дослідження населення та етнічний дискурс У 2000 році в часопису «Liaudies kultūra» («Народна культура»), виданому Міністерством культури й Центром народної культури, опубліковано статтю В. Кучинскаса «Особливості литовського генофонду» [10]. У ній порушено питання, як литовці «вписуються» в загальний світ і європейський генетичний «ланд- шафт» [10, p. 3]. У передмові до публікації редакція часопису поста- вила таке питання: «Чи це тема для “Народної культу- ри”? Звичаї, фольклор і раптом – гени, генетика» [10, p. 3]. Відповідаючи на нього, редакція зауважила: «Вічна проблема: що людина набуває, живучи, та що привносить, народжуючись. У цьому випадку нас ціка- Етнічна належність у генетиці: литовський випадок Darius Daukšas. ethnic Identity in Terms of Genetics: Lithuanian Context. It is a wide-spread opinion in the social sciences that ethnicity and ethnic identity are a subjective process by which an individual identifies himself with one or more groups. Meanwhile, genetics and popular knowledge about it facilitate an understanding of ethnicity as having a material basis. This article, using data from fieldwork, analyzes how geneticists use the concept of ethnicity. Keywords: ethnicity, genetics, identification. Darius Daukšas. etniškumas genetikoje: Lietuvos atvejis. Plačiai moksle paplitusi nuostata, kad etniškumas, etninė priklausomybė – subjektyvus procesas, kurio metu individas save tapatina su viena, ar kelioms grupėms. Tuo tarpu genetika ir populiarios žinios apie ją, įtakoja etniškumo, kaip turinčio materialų pagrindą, sampratos atsiradimą. Šiame straipsnyje, naudojant lauko tyrimo duomenis, analizuojamos genetikų naudojamos etniškumo sampratos. Raktiniai žodžiai: etniškumas, genetika, identifikavimas. Дарюс Даукшас УДК [39:316.347](474.5) ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011 31 вить “що привносить”. Чимало про це нам може розпо- вісти навіть одна клітина організму» [10, p. 3]. Далі автор статті, на підставі наявного в Литві реєстру, між- народна назва якого LIRECA (тут зареєстровані спадко- ві захворювання та патологічні випадки), аналізує генетичну структуру населення Литви. Розрахувавши генетичні відстані між основними етнографічними й лінгвістичними групами, В. Кучинскас стверджує, що генетично найближчими є західні аукштайти і західні жемайти, тоді як південні аукштайти і північні й східні жемайти відрізняються між собою більше [10, p. 4]. Чим несподівана ця стаття? Передовсім назвою та появою в такому виданні, як «Liaudies kultūra», де перш за все публікують матеріали про традиційну культуру, мистецтво, спадщину тощо. Також несподіваною є мета – показати особливості литовського генофонду в європейському і світовому контексті. Це не мало б зна- чення, якщо б це було видання, присвячене генетичній тематиці, адже такі теми не є чимось новим у світовій науковій літературі, як і обстеження населення, між- народні дослідження спадкових захворювань, реєстра- ція вроджених вад розвитку й те, як використовують назви етнічних груп. Водночас із соціального та куль- турного погляду питання про генетичні характеристи- ки в культурному, лінгвістичному й навіть політичному визначенні людської спільноти викликають неодно- значні оцінки [12]. Тут варто згадати, що соціологи помітили це раніше. Уже давно в антропології, наприклад, тривають дис- кусії щодо того, яке значення має застосування нових генетичних досліджень у спільнотах, де генетичні обсте- ження ґрунтовані на соціальній ідентичності [6]. Показовим є те, що для представників соціальних наук, коли йдеться про раси та нації як соціальні конструкти, дослідження генома людини, здається, лише підсилю- ють інтерес до біологічних відмінностей між расами й етнічними групами. Причина цього полягає в тому, що деякі раси й етнічні групи більше схильні до розвитку певних захворювань або ж до несприйняття певних ліків [6, p. 845]. Проте під час таких досліджень біологи стикаються з проблемою, як називати групу, яку вони досліджують. Найчастіше її називають, використовуючи соціальне визначення статусу індивіда, як скажімо, наці- ональність. Це означає, що результати досліджень гене- тичних зразків деяких членів груп дозволяють вести мову про всю групу як таку, що має певний спільний ген [6, p. 847]. Так само можна твердити, що кров, яка до недавнього часу традиційно характеризувала подібності й відмінності між людьми, замінюють ДНК [13, p. 3], а етнічну ідентичність – генетичною ідентичністю [11]. Генетика, чи радше генетична риторика, коли йдеть- ся про етнічну належність, створює уявлення про неї як про даність. У зв’язку із цим авторові найближчими є теоретичні погляди К. Геертца про збереження первин- ного стану (примордіалізм). Згідно з його поглядами, збереження первинного стану (або ж первинність) не є, по суті, «справжнім» чинником народження і тілес- ності, це радше культурницьке уявлення, зафіксоване в часі та просторі [7, р. 279]. За висловлюванням К. Геертца, «первинністю називається те, що розумієть- ся як “даність”, точніше, це є удавана “даність” соціаль- ного існування, у якій неминуче бере участь культура: близькість і родинні зв’язки; з іншого боку, це “даність”, яка розуміється як народження в певній справжній релігійній спільноті, спілкування певною справжньою мовою чи навіть діалектом та участь у певній справ- жній соціальній практиці […] – це не особиста симпа- тія, практична необхідність, спільні інтереси чи при- йняті зобов’язання, а значною мірою безумовна та всеохопна сутність такого зв’язку» [7, p. 259]. У цьому сенсі первинність розуміється не як біологічний зв’язок, а як конструкт зв’язку, що зосереджує в собі сутнісні культурні елементи. Це може бути мова, релігія, кров, ДНК тощо. У такому разі важливішим стає культурний сенс зв’язку, а не сам елемент, чи то пак елементи, що нібито визначають людську колективну ідентичність. Етнічна належність у генетиці: набута чи вроджена? Далі в статті ми проаналізуємо, як у Центрі медичної генетики використовують і застосовують поняття «національність». Ґрунтуючись на результатах опиту- вань, розглянемо, як генетики застосовують цю катего- рію для своїх потреб, виходячи з власних понять і відо- мостей, а також дамо культурну оцінку цим способам використання. Автор уважає, що важливо проаналізу- вати, як у Центрі медичної генетики використовують концепцію національної ідентичності, оскільки праців- ники Центру останнім часом, разом з науковцями інших галузей, беруть участь у суспільному дискурсі, коментуючи «генетичні випадки», і тим самим сприя- ють загальному соціально-культурному дискурсу і фор- муванню суспільного простору. У попередньому розділі аналізована стаття, наскільки було можливо, проілю- струвала приклад того, як генетики здійснюють свій внесок у «науково-генетичне» суспільство; вона також засвідчує, що для генетиків важливою є етнічна іденти- фікація групи в дослідженнях населення, у реєстрації спадкових хвороб і вад розвитку. Відразу постає питан- ня «Як поняття “національність” виникає протягом генетичного консультування?», яке, як ми зазначали раніше, реєструється, потрапляє до широких наукових узагальнень і, таким чином, набуває «об’єктивних характеристик». Запис про національність у Центрі медичної генети- ки для пацієнтів, яких консультують лікарі-генетики, є одним з тих, які мають бути включені в обстеження відповідно до генеа логічного методу 5. Цей метод широ- ко використовують у генетиці в усьому світі як один з можливих наукових методів. У методичному посібнику «Використання генеалогічного методу в клініці» [9] генеалогічний метод згаданий як досить уживаний. У посібнику представлено визначення генеалогічного методу, а також його значення для встановлення харак- теру успадкованої або родинної хвороби. Також міс- тяться короткі вимоги щодо створення генеалогічного дерева. Не вдаючись до перерахування багатьох вимог, необхідних для створення генеалогічного дерева, зупи- німося лише на тому, що для генетика методологічно Дарюс Даукшас. Етнічна належність у генетиці: литовський випадок ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011 32 Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету важливим є збір первинних відомостей про фізичну особу: 1. Прізвище, ім’я, по батькові. 2. Точна дата народження. 3. Національність. 4. Точне місце народження. 5. Клінічні обстеження та їхні результати [9, p. 4]. Отже, вимога записувати національність під час генетичної консультації належить до групи первинних і найважливіших відомостей про особу й перебуває на тій самій позиції, що й клінічні обстеження. Формується враження, що цей запис розглядають як природний факт, а не як культурну й соціальну конструкцію. Неважко до категорії національності долучити й вимо- гу зазначати точне місце народження, яке саме й дозво- ляє здійснювати ареальні порівняння клінічних даних. Проте, так близько до національності перебуває і факт народження. Поступово наближаємося до дискусії про націо- нальну й етнічну належність як про біологічно значу- ще або суспільно сконструйоване поняття, як про об’єктивні природні дані або суб’єктивне самовизна- чення. Якщо проаналізувати досить тривалий розви- ток теоретичної парадигми етнічної належності, то помітним, що від самого початку етнічна належність у соціальних науках сприймалась як певна культура, яка є об’єктивною. Поняття «об’єктивна культура» охоплює деяку сукупність культурних рис, які прита- манні конкретній спільноті людей. Ця концепція була життєздатною до 70-х років ХХ ст., коли Ф. Барт [1] звернув увагу на суб’єктивні аспекти в етнічній пара- дигмі. На його думку, групи людей не можуть бути визначені об’єктивно як такі, що належать тій або іншій етнічній групі, бо визначати себе – це є прерога- тива самої групи. Проте генеалогічний метод під час генетичного консультування і графа «національність» у ньому роблять поняття «національна належність» об’єктивним, ба навіть більше – це певною мірою при- родна категорія, тому її і зазначають у клінічних даних. Так, етнічна належність, що функціонує поряд з народженням, фізичними й біологічними спадкови- ми умовами, сама стає умовою й категорією подібно- го характеру. Польові дослідження засвідчили, що в практиці гене- тичного консультування етнічну й національну належ- ність сприймають як цілком зрозумілий факт, який не підлягає сумніву. Тож етнічну ідентичність розгляда- ють як об’єктивну даність, що не викликає жодних сумнівів, адже вона належить до медичних і біологіч- них даних. Однак все не так просто. У подальшому спілкуванні з генетиками стало зрозуміло, що, фіксую- чи національність під час консультації, неминуче з’являється можливість самовизначення консультова- ної особи до якої етнічної групи належати. Або ж її ідентичність визначає сам фахівець. Ідеться про випад- ки змішаних сімей. Наприклад, лікар-генетик на питан- ня «Чи існує невизначеність щодо того, яку національ- ність записати?» відповів: «Національність. Батько – поляк, мати – литовка, потрібно зачекати до 18 років, поки дитина сама визначиться. Залишаємо цю графу порожньою. А якщо дитині біля чотирьох років, то батьки дадуть відповідь». На питання «Для чого потріб- ний такий запис?» отримала відповідь: «Для єврейсько- го населення найчастіше притаманні такі-то хвороби, для фінів – такі». Подібної думки дотримуються й інші лікарі. Вони стверджують, що головним аргументом у зазначенні національності під час генетичної консультації є загаль- новизнане спостереження, що деякі народи більше схильні до розвитку певних спадкових захворювань. У такому випадку проблемою, з якою стикаються ліка- рі, записуючи національність, стають діти змішаних шлюбів. Іще раз повернімося до польових досліджень у випадках змішаних родин і запису національності дитини під час генетичної консультації як до реального процесу: Лікар-генетик: Тож погляньмо на національність батьків: мати – полька, батько – литовець, а дитина… як вирішать її батьки, так і запишемо. Але ми тоді навіть запишемо батькову й материну національність, урешті-решт. Консультований: Але національність дитини батьки зазначають? Лікар-генетик: Ми, зрозуміло, не можемо визначи- ти, чи він литовець, чи поляк. Це справа батьків, як вони вже вирішать. І перший, і другий уривок з інтерв’ю підштовхують до достатньо парадоксального висновку. Для обох батьків однієї національності національна належність дитини не викликає сумнівів, будучи об’єктивним фактом. Однак якщо батьки належать до різних націо- нальностей, то більше, здається, не залишається об’єктивних критеріїв для визначення, якої ж націо- нальності їхня дитина – це вже залежить від рішення самих батьків або взагалі ця графа залишається порожньою, для майбутнього визначення. Очевидно, що національна належність не має, і, мабуть, не мала жодної матеріальної сутності й тому не може бути вибудувана й названа, як трохи «ця» й трохи «інша» національність, залишаючись вибором батьків чи самої особи. Саме випадки змішаних сімей найкраще ілюструють, що національність – це не матеріальна субстанція, а соціальний конструкт. Це визнають і самі генетики, хоча й використовують національність як об’єктивну характеристику. З лікаревої оповіді вио- кремлюємо ще один аспект національності – успадку- вання за народженням, бо поряд із записом націо- нальності, яку вибрали батьки, записують і націо- нальність самих батьків. Таким чином, концепція національності стає ще більш ускладненою, адже це вибір, хоча народження і спадковість вибір роблять обмеженим – успадкованим від матері й батька. З урахуванням непевності вихідних даних станови- ще ускладнюють ще й клінічні дані особистості, а також генетичні дані й потреба запису національності. Таким чином, ми наближаємося до ситуації, яку опису- вали раніше, – поняття соціальної й культурної іден- ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011 33 тичності генетика вилучає зі свого середовища й при- лаштовує до власних потреб. Висновки Концепція етнічної належності в соціальних нау- ках, починаючи з відомих студій Ф. Барта, керується конструктивістським підходом до колективної іден- тичності людей. До того ж етнічна ідентичність є суто суб’єктивним процесом, за допомогою якого людина ототожнює себе з однією чи декількома групами. І ця ототожнена відмінність не є зумовленою, а тим біль- ше визначеною біологією чи іншими об’єктивними чинниками. Досягнення в галузі генетичної науки, медичні обстеження населення і поширення популяр- них знань про генетику в суспільстві створюють умови для матеріального втілення концепції етнічної належ- ності. Водночас не лише генетика й популярні знання про неї здійснюють свій внесок у розуміння етнічної належності як концепції матеріалізованого феномену. Багато уваги вивченню етнічної належності почали приділяти після розпаду радянського блоку й початку етнічних завору- шень. У той час, коли західна наукова традиція все «роз- клала» по різних нішах, з колишнього радянського блоку нова концепція етнічної та національної належності представляє в цьому напрямі свої погляди на історично сформовані концепції етнічної належності, які матеріалі- зуються в конкретних інституціональних практиках. Етнічна належність, ураховуючи її матеріальні аспекти, які можуть виявлятися в різних формах і бюрократичних практиках, не лише об’єктивне явище. Як свідчать етнографічні відомості, подані в цій статті, етнічна належність є подвійним класифікаційним принципом. Певною мірою вона вимагає об’єктивних етнічних критеріїв, однак дуже важливе і суб’єктивне рішення особи. Тож особисте рішення, усупереч твер- дженням Ф. Барта, не єдине, проте таке, що вимагає об’єктивного підтвердження. 1. Ethnic Groups and Boundaries: The Social Organization of Culture Difference  /  F. Barth (red.). –  Boston, 1969. 2.  Čepaitienė    A. Atgaivinant etninį tapatumą: individas, simbolis, vieta // Lietuvos etnologija: socialinės antrop- ologijos ir etnologijos studijos. – 2001. – Nr 1 (10). – P. 167–198. 3.  Daukšas  D. Tautinio tapatumo tyrimų teorinės problemos: antropologinė pers- pektyva // Filosofija, Sociologija. – 2006. – Nr 2. – P. 2–7. 4.  Daukšas  D. The Transmission of Ethnicity: Family and State. A Lithuanian Perspective // Wade, Peter. Race, Ethnicity and Nation: Perspectives from Kinship and Genetics. – Oxford; New York, 2007. – P. 145–169. 5. Eriksen T. Ethnicity and Nationalism. – London, 2002. 6. Foster M., Sharp R. Race, Ethnicity and Genomics: Social Classifications as Proxies of Biological Heterogeneity // Genome Research. – 2002. – Nr 12. – P. 844–850. 7.  Geertz  C. The Interpretation of Cultures. – New York, 1973. 8. Kasatkina  N.,  Kadziauskas  G.,  Šliavaitė  K. Ethnic Minorities and Public Policy: The Case of Lithuania // Sia Spiliopoulou Akermark. International Obligations and National Debates: Minorities around the Baltic Sea. – Mariehamn, 2006. – P. 347–396. 9.  Kučinskas  V.,  Velička  A. Genealoginio metodo taikymas klinikoje: metodinis laiškas. – Vilnius, 1981. 10. Kučinskas V. Lietuvių genų fondo savi- tumai // Liaudies kultūra. – 2000. – Nr 2. – P. 3–5. 11.  Nash  C. Genetic Kinship // Cultural Studies. – 2004. – Nr 18 (1). – P. 1–33. 12. Pálsson G. The Life of Family Trees and the Book of Icelanders // Medical Anthropology. – 2002. – Nr 21. – P. 337– 367. 13.  Simpson  В. Imagined Genetic Communities: Ethnicity and Essentialism in the Twenty First century // Anthropology Today. – 2000. – Nr 16 (3). – P. 3–6. Література 1 Поняття «етнічна» і «національна» належність (націоналізм) використані в пропонованій роботі за концепцією Т. Еріксена [5, p. 98–125]. На думку автора, вищеподані два поняття вельми пов’язані між собою. Поняття «націоналізм» безпосередньо пов’язане із сучасним розумінням національної держави та її домінуючої культури. У цьому сенсі нація – це домінуюча в державі етнічна група, а інші групи, що сприймаються як культурно «інші», характеризуються як лише етнічні групи. У литовському контексті поняттями «етнічна» і «національна» належність найчастіше послуговуються на академічному рівні. У щоденному вжитку переважно використовують поняття «народ» (або «нація»), яке залежить від контексту й може містити як етнічну, так і національну складову [2; 3; 8]. З огляду на вищевикладене, у дослідженні поняття «народ» і «нація» ми будемо розмежовувати залежно від контексту. 2 До складу литовської групи ввійшли співробітники Литовського інституту історії А. Чепайтьєне і Д. Даукшас. У проекті також узяли участь дослідники з Манчестерського університету (Велика Британія; координатор проекту), Барселонського університету (Іспанія), Центральноєвропейського університету (Угорщина, Будапешт), Фонду «Luigi Einaudi» (Італія, Рим), Французького національного дослідницького центру (Париж), Університету Сен-Дені (Франція, Париж), Університету Осло (Норвегія). 3 Див. сайт Центру медичної генетики. – Режим доступу : http://www.santa.lt/ index.php?-1928709158. 4 Див.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.geneticahumana. lt/VU/mokslas/publikacijos.htm#m-str. 5 У посібнику «Використання генеалогічного методу в клініці» генеалогічний метод охарактеризований так: «Генеалогічний метод – встанов- лення передачі хвороби або ж симптому в сім’ї серед родичів із зазначенням ступеня спорідненості між членами родини» [9, p. 3]. Примітки Переклад з литовської Владислава Журби Дарюс Даукшас. Етнічна належність у генетиці: литовський випадок

Similar Items