Творці тектоорогенії. Учитель і учень (до 110-річчя академіка В. Г. Бондарчука і 90-річчя академіка І. І. Чебаненка)

Статтю присвячено геніальному українському вченому-геологу, основоположнику нового наукового напряму — тектоорогенії академіку Володимиру Гавриловичу Бондарчуку і його учневі, талановитому теоретику і практику, одному з найяскравіших представників знаменитої «бондарчуківської» тектонічної школи акад...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
1. Verfasser:	Шаталов, М.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2015
Schriftenreihe:	Вісник НАН України
Schlagworte:	Наукові напрями
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/84900
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Творці тектоорогенії. Учитель і учень (до 110-річчя академіка В. Г. Бондарчука і 90-річчя академіка І. І. Чебаненка) / М.М. Шаталов // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 6. — С. 89-95. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-84900
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-849002015-07-17T03:02:36Z Творці тектоорогенії. Учитель і учень (до 110-річчя академіка В. Г. Бондарчука і 90-річчя академіка І. І. Чебаненка) Шаталов, М.М. Наукові напрями Статтю присвячено геніальному українському вченому-геологу, основоположнику нового наукового напряму — тектоорогенії академіку Володимиру Гавриловичу Бондарчуку і його учневі, талановитому теоретику і практику, одному з найяскравіших представників знаменитої «бондарчуківської» тектонічної школи академіку Івану Іллічу Чебаненку. 2015 Article Творці тектоорогенії. Учитель і учень (до 110-річчя академіка В. Г. Бондарчука і 90-річчя академіка І. І. Чебаненка) / М.М. Шаталов // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 6. — С. 89-95. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/84900 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наукові напрями Наукові напрями
spellingShingle	Наукові напрями Наукові напрями Шаталов, М.М. Творці тектоорогенії. Учитель і учень (до 110-річчя академіка В. Г. Бондарчука і 90-річчя академіка І. І. Чебаненка) Вісник НАН України
description	Статтю присвячено геніальному українському вченому-геологу, основоположнику нового наукового напряму — тектоорогенії академіку Володимиру Гавриловичу Бондарчуку і його учневі, талановитому теоретику і практику, одному з найяскравіших представників знаменитої «бондарчуківської» тектонічної школи академіку Івану Іллічу Чебаненку.
format	Article
author	Шаталов, М.М.
author_facet	Шаталов, М.М.
author_sort	Шаталов, М.М.
title	Творці тектоорогенії. Учитель і учень (до 110-річчя академіка В. Г. Бондарчука і 90-річчя академіка І. І. Чебаненка)
title_short	Творці тектоорогенії. Учитель і учень (до 110-річчя академіка В. Г. Бондарчука і 90-річчя академіка І. І. Чебаненка)
title_full	Творці тектоорогенії. Учитель і учень (до 110-річчя академіка В. Г. Бондарчука і 90-річчя академіка І. І. Чебаненка)
title_fullStr	Творці тектоорогенії. Учитель і учень (до 110-річчя академіка В. Г. Бондарчука і 90-річчя академіка І. І. Чебаненка)
title_full_unstemmed	Творці тектоорогенії. Учитель і учень (до 110-річчя академіка В. Г. Бондарчука і 90-річчя академіка І. І. Чебаненка)
title_sort	творці тектоорогенії. учитель і учень (до 110-річчя академіка в. г. бондарчука і 90-річчя академіка і. і. чебаненка)
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Наукові напрями
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/84900
citation_txt	Творці тектоорогенії. Учитель і учень (до 110-річчя академіка В. Г. Бондарчука і 90-річчя академіка І. І. Чебаненка) / М.М. Шаталов // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 6. — С. 89-95. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT šatalovmm tvorcítektoorogenííučitelʹíučenʹdo110ríččâakademíkavgbondarčukaí90ríččâakademíkaííčebanenka
first_indexed	2025-07-06T12:01:20Z
last_indexed	2025-07-06T12:01:20Z
_version_	1836898877842653184
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 6 89 ШАТАЛОВ Микола Микитович — доктор геологічних наук, старший науковий співробітник Інституту геологічних наук НАН України ТВОРЦІ ТЕКТООРОГЕНІЇ. УЧИТЕЛЬ І УЧЕНЬ До 110-річчя академіка В.Г. Бондарчука і до 90-річчя академіка І.І. Чебаненка Статтю присвячено геніальному українському вченому-геологу, основопо- ложнику нового наукового напряму — тектоорогенії академіку Володимиру Гавриловичу Бондарчуку і його учневі, талановитому теоретику і практи- ку, одному з найяскравіших представників знаменитої «бондарчуківської» тектонічної школи академіку Івану Іллічу Чебаненку. Серед блискучої плеяди видатних геологів-тектоністів ім’я академіка Володимира Гавриловича Бондарчука посідає осо- бливе місце. У масштабах і минулого, і нинішнього століття цей учений, без сумніву, є визначною особистістю. У багатьох галузях він залишив величезну наукову спадщину, яка уві- йшла до скарбниці світової геологічної науки. Бондарчук був географом і геоморфологом, палеонтологом і стратиграфом, геологом-картографом і рудним геологом, але передусім він — геолог-тектоніст, основоположник української тектонічної на- уки і патріарх великих геоморфологічної і геологічної шкіл. Володимир Гаврилович народився 29 липня 1905 р. в селі Дениші Житомирської області в багатодітній сім’ї робітника залізоплавильного заводу. До школи пішов рано і після її закін- чення вступив до Житомирського інституту народної освіти, який закінчив у 1924 р. Любов до геології прищепив йому відо- мий на той час професор С.В. Бельський. За матеріалами влас- них досліджень студент Бондарчук захистив дипломну роботу «Геологічний нарис с. Білки як матеріал для екскурсій», однак після закінчення інституту він два роки пропрацював шкіль- ним учителем у тому самому селі Білка на Коростенщині. У 1926 р. Бондарчук вступив до аспірантури Інституту гео- логічних наук АН УРСР і паралельно працював у Геологічному управлінні, де за його участю і під його керівництвом було скла- дено 40 аркушів геологічної карти 1:200000 і оглядову геологіч- ну карту УРСР масштабу 1:1000000. Після закінчення аспіран- тури в 1929 р. він захистив наукову роботу на тему «Каспійські НАУКОВІНАУКОВІ НАПРЯМИНАПРЯМИ Володимир Гаврилович Бондарчук (1905—1993) Іван Ілліч Чебаненко (1925—2012) 90 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 6 НАУКОВІ НАПРЯМИ відклади північно-східного узбережжя Азов- ського моря», одержавши звання наукового співробітника, і викладав спочатку в Гірничо- геологічному інституті, а потім очолював кафе- дру загальної геології, був заступником декана геолого-географічного факультету Київсько- го державного університету. У березні 1938 р. його було заарештовано органами НКВС за звинуваченням у причетності до контррево- люційної діяльності, але через місяць справу закрили у зв’язку з відсутністю доказів. Того ж року Володимир Гаврилович успішно захис- тив кандидатську дисертацію «Четвертинні відклади УРСР». У лютому 1941 р. відбувся захист докторської дисертації В.Г. Бондарчука «Геологічний розвиток рельєфу УРСР». Пізні- ше на основі цієї роботи він опублікував під- ручники для студентів-геологів «Основи гео- морфології» (1949) і «Геоморфологiя УPСР» (1949). У цих роботах учений розвинув новий метод структурно-геоморфологічного аналізу, який представники класичної динамічної гео- морфології спочатку не визнавали. Для осмис- лення його ідей і ґрунтовного аналізу геоло- гічного матеріалу та рельєфу потрібен був час. Першими оцінили значення методу Бондар- чука китайські науковці — з усіх підручників з геоморфології вони віддали перевагу саме його «Основам геоморфології» і переклали цю книгу китайською. Новим поштовхом у роз- витку методу стали широкомасштабні геолого- знімальні роботи в 50—60-х роках. Врешті-решт ідеї Бондарчука перемогли. Його структурно- геоморфологічний метод досі широко вико- ристовують при проведенні геологічних дослі- джень у різних частинах Європи та Азії. На початку війни Бондарчука відрядили до Середньої Азії, де він керував відділом рудних корисних копалин у Геологічному інститу- ті Узбецької філії АН СРСР у Ташкенті. Там він вивчав велике родовище золота Нура-Тау і родовища рідкісних металів, а також брав участь у геологічному обґрунтуванні Північно- Ташкентського каналу і Фархад ГЕС. У цей пе- ріод він читав лекції з геології студентам Таш- кентського політехнічного інституту. У 1944 р. Бондарчука відкликають з Узбе- кистану і призначають проректором, а з верес- ня 1944 р. — ректором Київського університету. Першочерговим завданням на цьому етапі для нового керівника було відновлення зруйнова- них університетських корпусів і лабораторій. Це завдання він виконав з честю — до 1950 р. в університеті діяло вже 12 факультетів. У 1951 р. В.Г. Бондарчука було обрано дій- сним членом АН УРСР і призначено заступ- ником Голови Ради Міністрів УРСР з питань освіти, науки і культури. Проте навіть у цей пе- ріод роботи на державній посаді він невтомно працював над теоретичними дослідженнями зі своєї улюбленої науки — геології. У 1953 р. В.Г. Бондарчук став директором Інституту геологічних наук АН УРСР (ІГН) і впродовж 10 років очолював цей великий, ти- тулований науковий колектив. Під його керів- ництвом за багатьма геологічними напрямами ІГН досяг небувалих висот. Проте науково- організаційні успіхи Володимира Гаврилови- ча і його слава вченого не давали спокою де- яким партійним бонзам. Як завжди, причина знайшлася. Бондарчуку висунули сміховинну претензію — дав 10 рублів «чайових» кравцеві за пошиття шикарного костюма, і він змуше- ний був подати у відставку. Моральне прини- ження призвело до тривалих тяжких хвороб. Отже, почавши з четвертинної геології, па- леонтології, стратиграфії та геоморфології, академік В.Г. Бондарчук зрештою перейшов до глобальних тектонічних узагальнень. У мо- В.Г. Бондарчук — ректор Київського державного уні- верситету ім. Т.Г. Шевченка ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 6 91 НАУКОВІ НАПРЯМИ нографії «Тектоорогенія» (1946) він одним із перших у світі обґрунтував новий теоретичний напрям у геологічній науці — вчення про текто- носферу Землі. Запроваджуючи новий термін тектоорогенія, що поєднує два слова — тек- тоніка (структура, будова) і оро (гора, форма рельєфу), Бондарчук, безсумнівно, хотів під- креслити єдність різних глибинних геологіч- них структур (шарів, тіл) та їх зовнішніх форм (гір, рівнин), показати, що між цими двома типами геологічних утворень є тісний генетич- ний зв’язок. Разом з тим, між ними відбуваєть- ся постійна складна еволюційна боротьба, при цьому її кінцевий результат полягає в тому, що геологічне тіло (утворення, структура) є ста- більним (стійким до змін у навколишньому се- редовищі), якщо його зовнішня форма строго відповідає його внутрішньому вмісту (будові). Виходячи з гіпотези академіка О.Ю. Шмідта про первинний склад планети, яка утворилася з пилоподібної хмари, і положень Ф. Енгельса, викладених у його роботі «Діалектика при- роди», про боротьбу двох сил — тяжіння і від- штовхування, Бондарчук показав, що основні геологічні рушійні сили матеріальної системи Землі поділяються на дві групи: внутрішні і зовнішні. Серед зовнішніх головними є граві- таційні, магнітні, електромагнітні, теплові та інші впливи на Землю Сонця, планет і Місяця, серед внутрішніх — усі земні фізико-хімічні та механічні процеси. Між зовнішніми і внутріш- німи силами постійно відбувається боротьба і взаємодія. Ці сили й визначають лик Землі, її речовинний склад, структуру внутрішніх обо- лонок літосфери і зовнішній вигляд як планети в цілому, так і окремих її частин. Отже, за Бон- дарчуком, загальна модель геодинаміки Землі має вигляд взаємодії двох протилежних сил — сил обертального руху Землі навколо своєї осі, які прагнуть розтягнути (розсіяти) речовину планети, і сил гравітації, які утримують речо- винні маси від розтягування і розсіювання. Боротьба між ними особливо посилюється під час збільшення гравітаційного впливу на Зем- лю космічних тіл, а також «випадкових» при- скорень чи уповільнень її обертального руху навколо своєї осі. Про вплив обертального руху Землі на вну- трішні фізико-хімічні процеси було відомо й раніше, проте його роль і місце в загальній схемі планетарної геодинаміки Землі до появи робіт Бондарчука залишалися не визначеними. Вче- ний підкреслював, що не можна недооцінюва- ти або переоцінювати роль обертальних рухів Землі в геотектонічних процесах. У монографії «Основні питання тектоорогенії» (1961) він обґрунтовував також думку про те, що не мож- на створити адекватну геотектонічну гіпотезу або загальну геологічну теорію Землі на основі лише окремо взятих геологічних процесів, та- ких як магматична диференціація внутрішньої речовини Землі; пульсація (періодичне роз- ширення або стиснення внутрішніх мас) Зем- лі; контракційне стиснення; розтягнення обо- лонок Землі; рух підкорових течій глибинних мас; врахування лише сил обертального руху Землі навколо її осі тощо. На думку Бондарчу- ка, всі ці сили (процеси) завжди діють разом, тому й геологічна теорія про геодинаміку Зем- лі має бути узагальненою. Важливою складовою своєї теорії тектооро- генії Володимир Гаврилович вважав розробле- ну ним схему метаморфогенного утворення материків Землі або континентальної земної кори. Раніше вважалося, що материки утво- рилися в результаті диференціації первинних магматичних мас гірських порід ультрабазито- вого складу — дунітів, перидотитів, олівінітів, габро та ін., які під дією різних процесів посту- пово поділялися на легші (граніти, гранодіори- ти) і гравітаційно важчі (еклогіти, дуніти, олі- вініти та ін.) фракції. Більш легкий, гранітний матеріал утворював на планеті згустки, острів- ці, які плавали на поверхні ще гарячої плане- ти, формуючи її первинний рельєф. Вперше у світовій геологічній літературі В.Г. Бондарчук здійснив наукове обґрунтування і дав пояснен- ня причин того, чому земна кора, що підстеляє дно сучасних океанів, складається здебільшо- го з гірських порід основного складу на зразок базальтів, а під континентами до її складу пе- реважно входять гранітоїдні породи. Породи океанічної кори іноді називають сіма, оскільки в них переважають хімічні елементи силіцію 92 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 6 НАУКОВІ НАПРЯМИ і магнію, а континентальної кори — сіаль, у них найбільше силіцію й алюмінію. Океанічна кора — це залишки первинної речовини Землі, які не пройшли стадію диференціації, а на пло- щах сучасних материків є ділянки, які зазнали процесів гравітаційно-лікваційного і осадово- метаморфогенного поділу, і, відповідно, за уяв- леннями вченого-тектоніста, сіаль має вторин- ну природу. Третій основоположний висновок теорії тектоорогенії Бондарчука зводиться до того, що починаючи з пізнього архею, тобто з часу остигання первинного магматичного океану до умов появи на поверхні початкової літосфери на ній істотно змінилися як форми тектоніч- них рухів, так і типи деформацій і зовнішні види геологічних структур. До середини ХХ ст. в геотектоніці переважали уявлення про те, що основною тектонічною формою будови земної кори є її складчасто-хвильові рухи і деформа- ції у вигляді безперервних рядів, а розривним деформаціям земної кори відводили другоряд- ну роль. Розломи уявляли виключно як дрібні тріщини. Про широкий розвиток у літосфері Землі величезних глибинних розломів-тріщин, та ще й планетарних розмірів, тоді взагалі не йшлося. Вважалося, що головними силами формування структури Землі є «хвильові» вертикальні рухи земної кори, які відбувають- ся в двох основних формах: епейрогенічні тек- тонічні рухи — дуже вільні і широкоплощинні опускання/підняття, що утворюють рівнини і суходоли, і орогенічні тектонічні рухи — дуже швидкі і вузькоформні опускання/підняття, які формують гірські масиви. Проти такого «неповноцінного» розуміння механізму тектонічних рухів земної кори В.Г. Бондарчук виступив ще в 1944 р. в статті «Гео- морфологія геосинкліналей». Фактично впер- ше в СРСР він ясно і чітко поставив питання про співвідношення складчасто-пластичних і розривних механічних деформацій земної кори на різних етапах формування літосфери Землі. Учений вважав, що глибинні розломи мають планетарний характер і їх можна поділити на розломи, що розділяють: щити і западини; платформи і рухомі зони; материкову і океаніч- ну кору. В окрему групу він виділив планетарні розломи, приховані під водами океанів, і рифти, що супроводжують підводні серединні хребти. Динамічну систему розломів діагональної сис- теми (північно-західного і північно-східного напрямку) він пояснював обертанням Землі навколо своєї осі, при якому виникають поляр- не стиснення та екваторіальне розтягування. У монографії «Геологічна структура України» (1946) В.Г. Бондарчук дохідливо показав на прикладі геологічної будови території Укра- їни, що в її основі лежить розломно-блокова, а не складчасто-хвильова структура криста- лічного шару літосфери. Особливо виразно це проявляється на Дніпровсько-Донецькій западині (ДДЗ), яку слід вважати ділянкою, обмеженою глибокими розколами і провалами земної кори. З глибинними розломами ДДЗ пов’язані різкі опускання її крайових частин, особливості структури як опущеного давньо- го кристалічного фундаменту, так і осадового чохла, а також прояви різноманітних за скла- дом та віком магматичних порід. Ідея розломно-блокової будови земної кори Бондарчука підтвердилася в наступні роки. Зокрема, було встановлено не лише розломно- блоково-складчасту структуру Українського щита і ДДЗ, а й планетарну сітку глибинних розломів літосфери. Важливо підкреслити, що основні положення своєї теорії про єдиний процес розвитку структури і рельєфу Землі Во- лодимир Гаврилович обґрунтовував ретельно і впродовж тривалого часу. Разом з тим він не вважав свою теорію тектоорогенії завершеною геологічною теорією Землі, він розглядав її, скоріше, як філософське узагальнення, гносео- логічний рецепт для тих, хто працює над ство- ренням справжньої геодинамічної концепції планети Земля. Його перша стаття «Теорія тек- тоорогенії» була опублікована в московському журналі «Природа» в 1944 р. Потім з’явилися монографії «Тектоорогенія» (1946), «Осно- ви тектоорогенії» (1961), «Структура земної кори» (1962), «Рух і структура тектоносфери» (1970), «Нариси з регіональної тектооороге- нії» (1972). Уявлення про розломно-блокову тектоніку України пізніше розвивали його учні ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 6 93 НАУКОВІ НАПРЯМИ І.І. Чебаненко, В.Б. Соллогуб, І.О. Майдано- вич, А.Я. Радзивілл та багато інших геологів. У 1955 р. до аспірантури Інституту геоло- гічних наук АН УРСР за спеціальністю «гео- тектоніка» вступив молодий талановитий інженер-геолог з Ворошиловградського гірни- чого округу Іван Чебаненко. Науковим керів- ником його роботи було призначено В.Г. Бон- дарчука. Так перетнулися і надалі переплели- ся життєві шляхи двох видатних українських геологів-тектоністів. Іван Ілліч Чебаненко народився 31 березня 1925 р. під Миколаєвом. Під час війни брав участь у форсуванні річки Дністер, у Яссько- Кишинівській операції, у звільненні Румунії та Болгарії. Після демобілізації з лав Радянської армії в 1948 р. вступив на геологічний факуль- тет Одеського державного університету, а піс- ля його закінчення був направлений за розпо- ділом до Луганська. Познайомившись ближче з В.Г. Бондар- чуком, Іван Ілліч захопився його науковою теорією тектоорогенії. У 1958 р. Чебаненко успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Тектоніка Лисичанського підняття північно-західної околиці Донецького кряжу». Підготовані ним структурно-літологічні кар- ти кам’яновугільних осадів Лисичанського та інших районів Донбасу показали, що куполь- ні складки мають конседиментаційне похо- дження, що спростувало тогочасні уявлення про постседиментаційний характер структур Донецького синклінорію. Після захисту Чеба- ненко на два роки поїхав у відрядження до Че- хословаччини, де в ранзі головного інженера експедиції здійснював пошуки родовищ урану. З жовтня 1960 р. і до кінця життя Іван Ілліч працював в ІГН. У 1974 р. Чебаненко успішно захистив докторську дисертацію на тему «Регіональні розломи України, закономірності їх розташу- вання та значення для пошуків родовищ ко- рисних копалин», у якій, власне, продовжив і розвинув ідеї та наукові розробки з розломно- блокової тектоніки України свого вчителя ака- деміка В.Г. Бондарчука. Як геолог-тектоніст Іван Ілліч був уже добре відомий у СРСР і за кордоном, особливо після опублікування серії монографій, присвячених питанням розломно- блокової тектоніки і планетарних деформацій земної кори, — «Основні закономірності роз- ломної тектоніки земної кори» (1963), «Розло- ми Землі» (1969), «Теоретичні аспекти текто- нічної подільності земної кори» (1977). Дослідження Чебаненка не лише блискуче підтвердили геніальні ідеї основоположника тектооорогенії, а й стали певною несподіван- кою як для творця теорії, так і для натхнен- ного продовжувача. По-перше, виявилося, що земна кора повсюдно буквально прорізана гігантськими розломами-тріщинами, розмі- ри яких сягають багатьох сотень і навіть ти- сяч кілометрів. По-друге, планетарні розломи Землі мають переважно прямолінійну форму, складалося враження, що якась велетенська сила порізала земну кору під лінійку. По-третє, з’ясувалося, що планетарні розломи-тріщини розповсюджені в літосфері не хаотично, а стро- го закономірно, утворюючи кілька переважних напрямків. Головними серед них є чотири: два так званих діагональних (північно-західного і північно-східного простягання) і два орто- гональних (субмеридіональні і субширотні). Крім цих основних напрямків виокремлюють- ся ще чотири системи, які проявляються значно Директор Інституту геологічних наук АН УРСР В.Г. Бондарчук 94 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 6 НАУКОВІ НАПРЯМИ менше. По-четверте, виявилося, що планетарні розломи літосфери нашої планети розташова- ні строго симетрично щодо ліній географічних широт і меридіанів, тобто щодо положення осі обертального руху Землі. Цей факт дозволив Чебаненку зробити висновок, зумовлений те- орією тектоорогенії, що сили ротаційної дина- міки Землі активно впливають на геометрію і розташування в земній корі механічних напруг і викликаних ними тектонічних деформацій. Виділені вченим у масштабі Землі два го- ловних напрямки планетарних глибинних розломів (азимути 305—310º і 35—40º) було підтверджено лабораторними моделями, які показали, що під впливом ротаційних напру- жень виникають дві системи розломів, орієн- товані за азимутами 40—45º і 315—320º. Крім механічних дроблень і розтирань переваж- но в центральних частинах зон планетарних розломів при цьому відбуваються інтенсивні фізико-хімічні процеси, які в геології назива- ють процесами гідротермальної та іншої флю- їдної діяльності (потоки гарячих і холодних вод), підняття з глибин Землі різноманітних газів, гарячих флюїдів і магматичних мас, розі- грітих до температур понад 1000 ºC. На думку Чебаненка, зони планетарних розломів земної кори — це гігантські «димарі», через які наша планета Земля «дихає». Разом з газами, різни- ми флюїдами і магмами з глибин нашої пла- нети в зонах розломів виходять різноманітні хімічні елементи, які, охолоджуючись, конден- суючись і з’єднуючись між собою і з гірськими породами, які їх вміщують, утворюють рудні і нафтогазові родовища. Іван Ілліч склав карти розміщення найбіль- ших розривних деформацій — зон розломів на площах усіх континентів, а також океанів, що дозволило йому побудувати загальну карту розломних зон для всієї земної кулі. Ці карти наочно показали, що планетарні розломи зем- ної кори мають вигляд загальнопланетарної сітки, яка закономірно покриває всю поверх- ню Землі. Порівняльний аналіз сітки розломів нашої планети зі структурними лініями на по- верхнях найближчих до нас планет — Місяця і Марса вказує на їх значні збіги, особливо щодо так званих каналів на поверхні Марса. Для та- кого порівняння було використано наукові ро- боти О.В. Хабакова і Г.М. Каттерфельда. Можна з певністю сказати, що Чебаненко стояв біля витоків нового напряму в геотекто- ніці, його роботи мали новаторський характер і викликали гарячі дискусії. Більшість геологів зустріли їх захоплено, проте низка поважних учених дали негативні відгуки. Представлені результати були настільки несподіваними, що багато фахівців просто не хотіли повірити в іс- нування загальнопланетарної сітки розломів. Деякі провідні тектоністи СРСР порівнювали роботи Чебаненка з «Пригодами Аліси в кра- їні чудес», і лише згодом успіхи «космічної» геології засвідчили правильність теоретичних побудов Івана Ілліча. Зокрема, дані, отримані з космічних апаратів США і СРСР, підтвер- дили блискучі наукові ідеї В.Г. Бондарчука і І.І. Чебаненка. Знімки показали, що на Землі є планетарні розломи і тріщини, які тягнуться на тисячі кілометрів і утворюють сітку плане- тарних розломів ортогонального і діагональ- ного орієнтування. Це був справжній тріумф наукової ідеї, що сприяв розвитку нового на- пряму в тектонічній науці — вчення про плане- тарні розломи Землі та інших планет Сонячної системи. Слід окремо зупинитися на дуже важливій роботі І.І. Чебаненка «Розломна тектоніка України» (1966), оскільки саме в ній було за- кладено основи нової методики пошуку родо- вищ нафти і газу з позицій розломно-блокової тектоніки і концепції неорганічного походжен- ня нафти. У монографії він навів докази зв’язку родовищ нафти з глибинними розломами. Те- орію неорганічного (глибинного) походжен- ня нафти в ІГН розвивали В.Б. Порфир’єв, В.О. Краюшкін, В.П. Клочко, її також активно підтримував президент української Академії наук Б.Є. Патон. У монографії було вміщено карту розташування нафтогазових родовищ на території України, накладену на карту регіо- нальних глибинних розломів. У 60—80-х роках в ІГН було підготовлено цілу серію наукових рекомендацій, на основі яких у 1980—1989 рр. на площах Північного борту ДДЗ було від- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 6 95 НАУКОВІ НАПРЯМИ крито промислові родовища нафти і газу. З по- гляду органічної теорії походження нафти ці райони вважалися абсолютно безперспектив- ними. Отже, проблема взаємозв’язку розломів і нафтогазоносних родовищ перейшла зі стадії обговорення теорії до практичних прогнозів. Плідними виявилися також дослідження І.І. Чебаненка з проблеми взаємозв’язку зем- летрусів з глибинними розломами. Він вважав, що зони планетарних розломів літосфери Зем- лі не лише мають значну протяжність, а й на сотні кілометрів опускаються в надра планети. Вивчення механізму дії землетрусів і внутріш- ньої будови зон глибинних розломів показало, що по розломах відбувається розрядження ме- ханічних напружень у формі порівняно дрібних розривних порушень, а не вибухів, як вважало- ся раніше. Епіцентри глибинних землетрусів було нанесено на карти розломів, і виявилося, що в більшості випадків вони відповідають зо- нам планетарних або регіональних розломів. Отже, цей напрям робіт крім наукового має важливе практичне значення для розроблення нових методик прогнозування сейсмічної ак- тивності тих чи інших територій Землі. У монографії «Проблема складчастих поясів земної кори у світлі блокової тектоніки» (1964) Іван Ілліч розглянув розміщення планетарних складчастих геологічних структур, склав карти геологічних структур для різних регіонів, пока- зав особливості «жорстких» і «м’яких» ділянок Землі, їх постійну «боротьбу» між собою, що приводить до зростання платформних консо- лідованих ділянок земної кори. Автор вважав, що більшість рифтогенних і геосинклінальних прогинів мають первинне походження, і їх за- кладення відбувалося між «жорсткими» бло- ками. Ці ділянки вигнутих складчастих поясів можна уявити як просте обгортання зовнішніх контурів «жорстких» мегаблоків Землі. Крім того, перу І.І. Чебаненка належить велика кількість монографій, присвячених теоретичним проблемам розломно-блокової будови літосфери України та її розвитку в гео- історичному аспекті. Серія важливих, на наш погляд, наукових статей Івана Ілліча, опублі- кована в «Геологічному журналі» за 1985 р., відкрила дискусію з питань теорії та методо- логії геологічної науки. У цих статтях учений чітко окреслив, що вже достеменно відомо про будову, динаміку і розвиток Землі та її кори, а що ще є спірним і недостатньо вивченим, сформулював основні теоретичні розбіжності в сучасній геотектоніці. Один із найяскравіших представників «бон- дарчуківської» тектонічної школи, Іван Ілліч Чебаненко перейняв від свого Учителя, Во- лодимира Гавриловича Бондарчука, не лише методологію та наукові підходи, а й безмежну любов до геології, енциклопедичні знання та ерудицію, безкомпромісність у відстоюванні своїх ідей і вірність у служінні Її Величності Науці. У 1969 р. на сторінках «Геологічного журналу» він сміливо виступив на захист кон- цепції М.С. Шатського про наявність конседи- ментаційної складчастості в Донбасі, а в 2000 р. опублікував у ЗМІ відкритий лист Президенту України на захист геологічної служби країни. Усім своїм життям, творчістю, своєю подвиж- ницькою працею В.Г. Бондарчук і І.І. Чебанен- ко увійшли в історію геологічної науки, зроби- ли вагомий внесок у розвиток фундаменталь- них напрямів світової геологічної науки, в піз- нання надр нашої країни і планети в цілому.

Творці тектоорогенії. Учитель і учень (до 110-річчя академіка В. Г. Бондарчука і 90-річчя академіка І. І. Чебаненка)

Institution

Ähnliche Einträge